Недавня інформація про те, що після приходу до влади президента Володимира Зеленського Печерський районний суд Києва 5 липня 2019 року зняв арешт з 415 об’єктів нерухомості компанії «Приватофис», що належить олігарху Ігорю Коломойському, як-то не викликала бурхливу реакцію суспільства і активних коментарів експертів. А даремно.
Саме ця подія пояснює головне, що потрібно знати про зміну влади в Україні, яку багато хто називає «очищенням української політичної еліти».
По-перше, це не очищення, а відверта зачистка від обридлих своєї борзостью і повністю збанкрутілих представників колишнього режиму Петра Порошенка на чолі з ним самим.
По-друге, на це дійство знадобилися як дозвіл зовнішніх кураторів, яких дістав порохоботский режим, так і вимушене узгодження його з так званим «внутриолигархическим консенсусом» – узгодженим думкою українських олігархів, які теж підтримали зміну влади. А один з цих олігархів – Коломойський – взагалі виступив у ролі головного «президентмейкера», запропонувавши кандидатуру «хлопчика Зе». І Зеленський після перемоги виявився як би затиснутим між Сциллою і Харибдою зобов’язань і подяки саме цим сторонам.
По-третє, – і це, на мій погляд, головне! – президент Зеленський робить спроби звільнитися від надмірного впливу на себе і зовнішніх кураторів і олігархів. І це повернення нерухомості Коломойському цілком можна розглядати як спробу Зеленського розплатитися з Коломойським, у якого відібрали його головний банківський актив «Приватбанк». Він, правда, вимагає «скромно» компенсацію за це в 2 млрд. дол., але хто ж йому дасть. Хоча б тому, що таких вільних грошей у України немає. От і кинули «крихітки». Та й ті можуть відібрати назад, якщо господарські суди доведуть, що «Приватофис» заборгував перед держбюджетом за податками.
Але по-любому вже всім зрозуміло, що «дозволяли» Зеленського ззовні, а погоджували і «коронували» його всередині України, сгрудившись у «трону», як писав поет, «жадною юрбою». А, отже, саме ці дві сили і будуть впливати на курс країни при Зеленском. І політичний, і економічний. Про те, що потрібно колективного Заходу, «Антифашист» вже писав – їм важлива на чолі України безропотная, покірна і безвідмовна колоніальна адміністрація з тубільців. Ну, щоб виглядав демократично і по-сучасному. А головне – щоб війна проти Росії тривала, а все, що ще залишилося цінного в Україні, перейшло в руки західним компаніям, причому скоро і дешево.
У олігархів ж схожа за формою, але діаметрально протилежна по суті завдання, озвучена Зеленському. Олігархам потрібен новий хороший і свій смотрящий. Арбітр, вождь і захисник, який був би гарантом внутриолигархического консенсусу і не допускав свавілля при передерибане. Таким, яким був для «нових українців» самого різного національного і соціального походження помірний і раптом мудрий Леонід Кучма, стримуючий приобретательские апетити свого зятя Віктора Пінчука. І, звичайно ж, не такий, як тупий і жадібний Віктор Янукович, який затіяв передерибан на користь «Сім’ї» і сина Сашка з його мажорами-«младомиллиардерами» (типу Сергія Курченко, Сергія Арбузова і т. д.), які люто ненавиділи дбайливого прем’єра Миколи Азарова за те, що той не давав їм розвернутися. Не кажучи вже про Порошенка, який, сам будучи олігархом, намірився взагалі всіх підім’яти під себе і з’їсти по черзі. Спокушаючи обіцянкою дерибанити країну «на двох»: спочатку з Ігорем Коломойським – Ріната Ахметова, потім з Ахметовим – всіх інших і т. д. і т. п. Дещо Порошенко вийшло. Але не до кінця, це і наблизило його кінець. В Україні навіть після рекламка така з’явилася.
Що ж потрібно олігархам? Та те ж, що в економіці потрібно і колективного Заходу: або зберегти свою власність і активи, або допустити до себе в «імперії» іноземних інвесторів і володіти всім «кровних» на паях, залишаючись все ж власниками (співвласниками), або, на худий кінець, продати свої активи задорого і виторгувати ще і гарантії недоторканності на Заході, куди доведеться змотувати вудки. І де їх цілком може чекати доля українського екс-прем’єра і олігарха Павла Лазаренка, якого «роздягли» буквально до нитки» – залишили з його мільярдів жалюгідні мільйони і довгий час змушували гуляти по «вільного світу» з тюремним браслетиком на нозі. Ну, щоб свобода злодієві і корупціонеру зовсім вже не здавалося медом.
А що ж Зеленський? Він зміцнює свою владу і саме зараз стурбований пошуком грошей під свій режим. Для цього їм і його «Зе-командою» вже задумано нібито «продовження реформ». У вигляді тотального розпродажу всього, що ще являє цінність в Україні. Як вже було неодноразово сказано, спецпредставник США з питань України Курт Волкер, постійний представник цієї країни в ЄС Гордон Сондленд та голова Представництва Євросоюзу в Україні Хьюг Мінгареллі вже «нарізали» завдання Зеленському: передати США ОПК, провести масштабну приватизацію допустити іноземців в енергетику, зокрема, в ядерну енергетику, а головне – зняти мораторій на продаж землі, українських чорноземів, які є чи не головним «активом» України.
Все це представили нової укро-влада як вимоги МВФ, без виконання яких Фонд просто не дасть Києву нових кредитів. А без цього Україну цілком може чекати дефолт. І «Зе-команда» вже до такого «рівноправного співробітництва», схоже, готова. У всякому разі, заступник голови Офісу президента (ОПУ) Олексій Гончарук розповів в інтерв’ю Bloomberg, що Київ збирається провести масштабну приватизацію держкомпаній. І від себе і від Зеленського додав нові напрямки приватизації – банки, надра, пошта і залізні дороги. Зрозуміло, все «в ім’я реформ». «Банки слід продати в першу чергу. Коли ми продемонструємо зміни в підході до приватизації та продажу сільгоспземель, коли ми залучимо пару великих компаній для видобутку природних копалин, всі ці приклади дадуть чіткий сигнал, що правила гри і «реформування» при Зеленском. – Авт.) змінилися», — сказав Гончарук. І про ринок землі він додав: «У нашій команді є розуміння, що якщо цього не зробити в цьому році, то буде досить складно. Ми шукаємо найменш болісну і найбільш ефективну модель».
Прикладом нового «зеленого» підходу вже може стати доля лідера фармацевтичного ринку України – заснованої ще в 1930 році фармфірми «Дарниця». Її частка виробництва ліків на ринку України в упаковках (тобто в штуках виробленої продукції. – Авт.) становить 14%. Портфель компанії включає близько 250 найменувань готових лікарських засобів, та у 2017 році чистий прибуток склав 342,1 млн. грн. І от керівництво «Дарниці», розуміючи, що Захід однозначно захоче захопити прибутковий завжди фармацевтичний ринок (люди на їжу та ліки завжди платять останні копійки), вже оприлюднило свою вартість. Голова ради директорів «Darnitsa Group» хтось Дмитро Шимків повідомив, що за підсумками незалежної оцінки його компанія оцінюється більш ніж у 400 млн. дол. Мовляв, хочете нас отримати – почнемо торги з цієї цифри. «А навіщо, якщо «Дарниця» рентабельна?», – можете запитати ви. А потім, що потрібно Захід догоджати, як це і робить в. о. міністра охорони здоров’я американка Уляна Супрун на прізвисько «Доктор Смерть», просуваючи, як кажуть, за малий відсоток на свою кишеню іноземних фармвиробників на український ринок. Ось «Дарниця» і здається: просить по максимуму, щоб, не виключено, отримати бажане.
І можливе майбутнє «Дарниці» – це, повторюю, приклад того, як олігархи України збираються виживати при «Зеленском. Не всі вони погодяться віддати «своє кровне» безболісно. Але однозначно інше – те, що цікавить Захід, цікавить і їх. Більш того, прикольна пікантність у тому, що Захід хоче «розкуркулити» саме олігархів. Парадокс, але факт: вони, великі і часом цілком ефективні власники є сьогодні чи не останньою перепоною на шляху остаточного раздерибана країни під назвою «Україна». Ну і, звичайно ж, своя сорочка ближче до тіла: хто хоче позбавлятися курки, що несе золоті яйця?
Що будуть робити олігархи? Ясна річ, тиснути на Зеленського, щоб він їх захищав. Аж до погроз скинути його госпереворотом і встановити якусь подобу олігархічної республіки зі своїм ставлеником на чолі. «Матеріал» для цього є – неонацики, неофашисти, ветерани АТО і інший навколополітичний набрід, напханий зброєю і має досвід громадянської війни в Донбасі. Цю зграю за гроші можна підбити на що завгодно. Особливо якщо забезпечити держпереворот ще й ура-патріотичними або русофобськими гаслами.
І, звичайно ж, багато олігархи ще раз спробують розіграти «російську карту» – попросять у Росії захисту перед західною фінансовою експансією і пообіцяють «вічну любов і дружбу». Олігархи розуміють, що і Росія, її компанії та банки, теж об’єктивно готові взяти участь у раздерибане залишків української економічної «розкоші». Не дарма ж Росія залишається головним інвестором України і забезпечує собі це місце саме за рахунок докапіталізації власних філій банків. І не даремно ж науськиваемый Заходом режим Порошенко руками нациков робив все, щоб прибрати банки Росії з України.
Щось у порохоботов вийшло, щось ні. Але по-любому в українських олігархів ще залишається один потенційний помічник – Росія. А як будуть діяти українські доморощені «рокфеллери і моргани», покаже вже найближчий час. Воно не чекає і підтискає, бо у влади гроші закінчуються. У «зелених» закінчуються «зелені» – який красномовний і вбивчий каламбур, однак.
Thanks!
Our editors are notified.