Так, без «бліцкригу» провалюється вся ідея українського церковного розколу. А про те, що «бліцкриг» Варфоломія-Філарета провалився, говорять все більше і більше число маркерів.
Тут, як і у випадках «революцій» важливий темп і початковий імпульс. Якщо вони потужні, то є шанс на перемогу, а якщо на самому початку стався фальстарт, то добра не чекай.
А що є «в активі» у ПЦУ сьогодні? Два перейшли на її бік архієрея (причому саме ті, які вже давно каламутили всередині УПЦ воду), так це для останньої швидше благо, ніж мінус. Кілька десятків громад, частина з яких судячи з численних відео «пішли» швидше за примусу, ніж добровільно? Так на тлі 10 000 громад це крапля в морі, а сам факт примусу, який очевидний теж грає проти «розкольників».
Так, були ще очікування, що цей процес варто тільки почати, а потім він сам буде набирати потрібний темп? Але і це не спрацювало. Сьогодні ми вже практично не чуємо про нових переходах, і навіть зустрічаємо випадки зворотних «намірів».
А тим часом у самого Варфоломія почалися великі неприємності всередині його власного патріархату і в спілкуванні з «колегами»:
«Він, по-перше, сподівався на те, що як тільки він оголосить про «автокефалії української церкви», єпископи з канонічної Церкви кинуться туди і складуть основне ядро новоствореної його розчерком пера «церковної структури», а цього не сталося.
По-друге, у Варфоломія були надії на те, що його незаконне вторгнення в канонічні межі РПЦ буде визнана іншими Помісними Церквами. Однак цього не відбувається: жодна Помісна Церква не підтримала дії Патріарха Варфоломія, а цілий ряд Помісних Церков відкрито виступили з критикою його дій. Значить, цей план теж провалився.
Патріарх Варфоломій і Константинопольський патріархат «на довгі роки, можливо, на десятиліття, загрузнуть у тій ситуації, яку вони створили для себе і для всього світового Православ’я. Вони здійснили те, що не визнано Помісними Православними Церквами. Буде існувати така структура, яку тільки вони визнають, а Помісні Православні Церкви будуть продовжувати визнавати канонічної тільки ту Українську Православну Церкву, яку очолює Митрополит Онуфрій і яка насправді єдино і є канонічною».
Митрополит Іларіон (Алфєєв), голова ВЗЦЗ МП
Те, що розкол не визнала жодна з помісних церков, навіть з тих, які спочатку були налаштовані «проварфоломейски», це ще нічого, але от розуміння, що цього визнання чекати не варто, однозначно відверне від відходу в розкол переважна кількість українських православних. Так, якби визнання сталося, що за кілька років можна було б «зламати хребет» УПЦ, але … це якби сталося. Тут виходить замкнене коло: «поки не буде визнання – не буде масового переходу, але поки не буде цього самого масового переходу – не буде і визнання».
А звідси і сумні думи Варфоломія… що робити далі. Адже він знає, що зі своїми проектами він може «рухатися вперед» тільки до того моменту, поки сильні США і вони йому допомагають. Але сила Вашингтона швидко сходить нанівець, а що буде потім?
Юрій Подоляка
Thanks!
Our editors are notified.