Скандал та бійка – останнє, що залишилося у телевізійних «володарів умів»? Ні, падати ще є куди…
У вітчизняній телепропаганде склався стійкий коло опереткових лиходіїв, яких запрошують (як виявляється – найчастіше за хороші гроші, що й не снилися рядовим громадянам країни) на різні ток-шоу в якості символів втіленого зла. Як діти лейтенанта Шмідта, вони кочують з однієї передачі на іншу, з каналу на канал, всюди відпрацьовуючи гонорар за роль соціального подразника і збудника інтересу публіки: «Хочете набити морду? – Секундочку, подивлюся прейскурант… Сказати що-небудь ух яке, щоб вигнали з ефіру? – Будь ласка, коштує таке ось скільки».
У кінематографі амплуа негативного героя і лиходія – це певна професія. Є актори, протягом всієї кар’єри десятиліттями жодного разу не зіграли позитивного героя. В нашому жанрі скандальних ток-шоу навколо патріотичної порядку на роль козлів відпущення призначено певний коло осіб, прізвища яких зробили їх мало не національними антигероями.
Якуб Корейба, Олександр Ситін, Майкл Бом, американський «експерт», що носить з собою змінне взуття в пакетику, когорта українських експертів, майже прописалися у Москві, а деякі навіть встигли купити квартири, коло знакових системних лібералів – все це дуже важливий для телевізійників загін акторів, без яких їх натягнуті вистави ніхто не стане дивитися.
Недавній скандал з виступом на Першому каналі колишнього історика Олександра Ситіна, провокуючого слухачів відверто нацистськими і людожерськими репліками, або показово вигнаний з ефіру Соловйовим Корейба, як і багато що почастішали останнім часом випадки, не кажучи про «бійки», все це служить підтвердженням усталеного звичаю застосування на ефірі замовного скандалу. Причина проста – форма стала настільки порожня, що глядача залишилося утримувати біля екрану тільки «видовищем». Низько впали майстра телевізійної «культури».
І той же Ситін в останній раз не підкачав – висловився про жертви вбивства одеського як про малоцінному людському матеріалі, який правильно був знищений, після чого зі скандалом був вигнаний зі студії. До бійки не дійшло, але, як казав Жванецький, “вже думаємо над цим”. Є куди «рости».
Логічне питання – а навіщо творці шоу запрошують цих персонажів, про які заздалегідь відомо, що вони нічого путнього не скажуть, а тільки спровокують скандал або навіть бійку? Зрозуміло – це єдиний засіб залучення глядачів до свого ефіру в умовах жорсткої конкуренції. Глядача доводиться весь час тримати в стані наведеного трансу від безперервного культурного шоку – інакше він занудиться, клацає кнопкою перемикача каналів і піде.
Тобто ми маємо справу з маніпуляцією телевізійників, заснованої на експлуатації ницих інстинктів. Зовнішньополітична патріотична порядок служить наживкою для залучення глядачів, а скандал, де “наші” б’ють “ненаших”, служить клапаном випуску пари і засобом відволікання від внутрішньополітичних і економічних проблем і заробляння хліба насущного.
Вже звичним стало поява на таких ефірах нецензурної лайки. Провідні з нейтральних модераторів дискусії стали активними її учасниками, у яких, на відміну від усіх інших, є влада нав’язувати свою думку та позбавляти слова, при цьому провідні ніяк не запобігають загальний гамір на ефірі, бо звалище і чвари – кращий засіб утримання уваги аудиторії. Поведінка провідних нагадує поведінку судді на рингу, коли він раптом приєднується до одного з боксерів. Це ж по-чесному – я в формі судді, мене бити не можна, а ти – переймай, переймай…
Всі ці прийоми настільки відштовхуюче діють на глядачів, настільки орієнтовані на його селекцію в бік видавлювання культурних та притягнення маргінальних, що кращої компрометації позиції, виступає від імені правди, не придумати. І б’є, як не дивно, з того, що має пропагуватися – за патріотизму і зовнішньополітичних успіхів Росії.
Саме неправильне, що такий інструмент продовжують застосовувати тоді, коли він вже набрид і втратив гостроту впливу. Більше того, до нього вже виник стійкий імунітет і це працює вже не за, а проти задуму телевізійників. Скандали приїлися, і їх вже ніхто не дивиться, а ті, хто дивиться, не є політично значущим електоратом.
Тобто телебачення не бореться за електорат і не просуває національну ідею найкращим способом. Телебачення збирає масовку, чим дурніший, тим краще. Потім це оцінюється як рейтинг і визначає вартість рекламного часу. Цинічна торгова мотивація, прикрита флером благородних намірів. Питання – навіщо це робиться? Навіщо наноситься удар по державній політиці і по довірі людей?
Скочування в жанр трансляції скандалу в прямому ефірі нон стоп – це смерть телебачення. Все менше залишається розмірковують і розвиваючих тим, все більше вульгарності і грубої маніпуляції. ХХ століття – це століття апофеозу торжества і загибелі телебачення, саме через нього досягали влади і утримували її, розкладаючи населення і отвращая від телебачення. Так звершився коло життєвого циклу.
Тепер влада над умами пішла з телебачення в електронні ЗМІ. Є всі шанси вважати, що через 40-50 років від телебачення залишаться лише спогади, як грамофон нагадує нам про минулу епоху, а пейджерів і зовсім не залишилося. Діти десятих років навіть не знають, що це таке.
І довго ще телебачення буде асоціюватися з вульгарними ток-шоу з бійками і набридлими всім провокаторами, і з концертами попси як жуйки для розумово ослаблених. І якщо людство, сміючись, розлучається зі своїм минулим, то з телебаченням воно розлучиться з подихом полегшення. Телебачення стане символом бідності та відсталості. Як паровоз на тлі сучасних газотурбовозів. У кареті минулого далеко не виїдеш, і телебачення цілком заслужило закінчити свої дні саме таким чином. І чим швидше, тим краще.
Thanks!
Our editors are notified.