Навіщо у Венеції людей кидали людей прямо в каналізацію

По мостах Венеції сьогодні ходять тисячі туристів щодня, проте були часи, коли було краще триматися від них подалі — протягом приблизно став років протягом осені та зими на цих вузьких скількох мостах влаштовувалися завзяті бійки — не просто один на один, а цілою юрбою проти іншої такої ж натовпу.

Кулачні бої у Венеції.

Венеція.

Справа була на початку 1600-х років, і такі бійки були справою честі. Не прийти на них означало б ганьба для свого будинку. Билися різні угруповання, і з допомогою таких боїв вони з’ясовували, хто ж «крутіше». Ясна річ, що місцеві влади були не в захваті від таких показових розборок, але, по-перше, клани розбиралися виключно між собою і мирних жителів не чіпали — навпаки ті збиралися на бої, як на уявлення, піднявшись на даху і балкони, щоб краще бачити бійку, припливаючи на гондолах, щоб мати кращий огляд. А по-друге, це було все ж краще тих бійок, які були раніше.

У 1600-х у Венеції мости були без поручнів.

Змагання на Мосту Дей Пуньі у Венеції. Джозеф Хайнц молодший. 1673г.

А раніше італійські клани приходили на такі «з’ясування стосунків» з усією серйозністю намірів — у броні і з заточеними палицями. І якщо метою кулачних боїв було скинути противника в холодні води каналів, то до цього билися на смерть. Змінилася ситуація з легендарного бою в 1585 році, коли бився клан Кастельяни і Ніколетті, і в якийсь момент бійці сім’ї Кастельяни втратили всі свої списи. Розуміючи, що втрачати їм вже нічого, вони скинули свій захист з тіла і пішли на противника з голими руками. Такий вчинок не міг не викликати поваги. Інші клани не могли після цього продовжувати приходити у всеозброєнні — адже якщо Кастельяни не страшно йти з голими руками, то й інші не гірше.

Венеція.

Міст у Венеції.

У якийсь момент бійки смерть переросли більше в постановку — у бійок з’явилися свої правила. Наприклад, перед початком сутички, обидва клану займали свої місця по обидві сторони моста (для боїв було відведено 4 мосту), залишаючи між собою тільки верхню площадку мосту. При цьому по кутах цієї площадки повинні були стояти найбільш досвідчені бійці. З часом при будівництві мостів навіть стали закладати спеціальні мітки у вигляді сліду ноги, відзначаючи таким чином місце, де було покладено стояти провідному бійцеві. Ці мітки можна побачити і сьогодні, наприклад, на Мосту Дей Пуньі (Ponte dei Pugni), тобто Мосту кулачних боїв.

Ponte dei Pugni.

Варто також пам’ятати, що в той час мости були без поручнів. І нехай скинути супротивника у воду це не так радикально, як заколоти його списом, але зате це досить принизливо для поваленого: у той час в канали виливалися всі відходи, і з них стікали води каналізації.

Місце на вершині мосту з відміткою для головного бійця.

Відмітка для бійця.

За сто років кулачні бої поступово стали набридати глядачам. А 29 вересня 1705 року ця традиція повністю припинилася — тоді бійці, як зазвичай, почали кулачні бої, але в якийсь момент це перейшло в різанину. Після цього інциденту влада категорично заборонила подібні заходи, надавши поетам і художникам описувати «легендарні бої» лише по пам’яті.

Міст для кулачних боїв.

Про те, як виглядає Венеція без води, можна побачити в нашій статті “Куди поділися гондольєри”.