Президент Франції Поль Думер всіляко підтримував ветеранів Першої Світової війни. На початку травня 1932 року він прибув на благодійний книжковий ярмарок. Її відвідав і емігрант Горгулов. Незабаром дві кулі обірвали життя французького лідера.
Той, що біжить по лезу
Відгриміла Перша Світова війна залишили незагойна рану на серці Поля Думера, оскільки вона забрала життя чотирьох його синів. Природно, забути це французький лідер ніяк не міг. І він, ставши на чолі країни, робив все можливе для того, щоб французи пам’ятали ті страшні події.
Шостого травня 1932 року його запросили в особняк Ротшильда, де повинна була відбутися благодійний книжковий ярмарок у підтримку ветеранів. Очікувалося, що тут збереться весь вищий світ Парижа, включаючи і Думера. Президент, звичайно, дав згоду. Навряд чи тоді хоч хтось міг припустити, що той візит стане фатальним для лідера країни. У момент відкриття ярмарку до Думеру підійшов чоловік і кілька разів вистрілив. Злочинець втекти не зумів, його затримали. Що ж стосується лідера Франції, то його лікарі не зуміли врятувати. Кілька разів Поль приходив до тями, навіть цікавився, що з ним сталося, але… операція виявилася безуспішною.
Вбивцю одразу ж обшукали. Серед нечисленних речей жандарми виявили досить цікаву літературу, під назвою «Мемуари доктора Павла Горгулова, верховного голови політичної партії російських фашистів, який убив президента Франції». Без зайвих пояснень стало зрозуміло, що за смертю Думера стоять невідомі правоохоронцям сили, складаються з російських емігрантів. Так у жандармів на один головний біль стало більше.
Після того, як Горгулов опинився під слідством, правоохоронці швидко відшукати його біографію. Павло Тимофійович з’явився на світло в кінці червня 1895 року в невеликий кубанської станиці Лабинской. З-за цього він зараховував себе до справжнім козаком і дуже цим пишався.
Пов’язувати життя з малою батьківщиною Павло не став. У 1913 році, закінчивши військово-фельдшерське училище в Катеринодарі, він взяв курс на Москву. Але тихе і спокійне життя тривало недовго. Як тільки Російська імперія вступила в Першу Світову війну, Горгулов був призваний на фронт. В одній з битв він отримав серйозне поранення, тому його комісували. Потім грянула революція в Росії. Мук вибору, як таких, у нього не було. Павло Тимофійович не поділяв погляди більшовиків, тому приєднався до білих. І навіть взяв участь у бойових діях, що розгорнулися на Кубані і в Криму. Але з кожним днем його все сильніше і сильніше мучила думка про те, що більшовиків не зупинити. Гинути разом з монархією він, звичайно, не збирався. В голові молодої людини визрів план: сховатися від червоного «чобота» за кордоном і там вже продовжити боротьбу. Сказано – зроблено. Незабаром Горгулов поселився в Празі. Він закінчив місцевий медичний навчальний заклад, став пробувати себе на літературному терені. І хоча місцеві письменники високо оцінили російського емігранта, творчість не приносило потрібного для життя кількості грошей. «Каменем спотикання» стало нелегальне становище Горгулова в країні. За фактом, вибору у Павла не залишилося, тому він почав отримувати гроші в обхід місцевих законів, а саме – підпільно робив аборти. Кошти з’явилися, але не з’явився статус.
Жити в постійному страху сильно дратувала Горгулова і несподівано він зрозумів, хто є винуватцем усіх його бід. Це був Томаш Масарик – президент Чехословацької республіки. І Павло Тимофійович вирішив, що лідера країни необхідно ліквідувати. Найцікавіше, правоохоронці поняття не мали, який небезпечний людина живе в республіці. Емігрант розробив план вбивства, але здійснити його не встиг – підвела підпільна медична діяльність.
Місцеві поліцейські все-таки дізналися про це і взяли Горгулова в розробку. Але Павло Тимофійович виявився не так простий. Він якимось чином зумів про це дізнатися та зреагував миттєво – перебрався в Париж.
Французька влада дуже лояльно ставилася до емігрантів з колишньої Російської імперії, тому на чергового «гостя» уваги ніхто не звернув. А Горгулову терміново були потрібні гроші. Займатися медициною він не хотів, тому спробував записатися в Іноземний легіон. Вибір на цю, скажімо так, організацію впав не випадково. По-перше, легіонерам щедро платили. По-друге, відслуживши певну кількість часу можна було розраховувати на отримання французького громадянства, а також найрізноманітніші пільги. Але були й мінуси. Самий серйозний – довелося б воювати. А життями солдатів Іноземного легіону, природно, ніхто їх командирів-французів не дорожив. Зваживши всі «за» і «проти», Павло Тимофійович відмовився від цієї авантюри.
Тяжке фінансове становище все ж змусило його піти второваною дорожньої. Горгулов почав проводити аборти і взявся за творчість. Крім цього, він став потихеньку розробляти ідею створення російської політичної партії.
Приблизно в кінці двадцятих років Павло Тимофійович познайомився зі швейцаркою Анною-Марією Генгам. Дівчина походила з досить заможної сім’ї, чим і привернула емігранта. І незабаром вони одружилися. Завдяки фінансовій підтримці, яку зробила Анна-Марія Горгулову, той швидко став своїм серед емігрантів Парижа. І це дало йому доступ в суспільство письменників-початківців. Горгулов взяв собі прізвище Марення і видав збірку «Таємна життя скіфів», в якій філософствував щодо російської душі. Потім він випустив ще кілька книг, а також поетичних збірок. Але не література була головною справою російського емігранта. Він почав активне політичне життя.
Росія повинна бути помщуся
У 1931 році Павло Тимофійович написав брошуру, в якій пояснював чому головну роль в державі повинна займати національна і військово-політична партія «зелених». А її головними помічниками в управлінні країною повинні були стати контроль і жорстка дисципліна. Ідеальний втіленням такої влади Горгулов вважав націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію. Тому Павло був упевнений в тому, що армія, поліція і все уряд має належати виключно до однієї партії.
До речі про формування партії. У неї повинні були, без винятку, вступити всі православні селяни. А головні вороги ладу емігрант «записав» монархізм, соціалізм, а заодно і капіталізм. У своїй брошурі Горгулов поміркував і над тим, як звільнити Росію від влади більшовиків. Спосіб він пропонував лише один — зовнішня інтервенція.
Вийшла в світ брошура припала до душі багатьом російським емігрантам. В ті роки у них ще жевріла надія повернути «благословенні часи», тому вони хапалися навіть за маревні ідеї. А Горгулов, що називається, зловив хвилю. Завдяки допомозі меценатів, він зумів заснувати газету «Набат» з вельми недвозначними закликами.
У Франції, як і в Чехословаччині, Горгулов несподівано вирішив, що йому потрібно усунути президента. Поль Думер, якого обожнювали французи, вважаючи його одним з кращих лідерів за весь час, дратував емігранта своєю «правильністю». Горгулов був упевнений, що Думер, кинувши Росію на поталу більшовикам, насправді уклав з ними угоду. А раз так, його було необхідно ліквідувати.
Потрапити на благодійний ярмарок для Павла не склало праці, адже він дійсно був ветераном Першої Світової війни. Опинившись серед паризької еліти, Павло відчував себе легко. Він поспілкувався з Андре Моруа і Клодом Фаррером. А в три години дня впевненим кроком попрямував до нічого не підозрює Думеру. Наблизившись до лідера країни, Павло вихопив «Браунінг» і кілька разів натиснув на спусковий гачок. Ось так він помстився за Росію, яку «знищили» більшовики.
Під час численних допитів Павло Тимофійович повторював одне і теж. Він розповідав про «зелену» партію, помста, більшовиків і сумну долю російських емігрантів. Обшуки вдома лише підтвердили слова злочинця. Жандарми знайшли не тільки численні брошури відверто націоналістичного змісту, але і план іноземної інтервенції в СРСР.
Звичайно, поліція вирішила, що їм до рук потрапив справжній емігрант, який зійшов з розуму з-за зміни режиму в рідній країні. А Горгулов продовжив розігрувати спектакль. Несподівано він заявив, що йому ще потрібно вбити колишнього президента Франції Гастона Думерга, а заодно відправити на той світ «корінь усіх нещасть» – Володимира Ілліча Леніна. В те, що той спочив ще в 1924 році, Горгулов відмовлявся вірити.
Реакція російських емігрантів на вчинок Горгулова була відповідною, від нього тут же відреклися. Ніхто не хотів псувати відносини з Францією за божевільного фанатика. Тому емігранти швидко зробили інформаційний вкидання — вони недвозначно натякнули, що Павло Тимофійович — агент ОГПУ, якому поставили завдання загострити відносини між білогвардійськими емігрантами і французами.
Так само вчинили і націоналісти. Наприклад, Беніто Муссоліні заявив про те, що Горгулов ніяк не пов’язаний з Італією. Загалом, ніхто не став брати на себе відповідальність за вчинок Павла Тимофійовича. Його представили як терориста-одинака.
Останнє слово Горгулова
З двадцять п’ятого по двадцять сьоме липня 1932 року проходило судове засідання. Адвокати намагалися зіграти на душевну хворобу свого клієнта, а Горгулов старанно підігравав своїм захисникам. Але не вийшло. Експертиза встановила, що з головою у Павла Тимофійовича був повний порядок.
Мова Горгулова розтягнулася на сорок хвилин. У ній він повторив все те ж саме, що до цього розповідав жандармам. В кінці Павло заявив, що підтримує усією душею не царя (Микола II на його думку просто зрадив країну), а Керенського.
Незважаючи на зусилля адвокатів, суд засудив російського емігранта до смертної кари. За вбивство президента країни іншого покарання і уявити тоді не могли. Але Горгулов не здався. Він спробував опротестувати вердикт, правда, безуспішно. Новий лідер Франції — Альбер Лебрен — був непохитний.
Горгулова стратили чотирнадцятого вересня 1932 року біля в’язниці Санте, що в Парижі. На смерть злочинця прийшло подивитися кілька тисяч чоловік. Перед смертю Павло Тимофійович вів себе спокійно і стримано. Він навіть повідомив кату, що не ображається на Францію за стільки суворий вердикт.
Цікавий факт: через кілька днів після страти Горгулова, до його матері і тітки (вони як і раніше жили в кубанській станиці) прийшли чекісти. Жінки були заарештовані нібито за крадіжку колосків і відправлені за грати. Точних даних про їх долі немає. Є версія, що мати вбивці президента Франції була розстріляна через кілька днів. Але фактів, що підтверджують це, немає.
Thanks!
Our editors are notified.