Сьогодні в Україні окреслилися три найголовніших політичних запитання: коли відбудеться інавгурація нового президента України Володимира Зеленського, розпустить чи не він розпустить Верховну Раду і на кого він зробить ставку в пошуку політико-адміністративної опори для управління країною?
Це важливі питання, бо від відповідей на них залежить весь подальший розвиток країни. Мінімум – на п’ять років. А то, може, і більше, якщо Зеленському вдасться вивести країну з того марення свідомого знищення і деградації, в який її по замовленню зовнішніх кураторів опустили Петро Порошенко і його порохоботы.
Два перших питання дуже пов’язані між собою. Якщо інавгурація відбудеться 19 травня 2019 року, як того вимагає від нардепів Зеленський, то новий глава України отримає шикарну і цілком законну, без будь-яких додаткових юридичних вишукувань і пошуків казусів, можливість розігнати це живе і персональне колективне втілення «Довідника юного психіатра» та Кримінального кодексу України з мандатами. Кого не візьми – красень: або в дурці йому місце, або у в’язниці. І рівень довіри саме до цього депутатського корпусу, шагнувшему у владу прямо з каральних батальйонів у Донбасі чи з гарі спаленого майдану в Києві та Будинку профспілок в Одесі, відповідний – нижче міської каналізації. Або, як кажуть, соціологи, в районі статистичної похибки. Але делов-то вони, повторюю, накоїли на цілий Кримінальний кодекс, за влучним висловом Гоцмана з серіалу «Ліквідація», від заголовної літери «А» до тиражу і друкарні. І утримувати цю парламент-шоблу далі – непосильне навантаження на країну. І на її бюджет, і на мізки її нації. Один президія чого вартий! Спікер Андрій Парубій людина з довідкою про розумової відсталості, яка може відмазати його від в’язниці за вбивства на «евромайдане-2019». Перший віце-спікер Ірина Геращенко, ненавидить Клару Цеткін і з цього приводу падає на коліна перед Порошенко – одного цього достатньо, щоб Парубій поділився з «дівчиною» своєю довідкою, але і без того Ірина гарна! Віце-спікер Оксана Сыроид, дивчина інтелектуалка (як вона сама про себе говорить) зі Львова, уверяющая, що її партайфюрер з «Самодопомоги» і мер «укро-П’ємонту» Андрій Садовий, який завалив колись гарне місто лайном, – це найкраще, чого варта й вся Україна. Паноптикум!
Якщо ж Зеленський не піде на достроковий розпуск Ради з-за того, що в ньому вже кілька років немає правлячої коаліції (так велить Конституція України), то він, звичайно, отримає якийсь час – до осені 2019 року – можливість звалювати провали країни на колишніх порохоботов і ідіотів з мандатами. Але країна за цей час може остаточно впасти в піке, вихід з якого – катастрофа і розпад. З розпуском ж Ради є хоч найменша надія на перезавантаження і потрапляння в Раду адекватних людей, які змінять або хоча б підкоригують згубний курс. І розберуться, нарешті, з порохоботами з точки зору КК.
Народ, судячи з 73% за Зеленського і проти Порошенка, готовий до цього видовища навіть без попкорну. Ось у цьому вся суть розпуску Верховної Ради – розгоні порохоботской верхівки біля керма з подальшим розглядом хто і що вкрав у країни, хто вкинув її у війну і розруху і у кого руки в крові власного народу, а також – у зміні вектора розвитку. Якщо Зеленський та його «зе-дебіли з команди» цього не розуміють, то гріш ціна і їх перемоги. Тут третього не дано – саркому «зеленкою» не лікують.
А ось третє питання – на кого спертися Зеленському? – найскладніший. Сьогодні всі активно обговорюють, чи зможе головний «бенефіціар» Зеленського олігарх Ігор Коломойський зібрати воєдино, тобто в одній команді навколо нового президента всіх, хто близький до нього. До Коломойського, а не до Зеленському, зрозуміло. І хто так чи інакше годувався з його руки (Коломойського, а не Зеленського, знову ж таки). Мова йде, звичайно ж, в першу чергу про лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко і нинішньому главі МВС Арсена Авакова. На цих виборах Аваков за завданням та з дозволу «вашингтонського обкому», як відомо, виступив гарантом їх більш-менш чесного проведення, без ексцесів і масового кровопролиття.
Тобто мова йде про те, чи зможе Зеленський акумулювати навколо себе не «членів команди», а хоч трохи її мізків. Природних, так би мовити, союзників, зав’язаних на одному гаманці, і ділових людей, професіоналів і бюрократів, здатних і «вирішувати питання», і країною мало-мальськи керувати. І це – найголовніше! – як керувати і в яку сторону вести.
Першою проклюнулась Тимошенко. Вона не тільки погодилася зайняти в президентській гонці третє місце в обмін на обіцянки прем’єрства при Зеленском, але і довгий час мовчали, як у рот води набрала. Вперше вона зірвалася і нагадала про себе, коли заявила про необхідність формування нового уряду, не чекаючи проведення чергових парламентських виборів в країні. «Потрібно терпіти існуючий уряд півроку? Я думаю, не для того люди 75% голосів віддали за зміни, щоб це уряд терпіти ще півроку… Тому якщо у цього парламенту залишилася хоч крапля совісті, потрібно дати можливість сформувати новий уряд, який буде жити абсолютно в нових цілях і завданнях», – заявила вона на одному і погоджувальних рад фракцій і груп у Раді. Тоді ж вона зажадала негайно звільнити і призначити старих голову СБУ та генпрокурора.
Але її, схоже, осмикнули, мовляв, не час ще. І вона замовкла на кілька тижнів. До тих пір, поки в Раді не почали обговорювати, до речі, тему обрізання президентських повноважень Зеленського. З подання згаданої вище «львівської інтелектуалки» Сыроид, яка, як відомо, запропонувала народним депутатам прийняти закон про президента України, де «унормувати» повноваження глави держави.
Тут Тимошенко побачила первинну небезпеку для себе і виступила проти. «По-моєму, запропонований «Самопомощью» закон суперечить Конституції. До того ж, країні набридли політичні інтриги, перетягування повноважень і спроби змінити правила під час гри. Люди чекають змін в їхньому житті, дій і результатів», – написала вона на своїй сторінці у Fаcebook». І знову не втрималася від оголошення для неї «святого»: Час наступному президентові назвати свої кандидатури на посади міністрів оборони та закордонних справ, голови СБУ, всіх, кого він повинен назвати по Конституції. А Верховна Рада повинна дати можливість призначити їх як можна швидше».
І Тимошенко не дарма турбується про свою подальшу долю у владі. Її можуть остаточно «кинути» на смітник історії, де вона і зустрітися зі своїми давніми товаришами – з Віктором Ющенко і Порошенко, яких вона «поховала» по черзі. Вся справа в тому, що її суперником за крісло прем’єра може виступити як раз… Аваков. Він же давно оголосив дві головні для себе політичні речі: що не хоче бути президентом-вірменином в країні українців і що прем’єр-міністром побути – йому в самий раз. А як же Юля? От то-то ж.
І у Тимошенко, схоже, зріє план, як якщо і не сплутати карти Зеленському, Коломойському і Авакову, то хоча б отримати від них якісь додаткові гарантії свого, а не аваковского прем’єрства. І якщо вірити члену політради «Батьківщини» екс-нардепу Андрію Павловському, в оточенні Тимошенко зараз типу переглядають вимога негайного розпуску Ради, бо не бачать сенсу без зміни закону про парламентські вибори. «За законом про вибори за змішаною системою ми отримаємо тих самих мажоритарників, що і зараз – яке ж це оновлення Ради? Потрібно вводити пропорційну систему (тобто вибори тільки за списками партій – Авт.)» – розповів Павловський «Страна.иа».
А щоб гарантії для «Батьківщини» були вагомими, Тимошенко згодна навіть підвищити прохідний бар’єр на виборах в Раду з 5% до 7%. У цьому випадку, якщо вірити останнім соцопитуванням, до парламенту можуть пройти взагалі лише три політсили – партія «Слуга народу» («СН») Зеленського, партія «Опозиційна платформа – За життя» («ОПЗЖ») Юрія Бойко/Віктора Медведчука і, власне, сама «Батьківщина». За бортом може залишитися навіть «Блок Петра Порошенко» («БПП»). І тоді для формування правлячої коаліції і обрання прем’єра у Зеленського будуть тільки дві сили – «ОПЗЖ» і «Батьківщина» і, отже, Бойко чи Тимошенко на чолі уряду. Гранично просто.
І Тимошенко вустами Павловського оточенню Зеленського і йому самому роздає аванси і запевнення у вічній любові на обмін: «Ми готові підтримати виконання його обіцянок виборцям. Люди покладають на нього великі надії, що він знизить тарифи, посилить боротьбу з корупцією, розв’яже проблему війни і миру. У кадрових питаннях все буде залежати кого він запропонує Раді за президентською квотою на міністра закордонних справ, голову СБУ, міністра оборони».
Теж, як бачимо, гранично відверто, сміливо й просто. До тих пір, поки, Коломойський не повернеться в Україну і особисто не направить всім і мізки. А, по всій видимості, вже треба – надто вже раздухарились наостанок і лузери-порохоботы на чолі з Порошенком, який наостанок викладає на шляху Зеленського в майбутнє цілі купи кадрових «екскрементів» зі своїх прихильників, і нібито переможці, які тупо не розуміють підлих і цинічних кроків президента…
Thanks!
Our editors are notified.