Захід програв Україну олігархам

Україна – не суб’єкт, а об’єкт політичної гри великих держав. Це усталене твердження настільки ж вірно, як і інше. Українська політична еліта навчилася грати з Заходом у свою власну гру. Перетворивши Україну в АнтиРоссию, сприяючи розриву економічних і ментальних зв’язків, США і Європа взяли на себе відповідальність за підтримання країни, позбавленою суверенітету. Однак змінити українську залежність від фінансової, військової та іншої допомоги на безпосереднє управління, щоб, як мінімум, здешевити, а як максимум перевести клієнта на самоокупність – ніяк не вдається. Раз за разом Захід зазнає поразки в боротьбі з українськими елітами, присягающими цього Заходу на вірність.

Так, іноземні корпорації і державні агенти є одними з «акціонерів» української влади. Але це далеко не контрольний пакет. В українському уряді – багато людей з грантових структур, які утримуються на гроші організацій на кшталт USAID. Та й молодий прем’єр Олексій Гончарук – виходець з такої ж грантової організації під назвою «Офіс ефективного регулювання». Але посаду прем’єра в нинішній українській системі політичних координат незначна. Ні прем’єр, ні окремі міністри, за винятком хіба що глави МВС Арсена Авакова, не приймають остаточних рішень. Той же Аваков – фігура незрівнянно більш масштабна, ніж глава уряду Гончарук. І в цьому сенсі ніякої вертикалі влади на Україні немає і в помині.

Все змішалося в домі Зеленського. Фотографії з нещодавньої зустрічі президента, голови його адміністрації і прем’єра з бізнесменом Ігорем Коломойським навіть на візуальному рівні продемонстрували, хто кому начальник, а хто підлеглий. По одну сторону – молодий прем’єр, голова і перший заступник голови офісу президента і сам Зеленський сидять із ручкою та аркушем паперу напоготові, на іншій – вальяжний Коломойський, відчуває себе в кабінеті глави держави як вдома.
Найяскравіший приклад провальних спроб Заходу поставити українську еліту в стійло – історія з формуванням паралельної судової та правоохоронної влади. Мова йде про український аналог ФБР – Національне антикорупційне бюро (НАБУ) і Вищу антикорупційному суді. Створення обох цих структур фінансували іноземні організації і де-факто ними ж якийсь час контролювалися. Передбачалося, що з їх повноцінним запуском українські топ-чиновники опиняться під ковпаком паралельної силової вертикалі, контрольованою іноземними агентами, і тому – стануть повністю і беззастережно керованими.

Так от, Петро Порошенко до останнього зволікав запуск роботи Антикорупційного суду, дотягнувши рішення цього питання до виборів, які благополучно програв. Порошенко також домігся дискредитації глави НАБУ Артема Ситника за допомогою його величності компромату, дезавуювавши вплив невдалого українського ФБР на своє оточення в період свого президентства. Володимир Зеленський пішов ще далі, запропонувавши внести зміни до конституції, які підпорядкували б йому і НАБУ, і Антикорупційний суд. Виплекані США і чужорідні владні імпланти, таким чином, знову будуть поставлені під контроль української еліти. У цьому сенсі хвіст вже давно крутить собакою.

І причина цього зовсім не в силі української влади, повною несподіваною рішучості відстояти реальну незалежність. Навпаки, причина в тому, що ніякої української влади немає зовсім – залишилася ширма, оболонка, за якою заховані реальні бенефіціари території під назвою Україна. Причому ще ніколи це не було настільки очевидно.

Той же Ігор Коломойський давно і міцно є частиною корпоративного світу Заходу. Його активи і вплив давно вийшли за межі України. А кількістю та якістю нерухомості Коломойського в США і Європі може позаздрити будь-який технологічний вискочка-мільярдер з Кремнієвої долини.

Здавалося б, після відкритих випадів всемогутнього Рудольфа Джуліані, особистого адвоката Дональда Трампа, у бік Коломойського, якого він назвав не інакше як «кримінальним олігархом», зажадавши від Володимира Зеленського прибрати його зі свого оточення, останній повинен би сидіти тихіше води, нижче трави. Нічого подібного. Притих саме Джуліані, коли Конгрес – ймовірно не без зусиль того ж Коломойського – ініціював розслідування про ймовірне втручання Трампа та його адвоката у справи України.

Так Україна придбала ще один незавидний статус додачу до наявного статусу антиросійського тарана. Вона стала майданчиком внутрішньоамериканських розборок, в яких найтіснішим чином переплетені інтереси олігархів, яких ми помилково називаємо українськими. Тоді як насправді вони давно стали транснаціональними.