Аграрна наддержава скасовується. Хто збагатився на знищення українського села?

До 2014 року, коли до влади в Києві шляхом державного перевороту прийшла «молода команда» евроликвидаторов, головною проблемою українського півдня була надмірно висока врожайність овочів і фруктів.

Достаток було таке, що періодично фермерам доводилося кидати урожай гнити на пні – збирати його часом було занадто дорого. Тим не менш, аграрії, які спеціалізуються на вирощуванні овочів у парниках і відкритому грунті, не бідували: регулярно купували собі автомобілі, оплачували навчання дітей у найбільших містах України і т. д.

В основному ранні овочі і фрукти везли в Росію, Київ, на захід України. На самому півдні ціни на овочі та фрукти були мінімальні – можна було купити кілограм помідорів за 10-20 рублів або відро яблук або винограду за 50-100 рублів.

Сьогодні російський ринок для українських аграріїв закритий. Прикрита навіть Білоруська лазівка – в 2014-2015 році багато хто вважав вигідним користуватися нею, незважаючи на багаторазово збільшені витрати на логістику. Здавалося б, дешева продукція повинна була затопити Україну. Євросоюз, до речі, незважаючи на всі свої обіцянки, не поспішає купувати українські яблука і фрукти. Тим не менш, овочі і фрукти в українських мегаполісах, ні навіть в Херсоні та Миколаєві аж ніяк не стали дешевшими та доступнішими.

Навпаки: сьогодні далеко не кожен житель колись благодатного півдня може дозволити собі купити помідорів або полуниці для сім’ї. Ціни на продукцію можуть зрівнятися з московськими. Полуниця коштує під 300 рублів, картопля близько 50, помідори – 200, капуста – 100, огірки – 150, цибуля – 70-80 і т. д.

І причина не тільки в дорожнечі мінеральних добрив та пально-мастильних матеріалів (літр пального коштує 75-80 рублів) або високих комунальних платежах. Причина в тому, що, втративши російський ринок, фермери зіткнулися з перенасиченням ринку і в підсумку були змушені відмовитися від теплиць і овочів відкритого грунту, перейшовши на вирощування культур, які можна продати в ЄС.

До речі, якщо вірити офіційної української статистики, кількість вирощуваних на півдні овочів тільки зростає, але чи можна їй вірити, враховуючи не тільки схильність Києва скрізь, де можна малювати населенню зміни на краще, а також той простий факт, що більшість фермерів ні перед ким не звітує і вкрай рідко платить якісь податки?

Замість дуже вигідних і не завдають шкоди грунті овочів і фруктів, фермери тепер виховують те, що купує ЄС: пшеницю, ріпак, соняшник, сою.

Трохи статистики:

Експорт пшениці з України в 2012/2013 році склав близько 5 млн. тонн, а в 2017/2018 вже 15,9 млн. тонн.

Експорт насіння соняшнику в 2012 /2013 році склав близько 250 тис. тонн. У 2018/19 роках експорт соняшникової олії зріс до 6,2 млн. тонн.

Ріпаку в 2018 році експортували 2,44 млн. тонн, хоча до війни експорт становив близько 1,1 млн. тонн, а експорт соєвих бобів зріс з 1,4 млн. тонн до 3 млн. тонн.

Різниця, звісно, виражається не тільки в тому, що фермери стали вирощувати мало овочів, у зв’язку з чим ціни злетіли до небес. Проблема також і в тому, що зазначені культури сильно виснажують грунт, але гірше інше: раніше фермери куди більш вигідно продавали свій урожай, а при бажанні могли навіть самі доставляти його до ринків збуту, збільшуючи свої прибутки. Ясна річ, що продавати свою продукцію безпосередньо в ЄС вони не можуть, тому змушені здавати її посередникам за тими цінами, які їм призначать ці милосердні стерв’ятники.

І уявляєте, абсолютно випадково людьми, які дешево скуповують у колись заможних фермерів південної України злаки, ріпак, соняшник, виявилися… звичайно ж, депутати Верховної ради України. Недарма ці патріоти так боролися проти можливості дрібних фермерських господарств продавати свої врожаї в Росії – прибутку тепер просто феєричні.

Серед цих людей неодноразово залучався за шахрайство депутат БПП Сергій Хлань, який при Януковичі вимагав підняти орендну ставку земельних паїв для херсонських фермерів у 5 разів, але геть забув про цих благоглупостях після того, як став депутатом. На його скромні прибутки його діти постять фото з елітних курортів з шампанським і устрицями і влаштовують покатушки на дорогих машинах.

Херсонець Федір Негой (нардеп від партії «Удар»), раніше володів оптовим ринком, на якому місцеві фермери торгували своєю продукцією, а тепер развлекающийся бійками в раді.

Регулярна «жертва режиму» Віктора Януковича, сьогодні промышляющая рейдерством – Аркадій Конацкий, який балотувався у Миколаєві від БПП.

Діяльно допомагав плюндрувати Миколаївський суднобудівний завод «Океан», згодом купив суднобудівний завод «Лиман», власник імперії «Нібулон» Олексій Вадатурський. Сам, правда, не депутат, зате синуля впорався у 2014 проскочити в раду від Миколаївської області (зрозуміло, депутат БПП).

Ну і інші, менш помітні і менш багаті «євроінтегратори».

Ймовірно, всі ці небідні люди цілком успішно владнають свої справи з новим комедійним українським президентом і продовжать оббирати фермерів півдня України, сприяючи виснаження земель і збіднення населення. Вони висмокчуть з цієї землі все, що тільки зможуть, а потім, коли їм стане некомфортно або просто нічого буде вже взяти, вони благополучно поїдуть проживати свої статки в теплі краї.

А колись заможні жителі південної України (ті, що до того часу не відправляться наймитувати в Польщу або не іммігрують) залишаться жити на безплідній землі. І у них буде маса часу згадати 2013-2014 рік, щоб усвідомити, що в ті окаянні дні вони здали з потрохами не тільки країну, але і майбутнє – своє і своїх дітей.

Україна йде второваною стежкою країни-боржника МВФ. Промисловість перетворюється в міф, а сільське господарство зводиться до забезпечення Євросоюзу тими культурами, які там гребують вирощувати самі (хоча б з міркувань виснаження ґрунту). Не дарма одними з найбільш перспективних і рентабельних культур стали нут (активно купує Туреччина) і сорго (активно купує ЄС).

Враховуючи, що такі речі, як сівозміна та інші дурниці» на Україні давно забуті, можна припустити, що в найближчому майбутньому чорноземи, які німецькі фашисти вивозили додому, будуть виснажені дуже надовго, якщо не назавжди. Втім, питання продовольчої безпеки Київ не цікавлять (тим більше, на тлі масового виїзду українців до Польщі і РФ).