Російські своїх не кидають

fallback Політика

Русские своих не бросают

Перший крок зроблено – що далі?

Ось тільки не треба цього заперечувати. Напевно, кожен з нас хоча б раз у дитинстві розворушив палицею мурашник. Це ж так цікаво спостерігати, як, ніби з нізвідки, на поверхню в паніці миттю вилазить незліченна кількість мурашок, які намагаються оцінити масштаби лиха і залатати пролом.

Саме така асоціація виникла у мене після опублікування указу президента Росії Володимира Путіна про полегшення порядку видачі російських паспортів жителям Донбасу та Луганська, який розворушив мурашник нашої доморослої ліберальної преси. «Шеф, все пропало, все пропало», – як по команді заверещали вони в один голос подібно відомому паникеру, герою всіма улюбленої комедії «Діамантове рука».

Ось тільки нічого смішного в тому, що ті, які так люблять «в теорії» побалакати про необхідність дотримання прав людини, говорять і пишуть, немає. Мовляв, у Росії хлине голодна орда, російська пенсійна система рухне, не витримавши мільйони нових «дармоїдів», система соціального захисту росіян під загрозою, в бюджеті немає коштів на цих скоростиглих громадян.

Мовляв, Москва подібним чином відкрито демонструє свій намір «анексувати» ці території. Та й взагалі, хто вони такі, ці «недоукраинцы», то «недорусские». І так далі в такому ж дусі. Коротше, перефразовуючи відому фразу, «бей хохлов, спасай Россию». Масла у вогонь підлило, природно, і заяву Володимира Путіна під час візиту в Китай, в якому він заявив про можливість введення спрощеної процедури отримання громадянства для всіх українців.

Копатися у всій цій смердючої купі псевдопатриотического марення від лібероідов немає ніякого бажання. Тим більше що ніяких розрахунків, що підтверджують панічні висновки, ніхто не призводить. Та їх і бути не може хоча б з тієї простої причини, що ніхто точно не знає навіть того, яке населення цих багатостраждальних ніким не визнані – навіть самою Росією – республік, так само як і те, скільки людей реально побажає отримати російське громадянство.

За різними оцінками, там проживає від 2 до 4 мільйонів людей. Скільки з них вже перебралися в Росію – точно не відомо. Цифра загального числа працюючих у Росії українців «плаває» в межах 1-3 млн осіб.

Як, на жаль, дуже часто буває, не кращим чином виступило і наше улюблене уряд. Після публікації таких знакових документів як-то передбачається, що повинен виступити високопоставлений представник якогось відомства з роз’ясненням того, що дасть жителям ЛНР і ДНР отримання російського паспорта, які права та пільги на них будуть поширюватись і у що це обійдеться російському бюджету – хоча б приблизно.

Читайте также:
Росія намагається утримати Україну в орбіті впливу і дискредитувати Майдан – експерти

Заяви про «гуманітарному» призначення цієї акції на законно виникли по обидва боки російсько-українського кордону запитання не відповідають, як зім’ятий пояснення від ПФР на той рахунок, що особливого навантаження на пенсійну систему від припливу нових громадян не очікується.

У підсумку, як завжди, віддуватися довелося президентові, який на прес-конференції в Пекіні докладно розповів про те, як ухвалювалося це рішення. За його словами, до підписання указу все було ретельно прораховано. При цьому він повідомив, що витрати на надання російського громадянства жителям Донбасу можуть скласти близько 100 мільярдів рублів за кілька років.

В цілому це цифра відповідає тим даним, які надходили в пресу. Німецька газета Bild ще в січні 2016 року підрахувала, що на зарплати і соціальні виплати жителям Донбасу з російського бюджету йде близько 1 млрд. євро в рік. А агентство Рейтер на підставі відкритої статистики з’ясувало, що лише на пенсії та інші соціальні виплати з початку 2015 року по жовтень 2016 року в ДНР було витрачено 47,3 млрд. рублів (662 млн. євро за середнім курсом).

Але в сучасний супершвидкісний інформаційний вік три дні – занадто велика, далеко не мейрхольдовская пауза, яка залишають величезну вільну галявину для самих різних домислів, розв’язуючи руки, точніше мова, різного роду панікерами і провокаторам для будь-якого роду домислів.

Між тим, цілком очевидно, що указ президента самим прямим чином відповідає не тільки інтересам жителів «зависли між небом і землею» республік, але і самої Росії. По-перше, Росія має потребу в кваліфікованій робочій силі, вона вже перенасичена потоком «гестарбайтеров» з колишніх радянських азіатських республік. По-друге, нові півтора-два мільйони громадян слов’янської крові дуже допомогли б виправити тенденцію з приростом населення в країні за рахунок кавказьких регіонів.

Якщо її не переламати, то цілком можливо, що в найближчому майбутньому росіяни стануть меншиною в Росії. Нічого образливого для інших народів чи расистського в природному бажанні зберегти слов’ян як титульну націю в нашій багатонаціональній країні я не бачу.

Читайте также:
Від «фронди» до зради: що стоїть за висловлюваннями Лукашенка про «не наших війнах»

По-третє, легалізація через громадянство вже працюють у Росії українських громадян неминуче призведе до зростання податкових та інших надходжень до російської скарбниці. По-четверте, реалізація президентського указу може сприяти оптимізації тих витрат, яких Росія і без того вже несе на підтримку «знедолених» в ДНР і ЛНР.

Можна навести ще чимало інших доводів про користь для Росії цього рішення, але нехай у цьому розбираються економісти та інші кабінетні аналітики. Зізнаюся чесно, для мене всякого роду фінансові та економічні ефекти в даному випадку абсолютно другорядні, та й взагалі не мають ніякого значення, так само як і те, який негативний ефект президентський указ може викликати на Заході. Гірше вже не буде!

Для мене будь-який крок у бік поліпшення трагічного становища братів і сестер з суміжних територій – це в будь-якому випадку рух у правильному напрямку, відновлення, – подобається це комусь чи ні, – як і у випадку з Кримом, історичної справедливості. Для мене вони не просто якесь абстрактне «російськомовне населення», а цілком конкретні російські – по крові й походженню.

Ті, хто хоча б трохи пам’ятає не настільки вже давню історію своєї Батьківщини, має прекрасно розуміти, що територія нинішньої України – це свого роду «клаптева ковдра», зібране з шматочків Леніним-Сталіним-Хрущовим в єдиних межах, причому багато в чому з територій, які до 1921 року і пізніше ніякого відношення до України не мали.

Стурбовані правильним «класовим балансом» на Україні радянські вожді після революції «відписали» їй території споконвічно російських губерній. При цьому заклали свого роду бомбу уповільненої дії, коли, особливо не напрягаючись, тупо провели кордон через російські села і села, відокремивши селян від пасовищ і орних земель, а батьків і дітей один від одного.

І, бути може, це і не дуже відчувалося, поки Росія і Україна дружно жили в складі єдиної держави, але бомба все ж вибухнула через 70 років, коли СРСР спочив у бозі. Є таке давнє розвага світових вождів – грати в вершителів доль народів, по лінійці викреслюючи кордони держав. Так європейці розважалися в Африці в часи її колонізації, так «великі держави» надійшли в Європі після закінчення Першої, а потім Другої світової війни, і ще раз після розвалу соціалістичного блоку.

Читайте также:
Помічник Єремєєва розповів про стан нардепа, з яким стався нещасний випадок

Так що хто б там що не говорив, але ДНР і ЛНР, як і інші шість областей околиці, включаючи Одеську, – це ампутована частина тіла Росії. І біль від її втрати далеко не фантомна. Можна тільки гадати, чи можлива хірургічна операція по її «приращиванию» назад, але в будь-якому випадку указ про їх видачі російських паспортів жителям цілком природний, хоча в якійсь мірі навіть і затримався крок.

А, бути може, і вимушена несерйозно, тому що росіяни давно вже чекають від керівництва країни куди більш рішучих кроків, щоб гасло «російські своїх не кидають» дійсно реалізовувався на ділі. Ніколи не вважав себе прихильником екстремістських поглядів, але в даній ситуації, коли мільйони наших де-факто співгромадян змушені існувати між життям і смертю, по-іншому не виходить.

Особисто у мене на так званий «мінський процес» та інші «формати» ніякої надії немає, оскільки вважаю, що в нинішньому вигляді вони ведуть лише у глухий кут. Ще три роки тому в своїй книзі «Ноїв ковчег – реальна історія (Божевільні сни нормальної людини)» я написав, що це була вистелена благими намірами пастка, в яку Росію загнала Ангела Меркель і іже з нею. Мовляв, ви хочете світу, так давайте вести мирні переговори.

Але мирні переговори можуть привести до результату тільки тоді, коли всі беруть участь у них, сторони прагнуть до досягнення певних компромісів. Порошенко явно цього не хотів, цинічно примножуючи на війні свої капітали. А Росію, яка вельми непереконливо заявляла, що не є стороною конфлікту», відверто підставили, і вона в підсумку виявилася в ролі такого собі «хлопчика для биття».

Можна тільки вітати, якщо у новообраного президента України вистачить людської та політичної мудрості підійти до цих переговорів по-іншому. Дай Бог! Чим вони закінчаться, якщо все-таки відновляться, ніхто зараз не може припустити. Гадати на кавовій гущі і то можна результативніше.

Тому не треба лукавити, кажучи лише про гуманітарне призначення президентського указу. Абсолютно очевидно, що він був підписаний саме зараз для того, щоб послати сигнал Зеленському: «Шановні панове, давайте разом вирішувати питання східної України. А не хочете, ми це зробимо самі».

Читайте также:
Другий тур виборів мерів обійдеться бюджету в 100 млн грн – заступник голови ЦВК Магера

Насправді проблем навіть після опублікування президентського указу залишається ще дуже багато. Більш того, як це дуже часто буває при нинішньому уряді, права рука не знає, що робить ліва. Так, після недавньої лібералізації з абсолютно незрозумілих причин знову різко посилили порядок та строк перебування на території Росії українських громадян. Він був знову скорочено з 12 до 3 місяців. В іншому випадку вони зобов’язані отримувати так зване РВП, викуповувати патент або укладати трудовий договір. При цьому ніяких умов для цього не створено – є одне єдине місце, де вони можуть це зробити, в якомусь там селі Сахарово під Москвою, куди з’їжджаються для того, щоб виправити документи, всі вимушені мігранти.

Та й коштує все це для українців, які в основному зайняті на малооплачуваних роботах, вкрай дорого. Як мені розповідали знайомі українські біженці, щоб зібрати всі довідки для отримання патенту потрібно витратити як мінімум 20 тисяч рублів, а через трудовий договір треба платити по 5 тисяч рублів на місяць. Для них – це величезні гроші.

До того ж в український паспорт ставлять російський штамп, який при нинішньому розгулі радикальних націоналістів на Україні автоматично перетворює їх як мінімум «персони нон-грата» у власній країні, а насправді взагалі може зробити їх подальшу нормальну життя і роботу в рідних місцях неможливою.

Зрозуміло, що за цими вимогами російських властей стоїть явне відверте бажання знайти нові і надходжень у бюджет, але, бути може, не варто робити це за рахунок тих, хто і без того змушений покидати рідні місця, щоб уникнути загибелі від обстрілу або хоч щось заробити для підтримки залишилися вдома рідних і близьких. Гуманізм не може бути частковим. Він повинен виявлятися у всьому.

Так що нинішній указ президента хотілося б розглядати лише як перший крок в правильному напрямку. Турбота про ближнього, особливо тому, хто знаходиться в біді, завжди була відмінною рисою російського характеру. Так давайте в черговий раз продемонструємо, що росіяни своїх ніколи не кидають!

Source
Оцініть статтю
Все найцікавіше: новини, дозвілля і цікаві факти

Thanks!

Our editors are notified.