Американський слон в німецькій посудній крамниці

Витівка Майка Помпео вщент розбила американо-німецьку дружбу

У минулі часи існувало поняття протоколу. Особливо суворе для офіційних, тим більше, дипломатичних заходів. Занадто високою могла виявитися ціна випадкової помилки або навіть прикрого непорозуміння. Сьогодні все якось простіше, але от чи добре це – велике питання. Простота інший раз гірше злодійства буває.

Ось прислали з Америки в Німеччину нового посла. Що гея – це добре. Так би мовити, справа особиста – хто з ким і куди. Але ось що він публічно приїхав зі своїм бой-френдом», якого тягає на всі офіційні заходи, стало напружувати навіть дуже спокійних німців.

Особливо огидною ця публічна демонстрація «педіатрії» стала тоді, коли ця парочка прийшла на церемонію представлення посла іноземної держави президенту ФРН, вирядівшісь так, як «педіатри» в США зазвичай плаття на весілля. Штайнмайер виявився зубром старої школи, звів кричущий інцидент до іронічної жарту, але зайти в німецький МЗС на виховну процедуру по темі дипломатичного протоколу новому послу США все-таки довелося.

Втім, американців трапилося не зворушило анітрохи. Їх посол в країні перебування продовжує вести себе в кращих традиціях плантатора в пробковому шоломі, без найменшого сорому прямо вказує папуасів, з ким їм дружити, а з ким ні. В інтерв’ю виданню Breitbart він взагалі заявив про своє бажання розбудити “мовчазна більшість” країни, щоб змінити державну політику Німеччини. Німецькі політики в один голос вимагають такого посла прибрати, але Держдеп США до їхньої думки залишається байдужий.

Це більш ніж наочно показує поточний стан не тільки американо-німецьких відносин, але і взаємодії з Євросоюзом у цілому. Раніше подібні речі надійно маскував протокол, сьогодні слідування йому гегемон для себе не вважає необхідним. Ось таємне і лізе назовні.

Президент США не просто другий рік поспіль нарікає на негідну поведінку європейських союзників. Військовий податок платити відмовляються. В американському строю ходять неохоче. І газ купують самий ідеологічно неправильний. Судячи з усього, у Вашингтоні Європу вже остаточно перестали вважати союзником, нехай навіть молодшим, перевівши її в категорію далекій периферії.

Приблизно як колись Британія для Стародавнього Риму в епоху занепаду Імперії. Адріанов вал ще називається важливим стратегічним кордоном. Для його оборони там залишаються розгорнуті якісь легіони. Але насправді територія вже вважається таким валізою без ручки. Консули туди ще їздять, але ведуть себе так, немов ішли по важливих справах повз і вийшли на перон виключно на п’ять хвилин перекурити.

У всякому разі, нинішній візит державного секретаря Сполучених Штатів Майка Помпео в Німеччину протікав дуже схоже. Формально глава американської дипломатії прилетів обговорити складні питання американо-німецьких відносин, яких накопичилося в кількості.

Що робити далі з антиросійськими санкціями “за Крим”, після доповіді побувала там американської делегації? Вона визнала остаточність і добровільність інтеграції півострова до Росії. Як бути з Україною? Особливо з російським газовим транзитом через її територію. Чому досі не зупинено будівництво “Північного потоку-2”? Коли чекати давно належний Вашингтону великий скриню з золотом за захист Німеччини в рамках НАТО?

Ці та інші моменти передбачалося обговорити під час офіційної зустрічі з канцлером ФРН Ангелою Меркель і главою МЗС країни Хайко Маасом. Візит готувався більше півроку, і навіть Трамп в ЗМІ покладав на нього великі надії.

І ось в Берлін прилітає Майк Помпео. Цілий державний секретар, третє за значенням і повноважень особа в державній ієрархії Сполучених Штатів після їх президента і віце-президента. І що? І нічого!

В Іраку ВПС Туреччини завдали бомбоштурмовой удару по позиціях збройних загонів Робочої партії Курдистану (РПК). Не те щоб подію виявилося повною несподіванкою. Турецький уряд явно готувався до цього кроку останні півтора місяці, протягом яких йшов гучний обмін публічними ультиматумами між Анкарою і Вашингтоном.

Хоч Туреччина й союзник по НАТО, Сполучені Штати в даному конфлікті підтримують курдів, як єдиний наземної піхоти у війні проти Асада. Вона, звичайно, практично програна, але зобов’язання поки ще залишаються. У свою чергу, спираючись на “Америка з нами” (ой, здається це трошки з іншої пісні), курдський керівництво будувало великі плани на розширення партизанської війни проти турецького уряду за ідею Великого Курдистану.

В результаті Майк Помпео, а, швидше за все, і Трамп, і все вище керівництво США, вирішують, що раптовий “упс” в Іраку багато разів важливіше переговорів з якоюсь там Німеччиною. Всього за пару годин до початку заходу держсекретар по-швидкому проводить окрему приватну зустріч з главою МЗС ФРН, на якій ставить його перед фактом. Прошу пробачити, джентльмени, мені терміново треба відлітати. На Близький Схід. В Іраку. У важливій справі. З вами ми продовжимо як-небудь потім.

Протокольна ввічливість Маасу негайно зараховується американцем в якості нормального згоди на скасування великої зустрічі у верхах. І Помпео полетів. Як Карлсон в одному популярному мультфільмі. По-англійськи, не прощаючись.

Для тих, хто не в курсі, на дипломатичній мові подібний крок рівнозначний публічної відправлення “в один відомий місто в Перу”. Власне, німецьким політичним співтовариством він саме так і виявився сприйнятий. “Помпео вщент розбив всю дружбу Німеччини з США” – прямо характеризує те, що трапилося німецька преса.

Втім, в цьому вона, швидше за все, трохи помиляється, за інерцією ставлячи віз перед конем. Керівник американських закордонних справ не розбив дружбу, він лише публічно продемонстрував її відсутність. Тим самим у певному сенсі навіть зробивши добру справу, перекинувши м’яч на німецьку половину поля. Якщо раніше деякі європейські політики і певна частина капіталу ще могли зберігати помилки на тему єдності колективного Заходу, то зараз продовжувати в це вірити може тільки повний ідіот. Помпео наочно показав європейцям їх реальне місце в американській системі геополітичних цінностей.

Залишається подивитися, наскільки воно європейців влаштує. Чи будуть вони продовжувати покірливо зносити викрутаси американського слона в європейській посудній лавці або таки згадають, чий будинок Європа, і хто в ньому має бути господар.