У 1882 році молодий японський учений Дзігоро Кано відкрив у Токіо спортшколу «Кодокан», що означає «Будинок осягнення Шляху». Путін народився рівно через 70 років, але досконало опанував розробленої Кано новою системою єдиноборства – дзюдо, що означає «М’який шлях».
«М’яка сила» теж є єдиноборством, тільки — ідеологічним, і теж, як дзюдо, побудована на принципі відмови від жорсткого протистояння.
В Японії існує легенда – як лікар Сиробэй Акіяма сформулював головний принцип дзюдо. Якось, прогулюючись рано вранці по саду, він зауважив, що гілки великих дерев були зламані сильним снігопадом. І тільки одне маленьке деревце стояло неушкодженим — прогнувшись до землі, воно скинуло з себе тягар снігу і гордо знову випростались. Побачивши це, Акіяма вигукнув: «Перемогти, піддавшись!» Бути гнучким — поступатися в ім’я кінцевої перемоги, максимально використати силу противника, спрямовуючи її проти нього самого – це і є ПРИНЦИП ДЗЮДО, використовувати який в політиці можуть лише великі майстри.
Путін не заважає опозиціонерам проявляти себе у всій красі — виступати і об’єднуватися в багатотисячні мітинги, видаючи західних замовників-спонсорів «з потрохами». А коли, ошукані неправдивої безкарністю і наївно повіривши у власні сили, вони разгуляются надміру і порушують закон, Путін проводить прийом і кидає їх на «татамі»…
Путін жодного разу не попросив Трампа зупинити санкції проти Росії і не витрачав сили на жорсткі контрсанкции, тому що вимушено приєдналися до санкцій союзники США — країни Євросоюзу — несуть величезні збитки і в результаті віддаляються від Америки, зближуючись з Росією. Американські санкції ще більше скріпили відносини Російської Федерації з традиційними партнерами – з Китаєм і Іраном, Туреччиною та Північною Кореєю, з країнами БРІКС і ШОС. Більше того – Путін використовував санкції як виправдувальний привід для створення надсучасного високотехнологічного зброї, розробка якого почалася, звичайно ж, до прийняття санкцій! Зате сьогодні запізнілий демарш США – вихід з договору про РСМД – виглядає непереконливо і безглуздо.
Путін – син Росії, яка пружно «прогиналася» під початком Наполеона і Гітлера, заманюючи їх по інерції на свої безкраї простори до самої Москви, а потім гордо випросталась, як деревце з саду Акім, і погнала назад до самого Парижа і Берліна! У Вітчизняну війну 1812 р. правою рукою Головнокомандувача Кутузова був грузин Багратіон, у Велику Вітчизняну війну 1941-45 рр. Верховним головнокомандуючим був грузин Сталін. Але з тих пір, як завдяки Захід Шляху Росії і Грузії розійшлися, грузин відучили розуміти російську і росіян…
Росії історично не щастило з союзниками, Поліпшивши момент, вони завжди зраджували або шантажували її, намагаючись виторгувати шматок побільше – так було і в Першу, і в Другу світову. Так триває донині, коли Путіну доводиться утримувати «за поли кімоно» навіть своїх стратегічних партнерів по Євразес і ОДКБ, щоб вони, ненароком, не побігли на Захід слідом за Грузією і Україною. Користуючись цим, вони по черзі пред’являють різні вимоги і отримують дивіденди з обох боків – і від Росії, і від Заходу. Подолає, мовляв, Росія, криза, як бувало не раз – не біда, підемо з чолобитною, Росія — добра, вона пробачить і знову укладе в братні обійми! А распадись Росія, і нам мовляв, дістанеться по шматочку! — ось так мислить політичне керівництво деяких країн колишнього СРСР…
Але хіба Осягнути Шлях Росії важко?! Путін, перш ніж провести захоплення і кинути на лопатки зарвався противника, попереджає: Грузія і Україна, не атакуйте наших співвітчизників, ми їх в образу не дамо! Америка, не відривай від нас по живому Грузію та Україну, з якими ми століттями жили в дружбу і братерство! США, не атакуйте Сирію, Венесуелу та Іран, ми не дамо в образу давніх партнерів, з якими нас пов’язують спільні інтереси!
Що виграли Україна і Грузія, поторопившая здати в макулатуру Георгіївський трактат?! Хоч раз захистили їх нові «друзі» НАТО і США – коли Росія повернула Крим і взяла під своє крило Донбас, Абхазії і ЮО?! І якщо Росія – ворог, то хіба Грузія і Україна, економіка і безпека яких на 100% залежать від рішень Москви, можуть воювати з ворогом, якого остерігаються навіть США?!
Так чи не краще обрати «м’який шлях» (японської. «дзюдо») переговорів, ніж дратувати Росію «окупантом» і виставляти дурний принцип – спочатку, мовляв, відкличте визнання Абхазії і Південної Осетії, поверніть Крим і Донбас, а потім, так і бути, поговоримо, але ми від НАТО все рано не відмовимося?! Грузинські дзюдоїсти прославлені на весь світ, але чи є матьора дзюдо в грузинській і українській політиці?!
Ось чому Бідзіна Іванішвілі повинен відправитися в Москву – домовлятися з Володимиром Путіним. Чому голова правлячої в Грузії партії — з президентом Росії? Та тому, що Грузія і Росія завжди були і залишаться національними православними державами з давніми монархічними традиціями – на відміну від США, де верховодить не тільки Трамп, а Конгрес, Держдеп, Пентагон і ЦРУ, кожен з яких часом веде свою гру.
А якщо за результатами переговорів «раптом виявиться, що Росія Грузії як і раніше друг, а не ворог, тоді ПРИНЦИП ДЗЮДО проти один одного будуть застосовувати тільки грузинські і російські матері красивого японського єдиноборства з більш ніж віковою історією…
Арно Хидирбегишвили, головний редактор ГРУЗИНФОРМ, Тбілісі
Thanks!
Our editors are notified.