У самий розпал безладів іноземних інтервентів, найсильнішого розброду і хитань Смутного часу народилася ідея, яка об’єднала російських людей і допомогла їх згуртуванню: звільнити Москву і скликати Земський собор, щоб вибрати законного царя. Належала ця ідея Кузьмі Мініну – виборному земському старості Нижнього Новгорода. На посаду верховного воєводи Другого ополчення був покликаний людина, відомий своєю хоробрістю, кришталевою чесністю, великим військовим досвідом – князь Дмитро Михайлович Пожарський. Проявив себе як талановитий державний діяч і відбувався, до того ж, від царственої гілки Рюриковичів, він міг би стати прекрасним царем. Але цього не хотіли допустити можновладці.
Де народився майбутній герой і хто займався його вихованням
Головну роль у вихованні Дмитра Пожарського зіграла його мати – Єфросинія Беклемішева./Фото: pp.userapi.com
Батько Дмитра Пожарського, Михайло Федорович – нащадок Стародубських князів, восходивших своїм походженням до великому князю володимирському Всеволоду Юрійовичу (був сином Юрія Долгорукого, який заснував Москву). Видатних політичних і військових дійових осіб серед найближчих предків Дмитра Михайловича не було. Хіба що його дід, Федір Пожарський при Івані Грозному обіймав посаду полкового воєводи.
Мати Дмитра Михайловича, Марія (Єфросинія у хрещенні) Федорівна Беклемішева походила з старовинного знатного роду і була добре освіченою і неабиякою людиною. Після смерті чоловіка вона прийняла на себе турботи про виховання і освіту дітей. Сім’я переїхала в Москву в свій маєток на Сретенці. Як це належало княжим і дворянським дітям, у 15 років Дмитро Пожарський вступив на палацову службу.
Як зробив блискучу військову кар’єру Дмитро Пожарський
Картина «Хворий князь Дмитро Пожарський приймає московських послів», Вільгельм Котарбринский, 1882 рік./Фото: art-catalog.ru
Деякий час становище Пожарських при страшно мнительном царя Бориса Годунова було нестійким. Але наприкінці його правління мати Дмитра Пожарського стала верховної боярыней при цариці Марії Григорівні, а сам він отримав чин стольника.
При Лжедмитрии I, визнаним законним царем, Пожарський залишався при дворі. В 1608 році в період правління Василя Шуйського Пожарський був призначений полковим воєводою і розбив загін «Тушинського злодія» під Коломной. Як би не мінялася ситуація в країні і при дворі, Пожарський залишався вірний своїм принципам і присяги. У період семибоярщини Дмитро Михайлович був зарайським воєводою. Він зі своїми воїнами примкнув до лідера Першого ополчення рязанському воєводі – Прокопу Ляпуновим. В боях Дмитро Михайлович отримав важке поранення і був відправлений на лікування в його родовий маєток під Суздалем.
Завдяки тандему «Пожарський-Мінін» була звільнена Москва
Картина Пєскова М. І. «Відозву до нижегородцам громадянина Мініна в 1611 році», (1861)./Фото: mtdata.ru
В кінці 1611 р. поляками був узятий Смоленськ. Одним з польських загонів була спалена Москва. Цей загін влаштувався в Кремлі і Китай-місті. В якості кандидата на російський престол поляками пропонувався королевич Владислав. Шведи зайняли Новгород і пропонували свого королевича на московський престол. Країна, яка опинилася без уряду після скасування семибоярщини, розпалася на складові частини – ледь не кожне місто діяв окремо. Патріарх Гермоген висунув обов’язкова умова воцаріння в Росії королевича Владислава – хрещення в православну віру, після чого всіх польських і литовських людей потрібно буде вивести за межі країни. Якщо цього не буде, то патріарх благословив піднятися всьому народу проти польських інтервентів і прогнати їх з руської землі.
Царя в Москві не було, на його місце заступив патріарх – охоронець віри, і він закликав до повстання. Патріаршу грамоту першими підтримали смольняни, яких зазнали від прийшли на їхню землю поляків страшні безчинства. За їх переконанням, що ґрунтується на гіркому досвіді, не варто сподіватися на те, що коли на російський трон посяде королевич Владислав, то все владнається. Польським сеймом визначено зовсім інше: «Вывесть кращих людей, спустошити всі землі, володіти всією землею Московською». Після мешканців смоленських волостей ярославці підхоплюють прапор народного повстання. За ярославцами нижньогородці: Кузьма Мінін – торговець м’ясом і земський староста, закликав народ забути приватні інтереси, об’єднати зусилля і почати збір коштів, необхідних для організації визвольного руху.
Слідом за нижньогородцями до збору скарбниці для ополчення приєдналися і люди з інших міст. Головним воєводою повсталими одностайно був обраний князь Дмитро Пожарський. Через чотири місяці ополчення було сформовано. Ще півроку воно рухалося до Москви, поповнюючись по шляху натовпами служилих людей. Під Москвою стояв козацький загін князя Трубецького, заблокував вихід з Кремля і Китай-міста полякам. Але на допомогу обложеним смоленською дорогою йшов 15-тисячний загін славетного польського гетьмана Хоткевича. Всупереч розрахункам гетьмана на розбрат між козаками і дворянським ополченням під час вирішального бою відбулося їх стихійне об’єднання. Військо Хоткевича відступило і з тієї ж смоленської дорозі пішов у Литву.
Чому знати відмовилася обрати на царство Пожарського
Князь Дмитро Пожарський входив в число претендентів на царський престол на Земському соборі 1613 року./Фото: cstor.nn2.ru
Народне ополчення на чолі з Пожарським блискуче впорався зі своїм головним завданням – інтервенти були вигнані з меж російської держави. На початку 1613 року для визначення, кому бути царем, було призначено збори представників всіх верств населення (крім кріпаків) для обговорення цього важливого політичного питання. Ім’я головного воєводи ополчення теж могло бути в списку кандидатів на престол. Він не заплямувала себе ні підлості, ні крадіжкою, ні зрадою, був любимо народом за справедливість, чесність і військову доблесть. Але саме ці його характеристики не влаштовували владну верхівку, неабияк запачкавшуюся в різних злочинах за час Смути.
Знати відмовилася від кандидатури Пожарського, мотивуючи це тим, що він був надто далеким родичем Рюриковичів.
Як склалася доля Дмитра Пожарського за правління Михайла Романова
Пам’ятник Мініну і Пожарському в Москві./Фото: avatars.mds.yandex.net
Новим російським царем став Михайло Романів. Сімнадцятирічний монарх правил обережно, добре зважуючи кожне своє рішення. Йому потрібні досвідчені помічники, вірні присязі. Одним з них став князь Дмитро Пожарський. З усім, що йому доручав государ, він блискуче справлявся: відображав нові атаки поляків, керував наказами (Ямским, Розбійницьким, Московським Судним), був новгородським воєводою, суздальським намісником.
У 1642 році Дмитро Михайлович Пожарський помер і був похований у Спасо-Євфімієвім монастирі Суздаля. Навпроти храму Василя Блаженного на Червоній площі Москви вдячними нащадками споруджений пам’ятник Мініну і Пожарському, а 4 листопада в Росії відзначається свято – День народної єдності.
А адже в найважчі періоди російської історії вставати на захист рідної землі доводилося навіть жінкам.
Thanks!
Our editors are notified.