12 травня 2011 року в суді Мюнхена був оголошений вирок, який став останнім у довгій низці багаторічних розглядів. На лаві підсудних сидів 90-річний старий. Обвинувачений до кінця не визнавав своєї провини у пособництві фашистам, у звірства і страти, в тому, що саме його в нацистському таборі Треблінка за садизм і тортури ув’язнених прозвали «Іваном Грозним». Справу дідуся-пенсіонера з Америки вилилося в серйозний міжнародний скандал, який тривав близько 40 років. Розгляд апеляції останнього вироку Дем’янюк очікував не у в’язниці, а в будинку престарілих на одному з баварських курортів. Саме там, на 92 році життя він помер.
Чесний громадянин США Джон Дем’янюк
Джон Дем’янюк багато років жив як чесний громадянин США, який емігрував за океан з Європи після війни. В документах він, до речі, зазначив, що був в’язнем німецького концентраційного табору і є жертвою фашизму. З 1950-х років новий член американського товариства жив у Клівленді, штат Огайо, працював механіком по дизельних двигунів на заводі Ford був прекрасним сім’янином. Однак у 1970-х він потрапив в списки осіб, про яких радянський і ізраїльське уряду повідомили США як про можливих помічників нацистів. Крім того, в 1977 році кілька колишніх ув’язнених страшного табору смерті Треблінка впізнали в фотографії чесного американського пенсіонера ката і садиста «Івана Грозного».
Вижили в’язні розповідали жахливі подробиці, про те, що, будучи оператором дизельних двигунів, саме цей чоловік здійснював масові страти за допомогою вихлопних газів у закритих камерах, перед цим жорстоко б’ючи приречених людей, деяких він забивав до смерті сам. З табору Собібор надійшли відомості про схожому надсмотрщике, який також працював з газовими камерами і отримав кличку «Банщик». Однак це останнє звинувачення, за відсутністю доказів, ніколи по-справжньому не розглядалося. Джона Дем’янюка чекали довгі роки суден і розглядів, за час яких його справа набула міжнародного резонансу, а подробиці долі стали надбанням громадськості.
З комсомолу в поліцаї
Іван Миколайович Дем’янюк народився 3 квітня 1920 року в невеликому українському селі на Вінниччині. Про його дитинстві відомо небагато, в основному те, що колишній наглядач сам розповідав про себе слідству. Тому картина його юності постає безрадісна – бідна і голодна селянське життя, він відвідував школу лише до 4 класу, так як далі ходити, за його словами, було не в чому – не вистачало одягу. Однак є відомості, що Іван до армії працював трактористом, а в 1938 році вступив до комсомолу. На службу він потрапив в 1941-му, перед самим початком війни. Служив в Бессарабії в артилерійських військах, потім, після поранення і лікування в госпіталі, воював під Керчю і саме там потрапив у німецький полон.
Є відомості, що його батько теж пішов у поліцаї і що син пізніше намагався зв’язатися з батьками. Однак відомості про подальшу свого життя Дем’янюк у різні роки видавав різні. Спочатку він стверджував, що, аж до 1945 року разом з іншими військовополоненими копав канави і розвантажував вагони, і лише в самому кінці війни потрапив до складу Російської визвольної армії (РОА) під командуванням Андрія Власова, де був простим солдатом в службі охорони.
Дем’янюка відвозять із залу суду в камеру, 1988 рік
Екстрадиція в Ізраїль
У лютому 1986 року Іван Дем’янюк був екстрадований зі США в Ізраїль і постав перед спеціально скликаним трибуналом. Слідство мало важливим доказом – посвідченням СС, на якому по фотографії без праці можна дізнатися молодого «Джона». Окрім свідчень очевидців проти нього було багато фактів: погано зведена татуювання під пахвою з групою крові (такі в СС робили всім полоненим, хто був готовий співпрацювати з німцями), характерний шрам на спині, який співпадав з описом з прикметами «Івана Грозного» і 18 свідків, які знали його в обличчя. У квітні 1988 року Дем’янюк був засуджений до смертної кари через повішення. Однак своєї вини він так і не визнав, його адвокати подали апеляцію на рішення трибуналу, що затягнуло справу ще на багато років.
Фрагмент посвідчення СС Івана Дем’янюка
Нацистського злочинця врятувало те, що після розпаду СРСР були оприлюднені секретні матеріали допитів співробітниками КДБ німецьких військовополонених. Нові дані дозволили засумніватися в тому, що він дійсно був «Іваном Грозним» – виявилося, що прізвище того була Марченко (те, що в документах на еміграцію Дем’янюк саме це прізвище вказав як дівочу своєї матері, він пояснив просто: «переплутав, мовляв, адже Марченко – одна з найпоширеніших прізвищ на Україні»). У липні 1993 року під час перегляду справи вдалося довести, що спочатку слухання велися з порушеннями, в результаті чого Дем’янюку не тільки вдалося уникнути мотузки. Він був звільнений, що стало шоком для ізраїльської громадськості.
Дем’янюк показує виправдувальний вирок ізраїльського суду
Роки судових розглядів
У наступні десятиліття ця справа стала справжнім яблуком розбрату. Між зацікавленими країнами відбулася низка взаємних докорів: СРСР звинувачували у підробці документів по цій справі, США – в приховуванні злочинця, Німеччину – в тому, що вона готова звалити всю провину за звірства фашистів на колабораціоністів. Дем’янюка то позбавляли американського громадянства, то повертали паспорт. Вже літнього колишнього нациста збиралися депортувати на Україну, в Польщу чи Німеччину.
Нове судове справу, розпочату ще 2001 року, тривало майже десять років, поки вдалося домогтися видачі Дем’янюка Німеччини. Проте тут важливим питанням вже стало здоров’я обвинуваченого – того вже було далеко за 80, і адвокати запевняли, що він прикутий до інвалідного крісла, а поїздка і суд безсумнівно вб’ють нещасного. Проте у травні 2009 року була зроблена відеозйомка прихованою камерою. На записі Дем’янюк, без будь-якої коляски ходив по магазину, робив покупки, а потім сідав за кермо. Обвинуваченого негайно забрали в імміграційний центр і відправили в Німеччину, де він знову постав перед судом.
Іван Дем’янюк на останніх засіданнях суду в Мюнхені в 2011 році
Тепер його звинувачували в пособництві вбивства майже 28 тисяч осіб, переважно євреїв, – те, що Дем’янюк служив наглядачем у концтаборі Собібор, вже ні в кого не викликало сумніву. До речі, справжність посвідчення СС новою експертизою в цей раз була підтверджена, тому заявляти, що цей документ – груба підробка роботи КДБ, як це робиться в багатьох статтях досі, як мінімум нерозумно. Майже через два роки, 12 травня 2011 року земельний суд Мюнхена визнав обвинуваченого винним і засудив його до тюремного ув’язнення строком на п’ять років. З приводу служби Дем’янюка в інших таборах зібрати достовірних відомостей вже не вдалося.
Справа Дем’янюка тривало близько 40 років і його матеріали перетворилися на справжню «бібліотеку»
Адвокати вирішили в черговий раз зібралися оскаржити цей вердикт. Сам суддя заявив, що підсудного слід відпустити на свободу через його похилого віку. Було вирішено, що апеляції він буде чекати в будинку престарілих в курортному містечку Бад-Файльнбах. Однак нового перегляду своєї справи Демьюнюк не дочекався. Він помер, не доживши всього пів місяця до 92 дня народження.
Сам суд над нацистським злочинцем викликав широкий суспільний резонанс. У Дем’янюка знайшлося багато співчуваючих і навіть прихильників. До речі, троє дітей також до останнього боронили батька. Це справа виявилася багато в чому хворобливим – законодавчі норми різних країн, старі і нові національні конфлікти, питання етики та гуманності… досі тривають суперечки про те, чи дійсно Дем’янюк винен у звірствах або він просто став жертвою обставин і перетворився в «козла відпущення за всі жахи війни».
Читайте далі: Білявий диявол з Аушвіца: Як юна красуня, замучившая в концтаборі тисячі людей, стала символом витонченої жорстокості
Thanks!
Our editors are notified.