Напередодні першого туру виборів президента України більшість українських олігархів робило ставку на опонентів Петра Порошенка. Деякі олігархічні групи підтримували відразу кілька кандидатів, у тому числі з прицілом на осінню парламентську кампанію, бажаючи провести в стіни Верховної Ради лояльну до себе фракцію, щоб мати «пакетом акцій» української політики для лобіювання своїх інтересів.
Приміром, Ігор Коломойський не приховував своїх симпатій до Володимиру Зеленському, Юлії Тимошенко та Олександра Шевченка. Рінат Ахметов вкладався в Олега Ляшка і Олександра Вілкула. Дмитро Фірташ підтримував Юрія Бойка, а Віктор Пінчук – Анатолія Гриценка. Сергій Тарута зняв свою кандидатуру на користь Юлії Тимошенко.
Навколо Петра Порошенка були консолідовані лише аграрні олігархи, які мають давні зв’язки з президентом і є одержувачами щедрих дотацій з держбюджету для розвитку власного бізнесу. Особлива роль тут належить Юрію Косюку, бенефіціару «Миронівського хлібопродукту», який в 2014 році обіймав посаду заступника глави Адміністрації президента України.
Оптимальним розкладом для більшості олігархів був би невихід Порошенко у другий тур виборів. Це не тільки б моментально обнулив всі невигідні для олігархів домовленості з гарантом, але й дозволило б вже 1 квітня приблизно представляти розклади парламентської кампанії, так як відразу б вивільнилася ніша, яку нині займає «Блок Петра Порошенка – Солідарність».
Втім, видається, що за рахунок ресурсного переваги і адміністративних можливостей місце Порошенко у другому турі було практично гарантованим. Інтрига була лише в тому, хто вийшов би разом з ним в «плей-офф» президентської гонки. Тим більше Тимошенко явно почала «здуватися» за півтора місяці до дати голосування, коли її рейтинги зрівнялися з рейтингами Порошенко – багато в чому через відтворення повістки президента, вираженої тріадою «Армія! Мова! Віра!».
Тим цікавіше прикинути, як будуть діяти олігархи напередодні другого туру виборів. З одного боку, ситуація принципово не змінилася – для представників великого капіталу підсумкова перемога Порошенко є негативним сценарієм. Коли Порошенко йшов перший президентський термін, навколо чого склався олігархічний консенсус, остаточно оформлений на відомої зустрічі у Відні в березні 2014 року, він узяв на себе певні зобов’язання, але так їх і не виконав, ударними темпами почавши конвертувати владу у власність, поступово «відкушуючи» активи в інших олігархів.
Крім того, вже давно українські олігархи виступають за трансформацію держави в повноцінну парламентську республіку, де президент буде виконувати суто представницькі функції. Цієї мети буде куди простіше досягти в разі перемоги на виборах не має досвіду держуправління Зеленського. На цих бажаннях олігархів намагалася зіграти Тимошенко, запропонувавши у своїй передвиборчій програмі перехід до парламентської республіки канцлерського типу: тобто, запропонувала олігархам пакт – поділитися владою в обмін на підтримку на виборах. Ця ж теза, про парламентську республіку, вона напевно буде активно обігравати в ході виборів у Верховну Раду.
З іншого ж боку, багато українських олігархів побоюються різкого посилення Коломойського в разі перемоги на виборах Зеленського. Зміцнення позицій Ігоря Валерійовича в 2014 році, коли в масштабах всієї України він був у статусі «не першого, але й не другого», дуже не подобалося Ахметову і Пінчуку, які змушені були домовлятися з Порошенком на противагу Коломойському. Саме медійні ресурси Ахметова і Пінчука, а також частково їх політичні проекти у Верховній Раді (Ахметов) і на Заході (Пінчук), стали одними з підпор влади Порошенко, який зумів витиснути в 2015 році Коломойського з політичної дошки України за сприяння американської сторони.
Між Коломойським і Ахметовим є фундаментальне економічне протиріччя. Якщо Коломойському потрібна максимально дешева електроенергія для своїх феросплавних та електрометалургійних заводів, то Ахметову, який є великим гравцем ринку електричної енергії, необхідно продавати її дорожче. «Холодна війна» між Ахметовим і Коломойським навколо питання ціноутворення на ринку електроенергетики бушувала ще за часів президентства Януковича. Ймовірно, в разі зміни влади Ахметову доведеться стримати апетити у сфері електроенергетики, а процесу консолідації Ахметовим у своїх руках обленерго завадить Коломойський. Та й в цілому посилиться боротьба за приватизацію об’єктів енергетики, які все ще залишаються в руках держави.
З Пінчуком ж Коломойський конкурує за політичний та економічний вплив у базовою для них Дніпропетровської області. Пінчук – конкурент Коломойського в гірничо-металургійному комплексі і газодобувної галузі. Бізнес-кар’єра Коломойського рясніє безліччю історій з так званим недружнім поглинанням, бо саме активи Пінчука можуть, що називається, потрапити в поле зору Коломойського, фінансово поистрепавшегося за роки правління Порошенко, у разі зміни на президентському містку.
Крім цього, Ахметов і Пінчук свого часу вступали в серйозні судові позови, як в українських, так і в міжнародних судах, з Коломойським, які в цілому завершувалися на користь останнього. Наприклад, на початку 2016 року Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК) Коломойського виграв суд про стягнення з маріупольського комбінату групи «Метінвест» Ахметова 1,32 млрд гривень за постачання залізної руди разом зі штрафами. Щодо приналежності КЗРК Пінчук c 2013 року судився з Коломойським у Високому суді Лондона, але замість отримання $2 млрд змушений був укласти мирову угоду з Ігорем Валерійовичем, який відкупився нерухомістю з столиці Великобританії, чия вартість у десятки разів менше порівняно з сумою в $2 млрд (ця інформація міститься у відомих Paradise Papers).
Якщо телеканали Ахметова і Пінчука до першого туру виборів в цілому представляли собою конкурентне середовище, то на сьогоднішній день вони підіграють чинному президенту. Як показав перший тур виборів президента, телебачення, всупереч зростаючій ролі нових медіа є основним інструментом агітації і пропаганди.
Етапом «гібридної війни» між Ахметовим і Коломойським можна вважати викладання в мережу Олегом Ляшком, який навіть для білбордів фотографується в корпоративній куртці холдингу «Метінвест», особистих телефонних номерів самого Коломойського, Зеленського та гендиректора телеканалу 1+1. Ляшко пояснив свої дії тим, що хтось із співробітників телеканалу 1+1 Коломойського опублікував його номер телефону, після чого йому посипалися тисячі повідомлень і дзвінків.
Поки відкрито проти Порошенка з числа олігархів виступив лише Сергій Тарута, закликавши голосувати проти чинного президента у другому турі. Але примітно, що Тарута, який підтримав Тимошенко в першому турі, є одним з комунікаторів між бізнес-групами Південно-Сходу України і багато координує свої дії з Ахметовим. Главою Донецької області в 2014 році Тарута також став за погодженням з Ахметовим, правда з поставленим завданням, збереженням активів «старих донецьких олігархів в умовах разгоравшегося конфлікту в регіоні, впоратися так і не зумів.
Тому представляється, що напередодні другого туру більшість олігархів будуть діяти максимально прагматичному ключі, не включаючись активно на підтримку жодного з кандидатів, тим самим не відрізаючи для себе шляхи для переговорів з майбутнім переможцем виборів. В кінцевому підсумку головна мета представників великого капіталу – залишитися при своїх за підсумками президентських виборів, а вже потім поборотися за розподіл місць у парламенті, формуючи більш зручну для себе політичну конфігурацію.
Великий бізнес напевно розуміє, що перемога Порошенко на президентських виборах неможливе без широкомасштабного застосування «кращих політтехнологічних практик», що спровокує кризу легітимності. З нього можна буде вибратися за рахунок конституційної реформи, що передбачає урізання повноважень президента на користь парламенту і уряду, як це було в 2004 році, – що на руку більшості олігархів. Одночасно з цим урізання повноважень президента мінімізує ризики коригування неэлекторальными способами підсумків осінніх парламентських виборів на користь Порошенка.
Тим більше Порошенка на другому президентському терміні вже не потрібно буде думати про переобрання і вибудовувати, виходячи з цього, баланс інтересів між олігархами. Тому, володіючи нинішнім набором повноважень, він зможе більш активно включитися в процес перерозподілу активів конкуруючих бізнес-груп у свою користь.
В сухому залишку, перемога будь-якого з кандидатів у президенти несе для олігархів певний набір ризиків і можливостей, індивідуальний для кожного. Але не несе загроз для існування олігархічної системи в цілому.
Thanks!
Our editors are notified.