Що ховається за обміном з Україною?

Як протистояння Медведчука і Коломойського відображає розкол Заходу по Україні

Епопея навколо обміну громадян Росії і України, який повинен стати важливим кроком по відновленню нормандського формату переговорів по Україні, нарешті завершена успішно. Але ще напередодні ситуація була надзвичайно заплутаною і незрозумілою, символізуючи весь Мінськ-2. Причому, в той час як Росія і країни Європи, нарешті, домовилися зрушити переговори з мертвої точки, каменем спотикання стали внутрішні розборки місцевих еліт. Втім, можливо, за цим стоїть позиція «яструбів» США.

Ще в липні Москва і Брюссель, по суті, затвердили мирний план Медведчука по Донбасу, який був покликаний вивести Мінськ-2 з глухого кута, але Київ не поспішав з його реалізацією. Вважалося, що проблема не в Зеленском (він, мовляв, якраз готовий до прийняття рішення), а в тому, що у нього не було владних важелів. Півтора місяці чекали зміни уряду і Раді України, і тепер, здавалося, все на мазі. 30 серпня телеграм-канали вже дали блискавки, що обмін відбувся – але не тут-то було.

Хтось називає причину зриву у Медведчука, який зупинив обмін в обхід нього, хтось каже, що застопорив процес Зеленський, не підписавши потрібні папери. Мало кому відомі реальні причини, але очевидно, що перенесення обміну з 30 серпня на 7 вересня, схоже, пов’язаний з внутрішньоукраїнської боротьбою. Ставка висока: той, хто проведе обмін з боку Києва – стане договороздатним для Москви.

У Владивостоці чергову спробу обміну анонсували вже на самому високому рівні: Володимир Путін на зустрічі з Медведчуком дав добро на завершення цього процесу. Тим самим Кремль даль зрозуміти, що продовжує бачити лідера партії “ОПЗЖ” головним переговірником з української сторони.

У той же самий день в Києві завдали удару по Медведчуку – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення звернувся в суд про позбавлення ліцензії телеканалу NewsOne, що належить Медведчуку. А тижнем раніше Зеленський анонсував великі проблеми у партії «ОПЗЖ» – буде “гучна історія, яка дуже погано закінчиться”, тим самим фактично почавши полювання на єдину в країні силу, яка виступає за співпрацю з Росією.

У Москві відразу вловили цей сигнал, і Володимир Путін під час ВЕФ-2019 чітко попередив Київ, що репресії проти партії Медведчука повернуть ситуацію в часи пізнього Порошенко, тобто поставлять хрест на переговорах по Донбасу. Іншими словами, наїзд на Медведчука зірве масштабний обмін, а той у свою чергу переговори в нормандському форматі. Тому що Росія не має наміру відновлювати переговори без реальних практичних кроків, про що в черговий раз було заявлено на зустрічі 2 вересня в Берліні.

Судячи з того, що Київ погодився на обмін, проведений Медведчуком, вимога Москви прийнято до відома. Для Зеленського участь у нормандському форматі і, можливо, підписання паперів з лідерами великих країн дуже важливо, так як дозволило б розпіарити це його особистий міжнародний успіх. Професійний шоумен не може жити без піару, інакше його рейтинг одразу здується – і для цього Донбас, як йому здається, прекрасний привід.

Однак Зеленський зовсім не самостійний, не можна розглядати його дії виключно як власні. Він зобов’язаний своїм нинішнім статусом Коломойському і оточений людьми – як в адміністрації президента, так і в уряді. Той же наїзд на Медведчука напевно ініційований саме Коломойським.

Так, за даними українських ЗМІ, Коломойський готується до тотальної зачистки бізнес-схем Медведчука і його партнерів, очікується, що силовики піднімуть всі матеріали, що стосуються підприємств його команди для поновлення проти нього кримінальної справи.

І навряд чи причина в політичній ревнощів Коломойського до Медведчука або особисте неприйняття до нього, як до альтернативної фігурі для переговорів з Москвою. Більш ймовірно те, що Коломойський є інструментом в руках «яструбів» США, які хочуть зірвати намітилося зближення Європи і Росії по Україні, або продавити реалізацію Мінська-2 на антиросійських умовах.

Так, 28 серпня Коломойський в інтерв’ю бандерівського видання «Цензор.НЕМАЄ» виступив з твердженням, що «треба повертати Донбас зараз» і можна навіть зняти санкції на наступних умовах: «Коли на Донбасі настане мир – це раз, коли Росія виведе свої війська — це два, коли ми відновимо контроль України над державним кордоном — це три».

Іншими словами, Коломойський нахабно пропонує Москві здати Донбас в обмін на зняття санкцій. Зрозуміло, що зняття західних санкцій зовсім не в його компетенції, і робити такі заяви без узгодження, як мінімум, з уповноваженими представниками США, він не став би.

У той же день Джон Болтон зустрічався з Зеленським і заявив, що США готові брати участь у процесі мирного врегулювання на сході України. Про можливість скасування санкцій та вимоги до Росії він публічно, ясна річ, не говорив. Але 5 вересня посольство США в Україні чітко сформулювало ці вимоги: «Росія повинна залишити Донбас і дотримуватися зобов’язань, взятих на себе при підписанні Мінських угод».

Тим самим Коломойський і «яструби» США ретранслюють один і той же задум – розморожування Мінська-2 якщо і відбудеться, то тільки після відходу Росії з Донбасу.

Москва відкидає такий нахабний підхід, але в той же час висловлює задоволення від активізації нормандського формату – насамперед із Францією і Німеччиною. Кремль готовий до поступальної реалізації Мінська-2 через наступні етапи: обмін, розведення сил, реалізація «формули Штайнмайера».

Такий підхід дозволяє вирішити два завдання – припинити обстріли і узаконити лідерів ДНР/ЛНР як повноцінних учасників переговорів з Києвом. Саме цього категорично не бажають київські олігархи (насамперед, Коломойський) і «яструби» США. Звідси і всі попередні перепони з обміном і готуються наїзди на Медведчука.

Однак у тих же США знайшлися і прихильники іншої позицій – зокрема, президент Трамп, якого звинуватили в тому, що він перенаправив більше $750 млн програми протидії РФ (читай – на підтримку русофобських режимів, в т. ч. в Києві) на будівництво стіни з Мексикою. Конгресмени, правда, тут же обіцяли перевести Україні гроші ($250 млн) у наступному році, якщо Трамп не відправить у 2019-му, але очевидно, що такий сигнал говорить про розкол у керівництві США по Україні. Зокрема, небажання Трампа давати гроші Києву проти Росії підтримує в.о. керівника апарату Білого дому Мік Малвэни. Категорично проти такої позиції – у Пентагоні, Держдепі і Конгресі.

Від того, чия лінія візьме вгору всередині США, багато в чому залежить і позиція Києва з обміну, і відновлення або заморозка нормандського формату, і в цілому ситуація на Україні. Власне, і внутрішньоукраїнська боротьба Коломойського з Медведчуком є відображення протистояння сил на Заході – тих, хто готовий йти на компроміс з Росією по Україні, і тих, хто хоче однозначної поразки Москви.

Успішне завершення обміну всупереч всім перешкодам і спроб зриву може позначати те, то верх взяли сили, готові домовлятися з Росією. І тоді наступні етапи – це розведення військ в Донбасі і політичне врегулювання по «формулі Штайнамайера». В той же час не можна виключати, що обмін є незначною для США поступкою, щоб потім вимагати здачі Донбасу за «формулою Коломойського».

Так чи інакше, Росії не варто поспішати і нервувати, бажаючи піти першими назустріч. Попереду завершення газового контракту «Газпрому» з «Нафтогазом» і холодна зима, а значить – все найцікавіше тільки належить.

Час грає за нас, важливо лише правильно розпорядитися – не чекати подачок і зняття санкцій в обмін на ДНР/ЛНР, а масово роздавати жителям Донбасу російські паспорти, вселити їм впевненість у майбутньому, планомірно покращувати соціальні умови, розвивати промисловість, створювати з народних республік приклад того, яким можуть стати регіони, що вийшли з-під контролю українських олігархів-західників.