Навіщо Росії здавати Іран

Господарі слів

29 травня Білий дім випустив коротке, але тим не менш сенсаційну заяву. «У червні радник з нацбезпеки США Джон Болтон, радник з нацбезпеки Ізраїлю Мейр Бен-Шаббат і секретар Ради Безпеки Росії Микола Патрушев зустрінуться в ізраїльському Єрусалимі для обговорення питань регіональної безпеки». І сенсаційність тут не в додаванні слова «ізраїльський» до Єрусалиму. А в тому, що будуть обговорювати два шанованих людини з Джоном Болтоном, чиї дії у зовнішній політиці ведуть до чого завгодно, тільки не до підвищення безпеки ні для США, ні для всього іншого світу.

Обговорювати вони будуть Іран, який, за словами прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, «разом зі своїми сателітами є найбільшою загрозою для стабільності і безпеки регіону». Так, аж до недавнього часу позиції Москви, з одного боку, і з Єрусалиму з Вашингтоном, з інший, діаметрально розходилися. Кремль вважав загрозою не Іран, а Сполучені Штати, які вийшли з ядерної угоди з Тегераном (що лежить в основі стабільності регіону) і погрожують іранцям війною.

Загрозою є також і Саудівська Аравія з Ізраїлем, які штовхають Штати до цієї війни. Самі ж іранці сидять в активній обороні. Вони займаються лише тим, що вибудовують зони безпеки у своїй сфері впливу (Сирія, Ірак), а також контратакують Саудівську Аравію через своїх єменських партнерів-хуситов, а Ізраїль – через ХАМАС. При цьому Іран готовий відмовитися від ядерної зброї (власне, вже зробив це при Обамі), а також, всупереч офіційним популістським заявам своїх духовних лідерів, не збирається знищувати Ізраїль. Просто тому, що у Єрусалиму-то як раз ядерна зброя є, і воно є ефективним засобом стримування.

Зрозуміло, що така різниця в позиціях між Москвою і Вашингтоном (усугублявшаяся до того ж взаємною недовірою) не дозволяла досягти компромісів, і подібні саміти були марні. Навіть контрпродуктивні – навряд чи іранським колегам сподобалося б те, що про них домовляються за їх спиною, та ще й у «ізраїльському Єрусалимі». Однак, якщо вірити західній пресі), за останній місяць позиція Кремля різко змінилася. Американське видання Bloomberg з посиланням аж на два а повідомило про те, що Росія відмовилася продавати Ірану системи С-400. Нібито тому, що Москва «не захотіла загострювати ситуацію в затоці». І це притому, що системи С-400 – оборонна зброя, і як раз сприяють деескалації ситуації в Перській затоці, оскільки посилюють оборонний потенціал Ірану і робить менш імовірною початок війни проти нього.

За що здаємо?

Ні в Москві, ні в Тегерані цю інформацію не підтвердили. Але якщо вона правдива, або навіть є напівправдою (наприклад, Москва могла просто призупинити поставки, і має намір обговорити їх майбутню долю на горезвісних переговорах в Єрусалимі), то такий зсув позиції є серйозною помилкою. Єдиною гідною причиною відмови може стати небажання Ірану оплачувати цю поставку реальними грошима (у що, розуміючи важливість С-400 для Тегерана, віриться слабо) – всі інші можливі мотиви є лише синицями в небесах, заради яких випускають журавля з рук.

Самих мотивів може бути кілька. Перший – Росія і США все-таки уклали «велику угоду». Росія допомагає американцям вирішити найбільшу проблему (стримати Іран і «поставити його на місце»), у відповідь на що США припиняють створювати Росії проблеми на пострадянському просторі. Яке, як не крути, для Москви важливіше, ніж Близький Схід.

Другий – Москва вирішила не лізти в пляшку і самоусунутися від американо-іранського конфлікту, що загрожує перейти у велику війну. Іран не є російським союзником (він лише важливий партнер), і Кремль не зобов’язаний захищати іранців так, як він захищає, наприклад, ту ж Абхазію чи Білорусію. Іранці нічого не зробили для того, щоб отримати лояльність Москви – досить згадати, що після зняття з Ірану санкцій Тегеран уклав багатомільярдні контракти з російськими, а з європейськими компаніями.

По-третє, Москві могли запропонувати альтернативу – та ж Саудівська Аравія, наприклад, запропонувала контракти та інвестиції в обмін на відмову постачати Ірану С-400 і на зсув російської позиції щодо Ісламської Республіки. Міжнародні відносини – це бізнес, нічого особистого.

Ціна зради

Однак саме тому, що це бізнес, Росія не повинна відмовлятися від постачань С-400 з політичних причин. Насамперед тому, що це б’є по репутації Москви як постачальника зброї. У Росії вже визнали великою помилкою відмову постачати Ірану С-300 в 2010 році, і навряд чи захочуть наступати на ці граблі знову. Особливо зараз, коли США відмовляються виконувати свої збройові контракти з політичних причин (взяти ту ж історію з літаками F-35 для турків), і на цьому тлі у світі зростає запит на нормальних постачальників, які чесно виконують взяті на себе зобов’язання.

Крім того, зрада Ірану (а по-іншому відмова від поставок З-400 з політичних причин назвати не можна) серйозно ускладнить для Москви завершення сирійської операції. Росія не задовольнилася військовою перемогою над ІГ* і вирішила домогтися ще й політичного тріумфу – тобто примирити Асада з опозицією і відновити територіальну цілісність Сирії. Дивіденди від цієї перемоги куди вище, ніж від військової – але й наслідки поразки теж куди серйозніше. А без ефективного співробітництва з Іраном (є головним зовнішнім гравцем в Сирії) ніякої перемоги Москві в Сирії не світить.

Нарешті, «продаж» Ірану буде помилкою просто тому, що немає жодних гарантій отримання оплати. Будь-які поступки з боку Трампа з пострадянського простору можуть бути заблоковані Конгресом, а будь-які бонуси з боку Саудівської Аравії – переглянуті «на прохання США». У таких умовах прагнення укласти політичну угоду буде в кращому випадку проявом наївності, яку російське керівництво вже давно не страждає. Саме тому інформація Bloomberg з великою часткою ймовірності є тиражуванням чуток, або навмисним інформаційним вкиданням, зробленим з метою нагнітання ситуації.

Однак все це не означає, що Москва не готова обговорювати іранську ситуацію – хоч з чортом, хоч з Болтоном. Росія виступає за мирне дипломатичне рішення американо-іранських протиріч і ще сподівається відмовити США від ескалації конфлікту з Іраном. Більше того, Москва готова навіть обговорювати якісь варіанти по Сирії, які відповідають російським інтересам, підуть поперек позиції Тегерана, але не будуть зрадою. Наприклад, Кремль не проти, щоб в післявоєнній Сирії гарантувалися інтереси Туреччини та деяких арабських країн, і не готовий підтримати претензію Тегерана по включенню Сирії в ексклюзивну сферу впливу Ірану. Однак питання в тому, що готовий Болтон запропонувати натомість. Поки що варіанту угоди не проглядається.

Геворг Мирзаян
доцент департаменту політології Фінансового університету при Уряді РФ