Сьогодні в багатьох великих містах світу є райони, виділені для іноземців – різноманітні «китайські» або «мексиканські» квартали, де селяться переважно представники однієї нації, і створюється їх «маленька батьківщина». В старовину подібне квартал був і в Москві, тільки жили там не вихідці з Азії, а ділові та практичні європейці, яких наш народ, за традицією, за невміння говорити російською мовою, завжди називав «німими» – тобто «німцями».
Історія Німецької слободи починається ще від Василя III. У XVI столітті наймані іноземці, з яких цар створив собі варту, заселили слободу Наливки в Замоскворіччя, однак у другій половині століття це село було спалене. При Івана IV до Москви потрапили безліч полонених іноземців. Для будівлі будинків їм відвели нове місце, поблизу гирла Яузи, на її правому березі. Поруч протікає струмок Кукуй – притока річки Чечеры, – за нього нову слободу і назвали Кукуем. Правда, спочатку жителям не щастило. Німецьку слободу громив і сам Іван IV, коли німці були «взимку вигнані нагими, як мати народила», а під час Смути її взагалі спалили дотла, і жителі розбіглися по іншим містам.
Проте поступово кількість іноземців у Москві знову зросла, і їх присутність почало дратувати корінних жителів: іновірці-де спокушали молодь своїми порядками і модою, підвищували ціну на землю, і, найголовніше, згідно з особливого дозволу вони не платили торгових мит, але могли «палити вина» і варити пиво. Такі «пільги» вони отримали ще при Івані Грозному (це давало полоненим ливонцам можливість не померти з голоду). Звичайно, москвичі були не в захваті від таких сусідів. Нова Німецька слобода була організована насильно: згідно з царським указом від 1652 року, іноземці, які не прийняли православ’я, повинні були розібрати і перенести свої будинки на нове місце і утворити иноверческое поселення за межами міста.
Німецька слобода в кінці XVII століття. Гравюра А. Шхонебека і його учнів, 1705 р.
В результаті біля кордонів Москви з’явився містечко, який став справжньою «маленькою Європою». Чеський мандрівник Бернгард Леопольд Таннер писав про московських «німців», що «вони зберегли… порядок на зразок німецьких міст при спорудженні та множенні будинків, які будували красиво і виважено». Жителі Німецької слободи, хоч і були вихідцями з різних країн, зуміли ужитися разом і створили тут порядок і чистоту, а москвичі, по старій пам’яті, ходили на Кукуй в пошуках спиртного, яке тут можна було купити. В 1701 році в Німецькій слободі відкрилася перша аптека (той провулок досі носить назву Аптекарського), а пізніше і перші фабрики – шовкова і стрічкова.
Вважається, що саме Кукуй ми повинні дякувати за реформи, проведені Петром I. Юний цар у пошуках розваг зачастив в Німецьку слободу. Поселення зачарувало його з першого погляду: чисті прямі вулиці, набережна і алеї, садки біля будинків – все це дуже відрізнялося від того, що він бачив досі. Тут він знайшов друзів, які справили величезний вплив на світогляд молодого правителя. Швейцарець Франц Лефорт і шотландець Патрік Гордон стали згодом його соратниками в проведенні численних реформ. А перша справжня любов – Ганна Монс – була для Петра набагато привабливіше його молодої дружини Євдокії.
Ганна Монс. Кадр з фільму «Юність Петра»
У Кукуе цар мав можливість забути про умовності. Він одягався в іноземне плаття, танцював з дамами і влаштовував гучні гулянки по своєму смаку. Петро так часто навідувався сюди, що навіть проклав від Кремля до Німецької слободи спеціальну дорогу. Анну Монс скоро стали в народі прозывать «Кукуйской царицею». Петро дуже багато робив для неї та її сім’ї: постійні щедрі подарунки, щорічний пансіон і Дудинскую волость як вотчини для матері своєї фаворитки. Історики не виключають можливість того, що, якщо б не дурний роман на стороні, перша справжня любов Петра з часом могла б зійти на російський престол. Однак вона, швидше за все, відчувала до свого вінценосному коханцеві огиду і просто використала його для власної вигоди. Коли в речах випадково потонулого саксонського посланника знайшли любовні листи Анни, Петро впав у лють і посадив невірну під домашній арешт. Втім, потім цар пом’якшав і дозволив своїй нещасній колишньої любові вийти заміж. А от друзі з Німецької слободи царя не зраджували і стали його помічниками при проведенні реформ.
Однак сам Кукуй ще при Петрі втратив автономію і стали підкорятися Бурмистерской палаті. Поступово іноземці, які отримали можливість, стали селитися по всій Москві, для них з правлінням царя-реформатора починалися хороші часи. Слобода все більше забудовувалася палацами аристократії і втрачала свій уклад. Після пожежі у вересні 1812 року, коли практично весь район вигорів, колишня Німецька слобода стала заселятися в основному купцями та міщанами. З XIX століття і самі назви – Кукуй і Німецька слобода зникають з мови. Далі Москвичі стали називати цей район Лефортово.
Торгівля спиртними напоями, яка допомогла вижити «німцям» при Івані Грозному, завжди була для нашої країни питанням не просто важливим, але інколи і хворим: Історія пияцтва на Русі: від «Царьова шинку» Івана Грозного до «сухого» закону Миколи II
Thanks!
Our editors are notified.