Ну, от, власне, і все! Ні російський журналіст Кирило Вишинський, ні українські моряки в Росії, швидше за все, до виборів у Раду 21 липня 2019 року на свободу відпущені не будуть. Сторони – Україна і Росія не змогли домовитися, хто ж переможець.
І це – незважаючи на майже 90-відсоткові гарантії екс-президента України Петра Порошенка, який, власне, і загнав українців на російський цугундер своїм провокаційним наказом порушити кордон Росії в Керченській протоці восени минулого року. І незважаючи на те, що заступник голови ОПУ (Офісу президента України) хтось Вадим Пристайко теж думав і сподівався «з високою часткою ймовірності», що моряки вийдуть на волю до виборів. Але не склалося. Лефортовський суд Москви розглянув клопотання Слідчого управління ФСБ Росії про продовження строків тримання під вартою 24 військовополоненим українським морякам і все продовжив – моряки будуть сидіти, як мінімум, до жовтня цього року. Якщо не станеться якогось юридично-політичного дива. А це означає, що 19 липня і колега Вишинський не буде відпущений під домашній арешт в Києві.
Втім, такий вердикт суду у Лефортово і слід було очікувати, коли 15 липня цього року Подільський райсуд Києві відмовився навіть розглядати зміну запобіжного заходу (із сидіння в СІЗО на домашній арешт) для Вишинського. Українська сторона, схоже, не повірила російської і чекала гарантій і так званого «першого кроку» у справі моряків: мовляв, спочатку ви випустите моряків, а потім ми звільнимо журналіста. У результаті, у липні не вийшло ні 15-го, ні 17-го, не вийде і 19-го. Усі надії тепер на осінь. Юристи переконані, що якщо все піде шляхом, тобто без штучних політичних затримок і міждержавних ігрищ, вердикт по морякам буде отриманий у листопаді. Тоді і для Вишинського настане просвіт.
А до цього люди будуть нудитися у в’язниці. Вони, на жаль, знову стали розмінною монетою у перетягуванні геополітичного каната між Україною і Росією. І дуже важко позбутися думки, що обом країнам їх «в’язні совісті» потрібні у в’язниці, а не на волі. Якщо ж їх звільнити, то може спадати градус взаємного протистояння і відпаде привід для взаємних звинувачень. А так влада в Києві і Москві будуть набирати «патріотичні окуляри» на «принципову непоступливість». Сумно все це і сумно, бо, повторюю, люди залишаться страждати у в’язниці. А на волі продовжаться страждання їх рідних і близьких. І перемога однієї сторони або обох за взаємною домовленістю дістанеться за дуже високою ціною.
Справедливості заради слід зазначити цілих п’ять дуже важливих обставин, не дуже сприятливих для України і виграшних для Росії. По-перше, і Вишенський, і моряки знаходяться в майже однакових юридичних обставин – за ним нема ніякого судового рішення. А вони звинувачуються за дуже «важким» статтями Кримінальних кодексів двох країн – за порушення держкордону (3 статті 322 КК РФ, максимальна санкція – до 6 років позбавлення волі і за держзраду («головна» – стаття 111 КК України, максимальний термін покарання – до 15 років). Відсутність же судового вердикту робить їх формально «недосяжними» для президентів. Ні Володимир Зеленський, ні Володимир Путін чисто формально не можуть ні розпорядитися, щоб підсудних опустили (це тиск на суд), ні навіть помилувати або амністувати (для цього потрібний вердикт або хоча б визнання провини тих, хто за ґратами. Ні Вишинський, ні моряки винними себе не визнають. А Вишинський навіть не згоден йти на обмін полоненими і заручниками між Україною та Росією, попри сподівання він може відбутися. Кирило абсолютно справедливо хоче виправдувального вироку в Україні, де він дійсно ніяких злочинів не скоював, а тільки займався журналістикою і тому потрапив під політичні переслідування, викликані офіційної русофобією режиму Порошенко. При Зеленском, як бачимо, режим не змінюється.
По-друге, з точки зору міжнародного законодавства, на стороні України рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права 25 травня 2019 року. Він постановив, що Росія повинна до 25 червня звільнити заарештованих і повернути Україні затримані разом з ними кораблі ВМФ. Однак Росія нікого нікуди не відпустила, а її МЗС у відповідь напирає на те, що керченський інцидент, нібито, не підпадає під юрисдикцію цього трибуналу. Тому що:
– існує українсько-російський договір від 2003 року про двосторонньому порядку використання Керченської протоки, що україна порушила, не повідомивши Росії про своє бажання пройти кораблями через протоку;
– все ж була порушена морська кордон Росії українськими кораблями, кораблями, на яких була зброя. Це і дало Росії підставу вважати затриманих моряків не тільки порушниками кордонів, але і військовополоненими.
По-третє, сторони, звичайно, взаємно звинувачують одне одного й у порушенні цього договору, і в тому, що ніяких військовополонених немає і бути не може. Але всі, на жаль, вирішують два факти: те, що це Україна вважає, що у неї з Росією «йде війна». І за Крим, і за Донбас. І те, що новий керівник Генштабу української армії Руслан Хомчак не просто розкритикував колишнє політичне і військове керівництво своєї країни за керченську інцидент. Але й визнав його свідомої помилкою-провокацією з боку Києва. «Я не можу оцінювати Керченську операцію, я тоді не був (на посаді начальника Генштабу. – Авт.). Звичайно, не треба було піддавати моряків такої небезпеки», – сказав він. Додавши, що у нього є питання до керівника військово-морських сил країни Ігорю Воронченко, який не повинен «роздавати кораблі» в різні сторони, так як їх (кораблів) і так в Україні мало. В Генеральну прокуратуру України вже направлено заяву про це ж і на екс-президента Порошенко, якого теж звинуватили в тому, що він відправив моряків в Керченську протоку і не врахував всі ризики цієї операції.
По-четверте, – і це важливо! – провину моряків в порушенні російського кордону можна легко довести, виїхавши (випливши) на місце і звіривши маршрут українських кораблів з міжнародно визнаною рисою цієї самої держкордону. А ось провину журналіста Вишинського довести практично неможливо. Тому що висунуті проти нього звинувачення – це політичні переслідування і напад на свободу слова. І тому-то з України ні одна подібна справа не виходить і не доходить, наприклад, до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). А якщо щось подібне і політично мотивоване і доходить, то ЄСПЛ відразу ці вироки скасовує. Як такі, що порушують базові права людини. І компенсацію несправедливо постраждали платить теж Україна зі свого мізерного держбюджету. Ось тому то такі справи, як проти Вишинського, або закінчуються виправданням в Україні або ж взагалі не виходять за український кордон.
Але і влада, режим Порошенко, зокрема, не були у програші – вони переслідували своїх опонентів, закривали їх надовго в в’язниці і тим самим забезпечували собі комфортне існування, а інших критиків просто залякували. В це і була вся суть політичних справ проти політичних опонентів в Україні. І зараз новий президент Зеленський нічого з цим не робить. Чи То не може, чи то не хоче, тому що і йому вигідно буде ізолювати критиків режиму. Вже свого.
І, нарешті, по-п’яте, Росія вже пропонувала Україні вийти із ситуації з моряками так, щоб і російські, і українські інтереси і реноме були дотримані. І щоб обидві країни максимально зберегли обличчя в цьому інциденті: Росія випустила б моряків і виконала те ж рішення міжнародного трибуналу, а Україна визнала б, що її військовослужбовці за її ж наказом все ж порушили російський кордон. МЗС Росії надіслав офіційну ноту в Україну з такою пропозицією: Москва відпускає моряків за умови, що в Києві їх будуть судити за порушення роскордону. І Київ міг погодитися. А потім провести у себе формально суд і або взагалі визнати моряків невинними, або дати їм мінімальні терміни. Та відпустити на волю в залі суду.
Але Україна за порадою своїх американських радників (Курт Волкер) стала в позу і відмовилася. Недоотставленный глава МЗС України Павло Клімкін, зі слів Волкера, теж вважає, що це було б для України «пасткою». На його думку, Росія фактично зажадала від України визнати, що: а) українські моряки могли вчинити злочин; б) Москва має право судити моряків по російському законодавству; в) визнання права російської сторони судити моряків – це і непряме визнання анексії Криму. «Якщо приймемо їх умови по морякам – Росія тоді цим скористається щодо нашої позиції по Криму, нашої позиції в міжнародних судах, щодо всього, куди ми йдемо. І скаже, що насправді не було російської агресії. Це дуже комплексне питання», – продовжує наполягати на своєму Клімкін.
Він і зірвав можливий компроміс, який, на думку багатьох, міг би розблокувати кроки по налагодженню нормальних відносин між Україною і Росією. Які анонсував і президент Зеленський. Але знову втрутилася геополітика, нав’язана Україні її зовнішніми кураторами і зближення позицій Києва і Москви знову загальмувалося. А люди як і раніше, нагадую, сидять у в’язниці. Ось і вся «геополітика» в очікуванні міфічної перемоги на чужих сльозах і страждання. Чисте антигуманне політиканство типу «на війні як на війні»
І слав Богу, що минулої осені в Керченській протоці обійшлося без великої крові. На відміну від Донбасу. Але в Україні вже і при Зеленском кажуть, що продовжать плавати через Керченську протоку. І залишається з’ясувати, чи не так, як при Порошенко?
Thanks!
Our editors are notified.