Донецьк стукає в двері Росії, але йому не відкривають

У ДНР заявили про бажання стати ще одним федеральним округом РФ. Москва від коментарів відмовилася

Керівництво ДНР ставить перед собою завдання максимальної інтеграції в російське простір. Про це 11 вересня на зустрічі з політологами та представниками ЗМІ в Москві заявив глава самопроголошеної республіки Денис Пушилин.

За його словами, ідеальний варіант — це входження до складу Росії на правах федерального округу».

При цьому Пушилин підтвердив, що Донецьк буде виконувати всі положення Мінських угод, включаючи пункт про передачу контролю над кордоном Україні. Але до цього Київ зобов’язаний виконати свою частину домовленостей — Верховна Рада повинна закріпити в Конституції особливий статус Донбасу.

«У нас повинні бути наші правоохоронці, наші силові структури, можливість закріплення транскордонного співробітництва з Росією та договірних відносин між нами і Україною. Ось Україна до цього не готова, і це вона демонструє щоденно», — зазначив політик.

Лідер ДНР також зізнався, що до указу президента РФ Володимира Путіна про спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів Донбасу, «настрої у людей були не такими оптимістичними». Але що, за його висловом, у народу Донбасу не відняти, так це терпіння.

Правда, на який ще термін цього доведеться набратися терпіння, питання поки що риторичне.

Власне, Крим після референдуму в 2014-му увійшов до складу Росії як окремий — дев’ятий — федеральний округ. Потім, правда, Кримський федеральний округ став частиною Південного ФО — і округів знову стало вісім.

Але наскільки цей шлях можливий для народних республік Донбасу, якщо Мінські угоди визначають для них долю в складі України?

— Для початку тут треба розібратися, що таке федеральний округ, — коментує ситуацію головний редактор журналу «Проблеми національної стратегії», політолог Аждар Куртов. — Адже цей термін спочатку не позначає суб’єкта федерації.

Тобто, Росія Конституції — федерація, і, відповідно, є суб’єкти федерації. Вони можуть називатися по-різному — краями, областями, республіками, але все одно це суб’єкти. А федеральні округи, це придуманий вже після прийняття Конституції об’єднання, яке просто дозволяє покращити адміністративну систему управління великими територіями, коли кілька суб’єктів федерації складають федеральний округ.

Тому слова Пушилина про входження до складу Росії в якості федерального округу з юридичної точки зору не зовсім коректні. Не можна уявити собі, що ДНР — невелика за масштабами і за чисельністю населення державне утворення буде рівнозначно, скажімо, Сибірському федеральному округу. І за юридичною причини, та й просто здоровому глузду.

— Тоді який може бути ця «максимальна інтеграція»?

— Правильно буде говорити, що вони могли б розраховувати увійти до складу РФ на правах нового суб’єкта федерації. Якими, наприклад, є і Крим, і Севастополь. Просто різниця між Кримом і Севастополем полягає в тому, що в Росії три міста — Москва, Санкт-Петербург і Севастополь — є містами федерального підпорядкування і самостійними суб’єктами федерації. При цьому Москва теж входить у федеральний округ.

Що стосується змістовної складової заяви глави ДНР, то тут немає нічого нового.

Дійсно, всі історичні, політичні та економічні аргументи говорять на користь того, що населення Донецької і Луганської народних республік, звичайно ж, не мислить себе без життя з Росією. Інакше б не сталося того, що сталося.

Адже справа не тільки в тому, що до влади в Києві прийшов націоналістичний профашистський керівництво. А в тому, що це фашистське керівництво поставило своєю метою надати забуттю минуле і розірвати всі відносини з Росією. Що вони на практиці і зробили.

Неприйняття такого політичного курсу і викликало утворення цих республік, розкол України та багаторічну громадянську війну.

В цьому сенсі, можна по-різному ставитися до заяв такого роду, але головне те, що поняття цивілізації та демократії полягає в тому, щоб поважати інтереси людей. Інтерес жителів ДНР і ЛНР полягає в тому, що вони хочуть пов’язувати свою долю з Росією. Як мінімум, це треба поважати.

Яким шляхом це можна зробити? Загалом-то, це загальновідомі механізми. Практики, вони вироблені. Це проведення референдумів, де люди голосують за це рішення, і в подальшому вже йдуть міжнародні процедури.

Але в цих конкретно випадках (так само, як і в ситуації з Південною Осетією, Абхазією і Придністровською республікою), вони ускладнюються тим, що керівництво РФ вважає, що в умовах гострої конфронтації з Заходом це питання не може бути вирішене так, як розраховують, напевно, люди, які проживають на зазначених територіях.

Може бути, в майбутньому ці умови зміняться. А може бути, не поміняються. У світі досить тривалий термін існує частково визнані держави — держави, які існують де-факто.

Наприклад, Турецька Республіка Північного Кіпру. Вона визнана тільки Туреччиною. Але десятки років реально існує. Там живуть люди. І вони дотримуються тієї точки зору, щоб їх держава існувало або як самостійне або як частина території Туреччини.

— Але там хоча б ніхто не обстрілює цих людей щодня…

— Зараз ніхто не обстрілює. Але там теж була війна. І з тих пір ведуться постійні переговори.

А оскільки грецька частина Кіпру входить в Європейський союз, то європейці, звичайно, не зацікавлені в тому, щоб якісь військові дії поновилися. Вони посредничают в переговорах, і постійно з’являються плани про возз’єднання якомусь чином цих двох держав. Але вони теж не доходять до свого логічного завершення.

У нашому випадку ситуація ще більш делікатна. Ми повинні прекрасно розуміти: хоча Росія в особі свого керівництва і робить заяви про те, що ми нікого просити не будемо про зняття санкцій, санкції, звичайно, негативно відбиваються на нашому розвитку. І посилювати ці санкції ніхто не хоче. Політичне керівництво не хоче. І не хоче, напевно, частина наших громадян, за великим рахунком.

П’ять років існування ДНР і ЛНР показали, що процес кардинально не рухається ні в ту, ні в іншу сторону. Так, останні обміни ув’язненими вселяють деяку надію. Але лише на те, що, в кращому випадку, не відновляться якісь активні, масштабні військові дії на лінії розмежування. Ніяких надій на те, що київська влада визнає незалежне існування цих республік, тим більше, погодиться з входженням цих республік до складу РФ, абсолютно немає. Ця проблема, я думаю, дуже і дуже надовго.

Те ж саме, щодо Південної Осетії і Абхазії. Зовсім недавно виступав генсек НАТО Столтенберг, який в черговий раз заявив про те, що Грузія може бути прийнята до складу Північноатлантичного альянсу і без цих республік. З його точки зору, треба розмежувати питання територіальної цілісності Грузії і питання вступу в НАТО.

Про що це говорить? Про те, що західні держави теж чудово розуміють, що є проблеми, які на сьогоднішній день не вирішується. І в обхід цього вони тепер теж намагаються вибудовувати свою лінію.

З одного боку, заохочують керівництво Грузії до вступу в альянс. З іншого — намагаються обійти свої ж власні правила про те, що країна, яка має якісь територіальні суперечки, не може бути прийнята в цю організацію.

Російське керівництво теж змушений рахуватися з реаліями сучасного життя. Якщо б він захотів діяти напролом (тобто результати референдуму вважати вищим пріоритетом), то давно б, скажімо, Придністровська Молдавська Республіка була б прийнята в ПМР референдум проводили, і саме з таким питанням.

— У ДНР і ЛНР теж пройшов референдум, і його результати теж відомі…

— Так, ми все це пам’ятаємо. І заява Пушилина лише підтверджує те, що конфлікт далекий в політичному сенсі від свого вирішення. Не тільки з цієї причини. Але й тому, що немає серйозних зрушень, навіть у внутрішньому законодавстві України, щодо мінських домовленостей, про те, що особливий статус цих територій буде враховано в новій редакції конституційних норм України

Ситуація, повторюю, достатньо складна. Ми не маємо можливості діяти напролом тими методами, які, напевно, застосувала б наша країна, якби у керівництва політики іншого роду — типу Хрущова або Йосипа Віссаріоновича.

Путін, він все-таки політик більш обачний і обережний. І розуміє, що ресурси, на які може спиратися Росія, помітно менше, ніж були у Радянського Союзу. Ось реалії сьогоднішнього дня. Ми — не така сильна країна, як нам усім хотілося, щоб проводити на міжнародній арені курс, який максимально відповідає нашим національним інтересам.

— А якщо Київ все ж таки зважиться на силовий варіант і спробує здійснити хорватська сценарій, у нашого керівництва вистачить політичної волі на те, щоб позбавити Україну суб’єктності, як обіцяв наш президент?

— Все буде залежати від конкретної ситуації. Ось в 2014 році через Раду Федерації Путін проводив рішення про можливість використання російських збройних сил. В такому випадку це рішення може бути прийнято і повторно.

Я думаю, що втрата особи для Росії та інші дуже негативні наслідки можуть настати неминуче, якщо Росія буде займати позицію Понтія Пілата в ситуації, про яку ви говорите — якщо українське керівництво зважиться на силовий шлях вирішення проблеми.

Але, на мій погляд, нинішнє українське керівництво не вирішиться. Хоча, треба визнати, що в порівнянні з 2014 роком Збройні сили України — все-таки більш боєздатні частини, ніж це було тоді. Вони отримують військову допомогу з-за кордону, їх навчають натовські інструктори…

Але є підписані міжнародні зобов’язання — ті ж самі Мінські угоди. І немає відверто войовничих сил (і серед учасників цих угод, і взагалі великих суб’єктів міжнародної політики у вигляді США, ЄС, Китай), хто був би зацікавлений в тому, щоб заохочувати українську агресію в прямому цьому сенсі.

Сполучені Штати і ряд інших держав НАТО зацікавлені не в тому, щоб Україна напала і отримала по зубах від Росії. Вони зацікавлені в слабкій Україні, яка постійно задирала б Росію. У тому, щоб і та, й інша сторони перебували у постійному конфлікті, витрачаючи, бездарно спалюючи свої ресурси і енергію.

Ось в цьому їхня мета. Щоб конфлікт постійно існував, але його не намагалися б вирішити кардинально.

Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова прокоментувала слова голови Донецької народної республіки Дениса Пушилина про завдання увійти регіону до складу Росії.

«Росія, мені здається, не повинна оцінювати всі заяви, які робляться, а вони робляться щодня, враховуючи гостроту питання. Ми виходимо з примату мінських домовленостей, а там все зафіксовано», — сказала вона на брифінгу.