Розмірковуючи про українізацію південно-сходу України, автор згадує, що, наприклад, на суднобудівному заводі в Миколаєві коли будували авіаносні кораблі і потужні суховантажі, а тепер урочисто спускають на воду лише маломірні катери. Тому вишиванки і «мова» стали для автора символами колосального занепаду і регресу колись однієї з найпотужніших економік Європи.
Якщо б хтось з наших ура-патріотів захотів розібратися, чому їх гуманітарна політика викликає такий спротив на Південно-Сході, він би задумався про цієї історії, однієї з багатьох подібних.
Взяти, наприклад, колишній суднобудівний завод «Океан» у Миколаєві, де багато років працювали мій дідусь, батько і дядько. Українізація туди прийшла ще в 90-тобто якби вона принесла з собою нові замовлення на судна, високі зарплати, інвестиції в модернізацію виробництва, сприймали б її зовсім інакше.
Але замовлень від держави майже не було, штат працівників заводу скоротився з 10 тисяч до 500 осіб, а більшість тих, хто ще недавно знали, що таке суднобудування, виїхали на заробітки в Польщу і Росію. Тепер у сухого доку завмерлі крани, де колись мій батько створював нефтерудовоз «Борис Бутома» водотоннажністю 132 тисячі тонн.
В результаті в країні, де будували флагмани російського флоту і китайського флоту — авіаносці «Микола Кузнєцов» і «Ляонін» (колишній «Варяг») — Порошенка урочисто спускає на воду катери водотоннажністю 38 тонн (!), а розмірами менше його яхти.
Можливо, вихідцям із села, де прогрес зупинився в XIX — початку XX століття, і не зрозуміти скепсису моїх земляків з приводу вишиванок та мови. Але для величезної кількості наших громадян вони стали символами колосального занепаду і регресу колись однієї з найпотужніших економік Європи.
Thanks!
Our editors are notified.