Він був справжнім генієм танцю, граціозним, гнучким, дуже рухливим. Перше ж його поява на сцені ще в п’ятирічному віці було зустрінуте оваціями, і з кожним роком його дар розвивався, стаючи яскравіше й виразніше. Здавалося, його життя буде схожа на казку, але реальність виявилася занадто жорстокою і навіть нещадною до Вацлаву Ніжинському. Не дивно, що його психіка не витримала ударів, але хто ж завдав йому останню рану, що виявилась фатальною?
Перший удар
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.yandex.net
Він з’явився на світло в балетній сім’ї в 1889 році. З трьох дітей Томаша Ніжинського і Елеонори Береды Вацлав, середній, виявився талановитим. Вже у п’ятирічному віці він вперше вийшов на сцену і станцював гопак в Одеському театрі. Сім’я танцюристів незабаром розпалася і Елеонора Береда разом з синами та маленькою дочкою влаштувалася в Санкт-Петербурзі. Незабаром Вацлав був зарахований в балетну школу, де педагоги відразу ж відзначили незвичайну обдарованість хлопчика.
В екзаменаційному балеті «Ацис і Галатея», поставленому Михайлом Фокіним, Вацлав Ніжинський грав фавна, хоча ще не був випускником. Після прем’єри, що відбулася 10 квітня 1905 року в Маріїнці, на адресу Ніжинського лунали справжні хвалебні оди, а директор школи навіть запропонував йому місце в Маріїнському театрі ще до випуску Вацлава. Юнак, безсумнівно, був вдоволений такою пропозицією, однак попросив відстрочити зарахування в трупу до закінчення навчання: він хотів стати справжнім танцюристом.
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.yandex.net
У 1906 році він був прийнятий на службу в театр, а вже в 1907 доля завдала йому перший удар. Стало відомо про нього лише після того, як у 1979 році, майже через 30 років після смерті великого танцюриста та хореографа-новатора, були виявлені оригінали його щоденників.
В 1907 році на Вацлава Ніжинського звернув увагу князь Павло Львів. Він був багатий і часто підтримував фінансово молоді дарування. Але при цьому він був відомий своєю нетрадиційною орієнтацією і любов’ю до молодим красивим танцюристам.
Історик Кирило Фітц Лайон, який особисто тримав в руках оригінали щоденників Вацлава Ніжинського, стверджує: танцюрист зважився на відносини зі Львовим з повного схвалення матері. Вона змогла переконати сина в тому, що Львів зможе влаштувати долю Вацлава, буде сприяти його кар’єрі і фінансового благополуччя.
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.wikimedia.org
Князь красиво залицявся, дарував юнакові дорогі подарунки, а мати всіляко виявляла своє схвалення і наполягала на прихильності сина до богатому покровителю. Вацлав здався, став коханим мецената, і на його пальці засяяло золоте колечко з діамантом.
Серж Дягілєв
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.pinimg.com
Пізніше на красивого танцюриста звернув увагу Сергій Дягілев, який зміг переконати Павла Львова відпустити коханого, якщо бажає щастя і популярності для Вацлава. І знову Ніжинський змушений був жити з чоловіком. Протиприродний зв’язок обтяжувала його, а розлад психіки ставала все помітнішою.
Сам Вацлав описував ситуацію, коли він захворів та опинився прикований до ліжка в Парижі, де був задіяний в «Російських сезонах». Дягілєв забрав Ніжинського до себе і доглядав за ним. Танцюрист, змучений хворобою, попросив покровителя купити йому апельсин.
Сергій Дягілєв. / Фото: www.zolotoy-mayatnik.ru
Пізніше він виявив його на підлозі розчавленим. Вацлав явно обтяжувався суспільством Дягілєва, буквально задихався від його контролю, однак не бачив для себе іншого виходу, як продовжувати жити з ним. При цьому він був постійним клієнтом публічних будинків, а рахунки за його лікування після таких відвідин оплачували, звичайно, покровителі.
Але саме завдяки Сергію Дягілєву світ дізнався ім’я геніального танцівника Вацлава Ніжинського. Перші постановки Ніжинського як хореографа були зустрінуті глядачами досить неоднозначно. Були, звісно, ті, кому подобалася новаторська хореографія, однак для більшості підхід людини-метелика, як його називали, був незвичний і незрозумілий.
Ромола Пульская
Вацлав Ніжинський і Красавіна Тамара, «Жизель», 1910. / Фото: www.peterburg.center
Під час гастролей Вацлав Ніжинський познайомився з Ромолой Пульской, яка дивилася на танцюриста з захопленням і німим обожнюванням. Вона вже мала задоволення бачити його на сцені і була зовсім підкорена його пластикою. Молоді люди стали спілкуватися і Вацлав буквально розцвів. Він знаходив Ромулу прекрасною в усіх відношеннях, а її захоплення талантом швидко переросло в справжнє почуття.
Вони зійшли на берег в Буенос-Айресі 10 вересня 1913 року, і в той же день Вацлав повів кохану під вінець. Ромула була неймовірно щаслива і далеко не відразу повідомила рідним про своє заміжжя. Сергій Дягілєв теж нічого не знав про намір милого друга одружитися.
Вацлав Ніжинський і Ромола Пульская. / Фото: www.wikipedia.org
Коли ж таємниця була розкрита, Дягілєв був розлючений, а на адресу щасливого молодожона була направлена телеграма, сообщавшая про те, що трупа Дягілєва більше не потребує послуг Ніжинського. Самого танцюриста в той момент це не турбувало: він одним махом позбувся тяготивших його відносин і, нарешті, відчув себе чоловіком. При цьому Вацлав Ніжинський не укладав контракт і, отже, не отримував ніяких гонорарів, всі його витрати оплачував Дягілєв. Отже, ніякого права на отримання компенсацій при звільненні у нього теж не було.
Геніальний до безумства
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.wikimedia.org
Відхід від Дягілєва став справжнім випробуванням для Ніжинського. Він не мав підприємницької жилки і перші гастролі його власної антрепризи виявилися провальними. Невдача зіграла роль спускового гачка для його психічного захворювання.
Вацлав Ніжинський з дочкою. / Фото: www.blogspot.com
На початку Першої світової війни вразливий і ранимий Вацлав Ніжинський опинився разом з дружиною і дочкою в Будапешті. Там вони були інтерновані і змушені жити в будинку матері Ромоли, відверто невзлюбившей зятя.
На щастя, на початку 1916 року Дягілєв запросив танцюриста на гастролі в Америку, де Вацлав Ніжинський мав великий успіх як танцюрист, але поставлений ним балет «Тіль Уленшпігель» виявився провальним.
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.livejournal.com
Серйозні навантаження і переживання зовсім підірвали здоров’я геніального танцюриста. Дружина з жахом спостерігала за тим, як улюблений Вацлав перетворюється в зовсім іншу людину. Делікатний, ніжний, турботливий чоловік став проявляти агресію і навіть одного разу зіштовхнув її зі сходів.
В останній раз він вийшов на сцену в 1919 році, назвавши свій виступ «Вінчання з Богом». Це була дивна партія, схожа на наростаючий жах. Глядачі сиділи, буквально занімівши від жаху, і спостерігали за дивним танцем людини-птаха. Він сам пізніше написав у своєму щоденнику про те, що «танцював страшні речі».
Вацлав Ніжинський. / Фото: www.pinimg.com
Незабаром геніальний танцюрист опинився в клініці для душевнохворих. Всього сім років було відведено йому і Ромоле для справжнього щастя, а після 30 років клінік, нескінченного і, фактично, безрезультатного лікування. Дягілєв намагався допомогти Ніжинському і став водити його на вистави, проте Вацлав залишався байдужим. Пізніше, вже в 1939 році в клініку, де Ніжинський проходив лікування, прибув Сергій Лифар. Він сподівався станцювати для геніального танцюриста, пробудивши в ньому спогади і повернувши в мистецтво.
Останній стрибок Вацлава Ніжинського. / Фото: www.wyme.ru
В окремій кімнаті Лифар танцював для свого єдиного глядача протягом кількох годин. І в якийсь момент досі байдужий Вацлав Ніжинський встав і виконав один із своїх приголомшливих стрибків. Останній.
Він помер у Лондоні через 11 років після свого останнього стрибка.
Початок ХХ століття став воістину тріумфальним для російського балету за кордоном. Біля витоків нашого балету стояли іноземні танцмейстеры, коли ж за кордоном цей вид мистецтва, здавалося, вичерпав себе, приїзд «Російських сезонів» Дягілєва в Париж став сенсація. Надалі російські хореографи зробили справжню революцію в мистецтві балету за кордоном. Багато з постановок того часу дійсно увійшли в історію світового балету.
Thanks!
Our editors are notified.