Ну ось, працівники штабу Володимира Зеленського, якому багато пророкують перемогу 21 квітня 2019-го, знову порадували публіку політичними одкровеннями свого шефа. І, як кажуть, праві рекламщики: іноді краще жувати, ніж говорити.
Начебто коли Вову запитали, чи вона піде на політичні домовленості з Юрієм Бойком, Віктором Медведчуком, а також з чинним президентом Петром Порошенком і буде створювати з ними якусь парламентську коаліцію у майбутній Верховній Раді України, то Зеленський гордо відповів: «Ні!».
Як ви здогадуєтеся, це повна туфта. По-перше, тому, що у Зеленського ніхто нічого питати не буде з ким йому і як об’єднуватися або зливатися в екстазі. Як і зараз його не запитують, кого йому брати у «команду Зе», а кого посилати. Хто годує хлопчика, той її і танцює. Та ще й визначає, під яку музику па виписувати і тухесом підвертати. Не визначає повністю Зеленський і те, що йому говорити. Ось тому-то вислів його і членів його команди іноді і нагадують ситуацію, при якій один їде в ліс, а інший по дрова, але в парк.
Зеленський – адже це не тільки шанс на те, щоб знести Петра Порошенка і його порохоботов на звалище. Він це може зробити, але перемога над Порошенко – це тільки перший крок до можливого оновлення країни на нових засадах. І цей шанс може реалізуватися, а може і ні. Зеленський у можливому його президентському майбутньому – це продукт майбутнього консенсусу всередині країни і за її межами. Всередині України – між політичними, олігархічними і просто політико-бізнесовими регіональними колами, які, швидше за все, вже зараз домовляються про те, якою бути Україні після Порошенко. Але ще більш жвавими темпами ці домовленості і пошук можливого нового консенсусу підуть після 21 квітня і зміни президента.
В України тут тільки два шляхи: або вибрати щось нове. Або мімікрувати та фасадно оновлювати порошенковскую Україну, яка йде сьогодні до прірви і розвалу. Через можливе короткочасне цементування квазитоталитарной республіки, яка управляється компрадорско-колабораціоністську клікою, керованою ззовні замовниками та спонсорами держперевороту-2014. Тобто американцями. Але потім-то все одно пшик і кирдик, повне зникнення з карти світу як повноцінного суб’єкта, а може, і розвал, дерибан серед зацікавлених сусідів.
За межами України щодо її потрібен геополітичний консенсус, що дозволяє їй не бути вічним і агресивним подразником у цьому трикутнику Росія – Європа – США. Я не знаю, як може бути досягнутий цей консенсус: шляхом розвалу України, «великої угоди» і торгів між Володимиром Путіним і Дональдом Трампом, розміну на якісь взаємні поступки в інших місцях планети. Але те, що Україну хоч на час повинні залишити в спокої і вийняти її з полум’я геополітичних ігрищ з кров’ю у Донбасі, – це безперечно. Поки Україна – таран проти Росії і Європи в руках американців, ні про яке поступальному розвитку і мови бути не може. Таран не розвивають, його цементують до тупої і максимально монолітної фортеці. Всі! Як казав Зеленський Порошенко перед киданням слухавки, крапка, стадіон так стадіон.
По-друге, – і це теж важливо – у Зеленського та його полувиртуальной партії «Слуга народу» може і не бути іншого вибору, крім як солідаризуватися і коалиционироваться саме з зазначеними товаришами. Буквально днями ж Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів соцопитування і оприлюднив дані на тему, хто може потрапити в майбутню Раду. І ось ці результати: пройшло б шість партій, що подолали 5-відсотковий бар’єр. Точніше – за партію «Слуга народу» готові проголосувати 12% всіх респондентів і 26% серед тих, хто збирається голосувати і визначився, за «Опозиційну платформу – «За життя» Медведчука-Бойко – відповідно, на 7,5% і 16%, за «Блок Петра Порошенко» – 7% і 14%, за ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко – 6% і 12%), за «Громадянську позицію» екс-міністра оборони Анатолія Гриценка – 2% і 5%, і за таку ж, як Зеленського, полувиртуальную партію «Сила і честь», екс-голови СБУ Ігоря Смєшка – 2% та 5%.
І що б не говорили про себе і про свої дітища «партайфюреры», у Зеленського вибору особливого немає. Він може бути лише в одному випадку: якщо «Слуга народу» набере більше 50% голосів. Але це нереально. Всі ж інші партії можливі коаліціанти Зеленського – це типове не тільки породження минулого, але його уособлення. Всі зазначені там партії так чи інакше вихідці з минулого в самому його безсторонньому та неароматном вигляді. Всі вони – небудь творці порошенківському пекла на землі України після госпереврота-2014 («БПП». «Батьківщина», «Громадянська позиція»), або типові і цинічні зрадники і кидали, які причетні до організації майдану і держперевороту. Це і «БПП» на чолі з Порошенком: тут навіть коментувати взагалі нічого. Це і «Опозиційна платформа – «За життя», в якій, окрім Медведчука, є і Сергій Льовочкін, екс-глава Адміністрації поваленого Віктора Януковича. Льовочкін не тільки сам зрадив Януковича, але і подвиг його зрадити всіх – і країну, і народ у цілому, і навіть свій електорат південного сходу. Та й сам Медведчук нещодавно зізнався англійській пресі, що він, незважаючи на публічні спростування самого Порошенка, і зараз ночами ходить до «бариг» на Банкову та «тре» з ним «на наболілі теми». Сподіваюся, ви ж не думаєте, що вони там на двох про народ дбають, руки стираючи в кров?
Ну, а про «Батьківщину» і її лідера Тимошенко навіть говорити не хочеться. Там просто клейма ніде ставити. І все це – вічно вчорашні, вічні зрадники і підлі кидали, лицемірні обманщики і багаторазові маніпулятори сподіваннями та надіями людей. Хтось каже, що вони-де «виправилися» і все зрозуміли. А мені смішно: Льовочкін як перед очима стоїть і закликає до себе «на чай» Сергія Лещенка та Мустафу Найєма, Світлану Заліщук і Яніну Соколовську. І можете не сумніватися: зазначена політична шелупонь вже навколо Зеленського в’ється – Лещенко, Найєм, Заліщук. А буде так, що вони всіма ще покомандуют і повчать, як потрібно боротися з «мерзенним спадщиною Порошенко». Тобто так, як «боролися» і зараз ще, до 21 квітня, «борються» – зализываю сороміцькі місця гаранта шумерської нації до цілковитої втрати дефекації. Грубо, звичайно, але я, на жаль, анітрохи не перебільшую. Я просто максимально правильно і дуже натуралістично описую їх сьогоднішні дії по «порятунку демократії майдану від орд Росії Путіна». Не дарма ж Тимошенко, яка ще кілька днів тому запевняла, що не віддасть свої голоси ні Порошенко, ні Зеленському, зараз навіть відеоблог записала і розповіла, що «хлопчик Зе» – це те, про що вона мріяла ще в відеосалоні з порнушкою в колишньому Дніпропетровську і на початку посткомсомольского бізнесу.
Те ж саме можна сказати і про «Громадянської позиції», і про «Сили і честі». Там зібралися і як-то реанімувалися не просто вічно вчорашні, а навіть вічно і замшело залежані, повний відстій, ніхто і ніщо у всіх сенсах, навіть якщо їм поміняти підлогу, щоб були «ближче до Європи». Ну чим може здивувати той же Смешко? Та хіба тим, що пустить діоксин в хід при встановленні параметрів майбутньої парламентської коаліції. Як з Віктором Ющенком в 2004-м. На місці Зеленського я б зі Смешком обережно навіть чай пив, не кажучи вже про пожирании житомирських суші з кумисом і борщем під самогон. Це буде та коаліція. Вона навіть при живому Зеленском може прийняти рішення про закриття «95 кварталу», якщо впізнає себе в його героях.
Сумна картина і з урахуванням того, що: а) 43% респондентів КМІС не визначилися, за яку партію вони б зараз голосували; б) найближчі, хто може увійти в Раду, – це Радикальна партія Олега Ляшка (2% і 4,8%) і ВО «Свобода» (2% і 4,6%). Тобто або політико-статеві нетрадиційники, до яких елементарно небезпечно повертатися задом, пардон, спиною, або неонацисти, яким буде «боліти» національність можливо президента. У людей немає і не буде вибору, навіть якщо конфігурація хоч трохи зміниться. Але вона не зміниться.
Thanks!
Our editors are notified.