Кадри президента Зеленського

Йосип Сталін заявив, що кадри вирішують все. Йому ж приписують фразу, що незамінних у нас немає. Парадоксальним чином, обидві ці ідеї представлені у кадровій політиці нового українського президента, обриси якої вже видно.

Очевидною проблемою Зеленського з самого початку була відсутність команди. Не непрофесіоналізм або недосвідченість, а саме відсутність.

Колектив «кварталу 95» – класна і високоефективна команда. Але вона заточена на рішення цілком певних завдань та в ній відсутні кваліфіковані фахівці в питаннях державного управління та економіки. Та й не було у Зеленського намірів забирати всю свою команду з собою – він каже, що збирається повернутися в бізнес.

Отже, що ми бачимо в його кадрах?

По-перше, це особисті друзі самого Зеленського, яким він повністю довіряє і для яких кидає на найбільш відповідальні напрями.

Це, наприклад, один із засновників «Кварталу» Іван Баканов, спрямований в СБУ і вже, здається, досяг деяких успіхів у підпорядкуванні служб новому президенту. Цих людей небагато, а фахівців серед них ще менше.

По-друге, це представники олігархічних груп впливу, що володіють певною кваліфікацією і здатні взяти на себе важливі напрямки роботи. До цій групі, наприклад, відноситься призначений главою АП Андрій Богдан. Справедливості заради треба сказати, що очікувалося потрапляння в органи влади великого числа фахівців з команд Коломойського, Авакова та інших олігархів. Виявилося ж їх мало і, головне, наскільки можна судити, вони в значній мірі автономні від олігархів. Тут, правда, треба розуміти специфіку кадрової політики Коломойського – він воліє співпрацювати не з підлеглими, а з самостійними партнерами. Самостійні ж партнери частенько починають вести свою гру.

По-третє, це чиновники старої влади. Наприклад, висунутий на посаду міністра закордонних справ україни Вадим Пристайко – досвідчений дипломат, який працював у міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, СБУ, а в останній час був послом України при НАТО.

Ще більш кумедно вийшло з главами обласних адміністрацій – Зеленський нещодавно призначив 12 нових губернаторів, з яких 9 були першими заступниками та заступниками старих. З адміністративної точки зору безглуздий крок: перші заступники – члени команди і заміна на нього осмислена тільки якщо голова ОДА зробив щось не так і потребу в тривалому відпочинку. При новому президенті треба міняти не губернаторів, а всю систему під ними.

Очевидно, це суто тимчасовий крок – замінити голів ОДА новому президенту поки що не на кого і він робить найбільш очевидні тимчасові кроки. Не дивлячись на запит суспільства на заміну політичної еліти, Зеленський швидко здійснити її не зможе – кадрів немає.

По-четверте, це представники «громадянського суспільства». Очікувалося, що в команду нового президента потраплять «єврооптимісти» з нинішнього складу Ради, але поки що з цього нічого не вийшло – у Найєма образа на Зеленського з тих пір, як його в невигідному світлі представили у мультсеріалі «Казкова Русь», а Лещенко просто витрусили з оточення президента, як тільки він спробував на нього впливати. В результаті в тому ж списку «Слуги народу» з’явилися представники нового покоління єврооптимістів, у владі ще не були, начебто Анастасії Красносельський. З одного боку, вибір виправданий, оскільки ці люди мають якусь підготовку й уявлення про те, що потрібно робити. З іншого боку… все погано. Ці люди заточені під роботу з західними фондами, орієнтованими на американських демократів. Коли ж виникає необхідність взаємодії з європейцями чи республіканцями, починається «украиногейт». Загалом – це дуже поганий вибір. Навіть Порошенко це зрозумів.

По-п’яте, це вихідці з бізнесу і нове покоління держслужбовців, материализовавшееся після Майдану, але ще не встигло зробити кар’єру. Повний набір представників цих підгруп ми можемо знайти в списку «Слуги народу» на парламентські вибори. Є такі люди і у виконавчій владі – секретар РНБОУ Данилюк, наприклад. Загалом, ця група порівняно малотоксичная і з її представників може вийти толк, але їм потрібен час, щоб адаптуватися і обзавестися досвідом.

По-шосте, це «варяги» на кшталт горезвісного Абромявичуса, який знову з’явився на горизонті. По суті – ті ж «єврооптимісти». Тільки ще більш відірвані від українських реалій. Нарешті, по-сьоме, це волонтери – люди, які дійсно бажають щось змінити (незрозуміло що, і незрозуміло куди) і тому приєдналися до команди.

Судячи з усього, до цієї категорії належить заснування маса кандидатів-мажоритарників від «Слуги народу», які набрані буквально по оголошеннях. Як правило, у них навіть немає достатніх коштів, щоб оплатити свою виборчу кампанію. Логіка керівництва партії, загалом, зрозуміла – мало висунути «нові обличчя», треба ще, щоб вони не були пов’язані з регіональними елітами. Таким чином, мажоритарники будуть залежати тільки від партійного керівництва (але, швидше за все, будуть порівняно легко купувати). Найголовніше ж, Зеленський повторює помилку Порошенко – з самого початку вступає в конфлікт з регіональними елітами. А вони не тільки сильні, але і, схоже, почали налаштовуватися на федералізацію.

Тим не менше, шанси партії Зеленського досить високі, незважаючи на персональний склад списків. За даними різних соціологічних досліджень, за список партії збирається голосувати близько 50% активних виборців, що дає їй 55-60% в даних ЦВК.

Шанси кандидатів від партії в одномандатних округах теж не нульові. Досить відомий кандидат, що має необхідний фінансовий ресурс і може провести свою кампанію (наприклад – блогер Максим Бужанський або журналіст Олександр Дубинський) цілком можуть повторити результат самого Зеленського.

Зверну увагу, що обидва ці кандидати, на перший погляд, представляють команду Коломойського. Але це не зовсім так. Бужанський, популярний, в основному, серед так званої «ватяною» аудиторії (у нього багато постів про історію, причому правдивих, поданих не в націоналістичному світі), швидше близький до групи Бориса Філатова, який від Коломойського давно відокремився. Ведучий програми «Гроші» на «1+1» Дубинський – цілком самодостатня особистість. Це не канал працевлаштовує його, а він дає рейтинг каналу.

Загалом, впоратися з кандидатами від «Слуги народу» буде нелегко, адже головний запит суспільства, неналежність до нинішньої владної еліти, вони задовольняють. Однак, самого по собі, що цього мало.

Тут варто пам’ятати досвід виборів 2012 року – тоді багато кандидатів (не обов’язково нові) отримували відмінні рейтинги просто за рахунок приналежності до УДАРу. Але на практиці партія провела по мажоритарці лише шістьох депутатів, хоча претендувала на 30-35.

В цілому слід зазначити, що у Зеленського практично відсутній кадровий резерв і відсутній механізм формування цього резерву. Те, що є в наявності дуже різноманітне. Суспільство чекає від нього заміни всього вищого чиновництва і політикуму. Та й вже сформована частина команди формувалася у випадковому порядку, а, значить, теж потребує постійної чищенні.

Треба, щоправда, відзначити, що Порошенко зіткнувся рівно з такою ж проблемою (заміна всього на всіх теж проводилася в рамках люстрації) і питання про забезпечення себе кадрами в основному вирішив десь до кінця 2016 року (ключовими моментами тут стало призначення головою АП Ігоря Райнина і головою Миколаївської ОДА не погодженого з місцевими елітами Олексія Савченко).