Весна 1918-го видалася в Петрограді вкрай напруженою. Городян косили голод і хвороби, але найбільше страждали діти. Одна з вже розпущених більшовиками громадських організацій зайнялася евакуацією маленьких городян. На Уралі евакуйовані, відрізані від будинку розгорілася Громадянською війною, здійснили до 1921 року практично навколосвітню подорож. І все завдяки допомоги Червоного хреста. Детальний опис цієї подорожі зберігається в одному з челябінських музеїв Південно-Уральської залізниці.
Перші ешелони на Урал і діти в пастці
Поживна колонія, р. Троїцьк./Фото: i2.wp.com
Перший санітарний поїзд відбув з Фінляндського вокзалу 18 травня 1918-го. В уральський місто Міас прямували близько 400 чоловік, в числі яких діти від 3 до 16, а також супроводжуючі їх педагоги та обслуговуючий персонал. Другий ешелон був відправлений через тиждень Петропавловськ-Акмолінський, що в Омській області. Сдвинувшаяся на захід лінія фронту відрізала мандрівникам зворотний шлях до Петрограда.
З настанням осені продовольство і фінанси були на межі, а діти потребували нових одязі та взутті. Влада робила спроби висилати деяку допомогу петроградскими поїздами, але безуспішно. У вимушених обставин супроводжують дорослі вирішили роз’їхатися по кільком містам більш дрібними групами. Місцева влада у допомозі відмовили, запропонувавши колоніям виживати на самозабезпеченні. Зупинившись в периферійних містечках, де виступи самодіяльних колективів були чи не єдиним пунктом культурної програми, артистичні діти заробляли концертами. Старші школярі наймалися батраками в господарства заможних уральським козакам. Але зароблених грошей на всіх не вистачало.
Небайдужий Червоний хрест і дитяча праця
Старші хлопчики заробляли на хліб власною працею./Фото: i.ytimg.com
Коли ситуація наближалася до катастрофічної, допомога прийшла з несподіваного боку — від небайдужих американців з Червоного Хреста. Іноземці стали частими гостями в дитячих поселеннях. Вони контролювали поточну ситуацію, спілкувалися з вихователями, взявши під свою повну опіку голодних і роздягнених лишенцев. У користування біженцям з Петрограда передали котеджі з опаленням, меблями та необхідним начинням. Для школярів були обладнані класи та запущений повноцінний навчальний процес з драмгуртками, хором, майстернями.
Колоністи займалися сельхозработами, заготівлею дров на опалювальний сезон, ловом риби. Колектив кожного котеджу обирав собі старосту, який відповідав за підтримання порядку та дисципліни.
Один з місіонерів дивувався російським дітям, про що згадував у своїх спогадах роки потому. Він дивувався тязі юних петроградцев до знань, прагнення відвідувати школу і не відставати по програмі, незважаючи на всі малоприємні обставини і відірваність від рідного дому. Були спроби розгортання християнської місіонерської роботи, але пізніше місія уклала, що даху над головою, теплого одягу і ситної їжі буде достатньо.
Два місяці по дорозі у Владивосток і допомогу японців
Діти Петрограда на острові Російською./Фото: st2.vvsu.ru
До весни 1919-го петроградська колонія опинилася на шляху у колчаківських військ, що пересувалися в напрямку Петрограда. Співробітники Червоного Хреста визнали небезпечним залишатися в цьому місці. Було прийнято рішення відправити дітей далі на схід по маршруту Урал — Омськ — о. Байкал — Чита — Китаю — Маньчжурія — Владивосток.
Подорож в транспортних вагонах з намальованими розпізнавальними хрестами розтягнулося майже на 2 місяці. Під Владивосток екіпаж прибув лише до осені 1919-го. Старші колоністи оселилися в порожній казармі на приміській станції. Решта разом з американськими наставниками розмістилися на о. Російська. Умови життя тут були нічим не гірше попереднього місця. Школярам дозволили відвідувати загальноосвітню гімназію Владивостока.
Червоний Хрест фінансував утримання, навчання та лікування дітей. Для них навіть придбали музичні інструменти і сформували ансамбль. Незважаючи на всі витівки покровителів, дітям дуже хотілося додому, особливо важко без батьків доводилося самим маленьким мандрівникам. На той момент Східну частину Транссибу блокувала Японія, вздовж залізниці не припинялися бойові дії. Неспокійно стало і в самому Владивостоці, куди до весни 1920 увійшла армія японців.
Представник Червоного Хреста Райлі Аллен, який курирує дитячу колонію з Петрограда, отримав термінову вказівку покинути Росію. Але кидати підопічних напризволяще він не хотів. Відправити дітей у безпечне місце представлялося можливим тільки по морю. Але новий уряд конфіскував у російської пароплавної компанії всі судна, не виявилося вільних пароплавів і у військового відомства США. Домовилися лише з японцями. На гроші, що залишилися в бюджеті Червоного Хреста, діти вирушили на суховантажі «Йоми-Мару» в двомісячну плавання через океан.
По океану навколо світу і зустріч через півстоліття
Перевірка рятувальних жилетів на японському судні./Фото: i1.wp.com
В Америці дітям Петрограда мали вельми привітний прийом. В газетах навіть розмістили дружнє вітання «До російським дітям Петрограда» від імені Вудро Вільсона і його дружини. Червоний Хрест вагався, приймаючи рішення про те, де зупинятися дітям. Ще на шляху в Нью-Йорк їм повідомили, що доведеться змінити курс з Петрограда на французький Бордо. Це рішення було зустрінуте колективним протестом. Діти більше 2 років не бачилися з сім’ями і хотіли якомога швидше повернутися в Росію.
Через два тижні вони відчалили на японському судні додому. Пройшовши Ла-Манш, «Йоми-Мару» попрямував в Балтійське море, що омиває російські берега. До Петрограда залишалося зовсім нічого, але прийшла неприємна новина про те, що Японія і Росія перебувають у стані війни. Це загрожувало интернированием японського корабля. Після складних тривалих переговорів дітей висадили у фінському порту, неподалік від російського кордону. Там їм довелося провести ще три місяці в пустовавшем курорті Халіла. І лише 10 листопада перша група з 70 осіб прибула на фінсько-російський кордон на річці Сестрі.
У повному складі дітей повернули в Петроград у січні 1921-го. На жаль, додому приїхали не всі — далися взнаки голод, епідемії та труднощі військового часу. У СРСР ця історія широкого поширення не мала. Про американців, які врятували 800 російських дітей, лише двома рядками написала газета «Правда». Старі друзі-колоністи змогли зустрітися лише в 1970-е, на тлі розрядки міждержавної напруженості.
Зрозуміти, що бачили діти, эвакуируясь все далі на схід, можна вивчивши добірку рідкісних фотографій з Сибіру часів громадянської війни.
Thanks!
Our editors are notified.