Вихід постімперської Росії з Першої світової абсолютно не влаштовував країни Антанти, у зв’язку з чим вони ініціювали проти неї сплановану військову інтервенцію. У 1918-1921 роках Росія виявилася розділеної на зони іноземного впливу. І якщо б найбільш агресивні плани деяких окремих інтервентів реалізувалися, Росії в її нинішніх кордонах просто могло і не бути.
Поділ на зони іноземного впливу
Німецькі окупанти в Україні./Фото: histrf.ru
У грудні 1917-го, відразу після перемир’я на Східному фронті більшовицької Росії з Німеччиною, на конференції Антанти обговорювалося російське питання. Члени союзу були стурбовані захопленням влади більшовиками і відвертим небажанням нових правителів воювати з німцями. Антанта побоювалася окупації Німеччиною стратегічно важливих російських портів, попадання в руки супротивника складованого там зброї, яка блок надавав царю і Керенскому, і бакинської нафти.
Було вирішено розділити зони відповідальності. Британія отримувала Північ з Кавказом, Франція – Причорномор’я, Японія – Далекий Схід. США ж, вважаючи за краще залишатися в тіні, на ділі надавали підтримку британсько-французьким дій. За свідченнями історика Кирмеля, у додатку до нової карті Росії авторства держдепартаменту значилося, що російська територія повинна бути поділена на економічні області, які окремо не зможуть утворити впливову державу.
Неоднозначна позиція союзників
Британський десант в Мурманську. 1918 рік./Фото: foma.ru
До початку 1918 року війська союзників були обережними, не наважуючись відкрито вторгнутися в Росію. Ризики з розосередженням живої сили створювала все ще тривала війна з Німеччиною. Відіграло роль і те, що більшовики не сприймалися всерйоз, очікувалося їх падіння разом з поразкою Німеччини. Крім цього, країни Антанти не сходилися в єдиному погляді на цілі і завдання інтервенції. Президент Штатів Вільсон вважав за краще обмежитися освітою в прикордонних російських районах автономних об’єднань, вважаючи безпосередньо інтервенцію зайвою. Йому агресивно протистояв Черчілль, який побачив в збезводненої Росії джерело необхідної сировини і зручний ринок збуту.
Введення союзних військ давав можливість успішно конкурувати з промисловим сектором Німеччини на російському потенціал. Не сиділа склавши руки і Німеччина, яка уклала з Росією нові угоди. Радянський уряд пообіцяв протистояти Антанті в своїх кордонах. Німеччина брала на себе контроль над последками Чорноморського флоту і заручилася правом на портове обладнання. У разі ж повернення Баку під юрисдикцію Росії Німеччина отримувала третину нафтовидобутку. Були секретні частини договору, за яким Країна Рад за допомогою німецької і фінської армій обіцяла відтіснити зі своєї території війська Заходу. Це угода і підштовхнуло Антанту до початку відкритої широкомасштабної інтервенції.
Використання і зрада Білого руху
Парад інтервентів. 1918 рік./Фото: histrf.ru
Незважаючи на осередки окупації, в цілому союзники вважали за краще воювати з Радянською Росією не безпосередньо, а шляхом підтримки антибільшовицьких формувань. Офіційно Лондон, Вашингтон і Париж симпатизували білим силам, зокрема, денікінським і колчаковским арміям. В реальності ж союзницька допомога не була значною. Причина полягала в тому, що цілі Білого руху відносно єдиної Росії не відповідали інтересам союзників.
Сильна Росія їм була не потрібна. Вони прагнули лише до розхитування країни громадянською війною для послаблення її ролі на міжнародній арені. Як писав про францію сам Денікін, реальної допомоги йому не надходило ні у вигляді кредитів, ні постачання. А англійці, навіть незважаючи на тверду антибільшовицьку позицію Черчілля, поставили йому кілька десятків танків, хоча на озброєнні після Першої світової їх стояло тисячі. А з 40 аеропланів і 20 танків, отриманих від англійців Юденичем, в справному стані виявилися лише один танк і один літак. Але вже після провалу наступу Денікіна на Москву в 1919 році інтерес до допомоги більшовицької опозиції остаточно вичерпався.
Втрата сенсу інтервенції і зближення з більшовиками
Денікін скаржився на мізерну допомогу Заходу руху білих./Фото: foma.ru
Крім розходяться в питанні збереження цілісної Росії лідерів білих та ініціаторів розвалу екс-імперії, інтервенція ускладнювалася і міцніючої в Антанті солідарністю з Радянською Росією. Іноземний робочий клас висловлював Радам співчуття, що переріс у масштабні виступи. Гучні гасла на кшталт «Руки геть від Радянської Росії» зазвучали по всій Європі. До цього часу народи остаточно втомилися від тривалої війни. В очах західного обивателя російські комуністи стали, насамперед, тими, хто вирішив покінчити з військовими діями.
Почастішали солдатські бунти. Війна в Росії загрожувала революціями в країнах-интервентах. Версальський мирний договір на кінець Першої світової передбачав створення в граничній зоні РРФСР цілого ряду незалежних об’єднань (УНР, Фінляндія, Польща, Естонська республіка і т. д.) По суті, це і було першочерговим завданням Антанти. У січні 19-го міжнародна мирна конференція в Парижі зупинила вторгнення інтервентів в Росію. А вже в березні в Москву для обговорення ситуації приїхав американський дипломат У. Булліт, який зустрівся з Леніним і пригощався в Кремлі чорною ікрою.
Деякі історики висувають думку про те, що із завершенням Першої світової і утворенням навколо РРФСР свого роду «санітарного заслону», союзники вирішили домовитися саме з готовими йти на поступки більшовиками. Та й післявоєнна економіка потребувала відновлення колишніх економічних зв’язків з росіянами для зняття соціальної напруги та недопущення можливих фінансових криз. Звичайно, останні військові покинули Далекий Схід Країни Рад лише до 1925 року. Але фактично, значення інтервенції для Антанти було втрачено ще в 1919-м. Що ж стосується долі білих, то перебуваючи на російських околицях без зовнішньої допомоги та військових поставок, вони були приречені.
Як проходила інтервенція на півночі країни, дуже детально задокументовано іноземними фотографами, очевидцями подій.
Thanks!
Our editors are notified.