Як відомо, найвідомішу фінансову піраміду організував британський лорд-скарбник Роберт Харлі, перший граф Оксфорд, створивши скандальну компанію Південних морів в 1711 році. Повинно було пройти більше півтора століть, щоб у Росії з’явилася подібна піраміда. Правда, у неї були свої особливості, так і на відміну від широко відомих фінансових афер кінця ХХ століття, творець першої російської МММ так і не зміг розбагатіти.
Іван Риков
Іван Риков. / Фото: www.ria.ru
Становлення російської банківської системи, розпочате під час правління Єлизавети Петрівни, на початку ХІХ століття вже йшло швидкими темпами. Тоді ж стали з’являтися і перші комерційні банки замість раніше існували виключно державних.
У 1863 році з’явився громадський банк в місті Скопин, а директором його був призначений на зборах Іван Риков, особистість в місті популярна, але дуже неоднозначна. Він осиротів в сім років, але хлопчика взяв під своє піклування купець Андрій Риков. Він дав хлоп’яті своє прізвище, виховував і містив до самої своєї смерті. Коли ж Андрій Риков помер, Івану, якому виповнилося тоді 15 років, дісталася дуже велика по тим часам суму в 200 тисяч рублів.
Лише через декілька років від великої спадщини не залишилось і сліду. Частина грошей Іван Риков витратив на будівництво церкви в Скопин. Це діяння розташування до нього місцевих жителів, вмить зробивши Івана Гавриловича фігурою шанованою і популярною. Куди поділося інше спадщина, історія замовчує, відомо лише, що витратив їх Риков-молодший на власні потреби.
Міська управа міста Скопин. / Фото: www.humus.livejournal.com
Коли обговорювалася кандидатура Рикова на посаду директора банку, знайшлися ті, хто категорично заперечував проти 32-річного гульвіси. Однак Рикова, який працював бургомістром, активно підтримувало керівництво, так і давати обіцянки він був майстер. Програма діяльності банку під його керівництвом виглядала досить привабливо, бо третина доходу новопризначений директор планував витрачати на потреби міста, стільки ж виділяти на благодійність, і лише залишилася від цього сума буде відправлятися на розвиток.
Скопин. / Фото: www.andcvet.narod.ru
Спочатку здавалося, що скопинские купці не помилилися у своєму виборі. На благодійність та розвиток міста насправді виділялися досить пристойні суми. Однак незабаром вся ця правильна життя набридла Івану Рикову. Його душа жадала пригод, в першу чергу, фінансових.
Спочатку він позбавився від нагляду з боку влади, вигравши вибори міського голови та передавши цю посаду своєму однодумцеві купцеві Афонасову.
Особиста бухгалтерія
Саме тут розташовувався в XIX столітті Скопинский громадський банк Івана Рикова. / Фото: www.yandex.net
Далі Іван Риков особисто зайнявся залученням коштів клієнтів у свій банк. Він сам провів рекламну компанію, пообіцявши вкладникам 7 відсотків річних замість трьох, які платили інші комерційні банки. При цьому жителів Скопіна у числі клієнтів банку не значилося. Вкрай неохоче Іван Риков брав вклади і у жителів всієї Рязанської губернії. Директору банку не потрібні були занадто часті приїзди клієнтів і чужі очі.
У Скопинский банк потягнулися вкладники. І спочатку вони чесно одержували обіцяні відсотки. Однак випущені Риковим процентні папери емітувалися без будь-якого забезпечення і без гарантій. При цьому купувалися і продавалися вони досить жваво.
Колишня будівля банку Івана Рикова. / Фото: www.wikimedia.org
Звіти про активи фінансової установи виглядали бездоганно. Незадовго до дати опублікування їх у пресі в банку з’являлися оплачені заяви міфічних клієнтів і виплаті їм вкладів. Бухгалтер Матвєєв, особисто дружив з директором, віртуозно складав звіт, а після відразу ж вирушав по святих місцях замолювати гріхи.
Завдяки грошам Іван Риков отримав практично необмежену владу в Скопин. Він виділяв необмежені кредити правителям, а термін дії боргових паперів постійно продовжував. Всі рішення міської думи приймалися з урахуванням інтересів Рикова. Під час виборів на всі ключові посади обиралися виключно однодумці банкіра.
Три рубля 1856 року. / Фото: www.iknigi.net
Міські службовці отримували від нього додаткове «платню». Окремо сплачувався збір чуток про Рыкове і затримка небажаних листів про нього. Неугодні банкіру люди сажались у в’язниці за сфабрикованими справами, їх підприємства цілком могли згоріти в результаті «випадкового» пожежі.
Івана Рикова боялися і любили одночасно. Завдяки йому всі жителі міста буквально купалися в грошах, а банкір відчував себе володарем душ співгромадян. Але зупинятися на досягнутому він не збирався.
Вугільна афера і крах банку
Володимир Маковський, «Крах банку». / Фото: www.artchive.ru
Заповзятливий Іван Гаврилович організував дослідження вугільних копалень неподалік від Скопіна. Правда, вугілля там було мало, а розробка родовища була безперспективною. Але у Івана Рикова вже з’явилася ідея створити «Акціонерне Товариство Скопинских вугільних копалень» і отримувати від фіктивного родовища цілком реальний дохід.
Головою АТ став сам банкір, а «акціонерами» – боржники Скопинского банку, нібито вклали в його статутний фонд два мільйони рублів. Тут же були випущені акції на суму статутного капіталу і почалася рекламна кампанія не принесла, втім, ніякого результату.
Але здаватися банкір не збирався, він тут же відправив своїх людей на Московську біржу, де вони протягом року створювали видимість купівлі-продажу його акцій АТ. Котирування регулярно публікуються в газетах, незмінно показували зростання, а в свідомості громадян утвердилося уявлення про прибутковість підприємства.
Володимир Маковський, «Крах банку». / Фото: www.artchive.ru
Отримане Риковим у міністра фінансів дозвіл дозволяло йому обмінювати акції вугільних копалень на акцизи на алкоголь, отримуючи за 100 фіктивних рублів 75 самих справжніх. На щастя, афера була швидко розкрита, але тоді Риков покарання уникнув завдяки своїм зв’язкам і грошей.
Але вже на початку 1880-х про банк Рикова стали поширюватися погані чутки, і незабаром в Скопин потягнулися вкладники, однак повертати їм гроші було просто не з чого. У 1882 році Івана Рикова заарештували, а слідство по його справі затягнулося на два роки. Під час слухання, розпочатого тільки в 1884 році, інтерес до процесу був дуже великий, а його перебіг висвітлювали ледь не всі російські ЗМІ. Одним з журналістів, які писали про суд над Риковим і його «соратниками», був Антоша Чехонте, що представляв «Петербурзьку газету».
Карикатура з процесу над Риковим, надрукована в журналі «Осколки». / Фото: www.all-crime.ru
Слідство встановило, що за час існування банку випарувалися 12 мільйонів рублів, 11 були в неоплачені векселі, у тому числі 6 мільйонів були Рикова. Було обдурено 6 тисяч вкладників, захищав яких сам Федір Плевако, але домогтися повернення своїх грошей ошукані клієнти так і не змогли.
Дивно, але за час управління банком Іван Риков ніякого стану не сколотив. Він просто витрачав гроші, витрачаючи їх на щоденні потреби. Разом з ним перед судом постали 26 осіб, п’ятеро в результаті виправдали.
Іван Риков за рішенням суду відправився відбувати покарання в Сибіру, а в 1897 році він помер від апоплексичного удару в лікарні в Красноярську, назавжди залишившись в історії одним з найбільших шахраїв і засновником першої в Росії фінансової піраміди.
Інша історія сталася в Нідерландах в 1636-1637 роки і настільки вразила суспільство, що підкосила його етичні основи. Політичний клімат в Голландії з тих пір уже ніколи не був тим самим. Цей приклад, який увійшов у всі підручники, згадують сьогодні, коли аналізують перспективи криптовалют.
Thanks!
Our editors are notified.