Як досягти миру: громадська думка та позиція Зеленського

Мабуть є певний символізм у тому, що саме 16 травня, в день, коли Рада призначила дату інавгурації нового президента, Соціологічна група «Рейтинг» та Центр «Соціальний моніторинг» опублікували дані великого дослідження, в якому представили своєрідний наказ виборців.

Проблема конфлікту на Південному Сході є дуже актуальною для громадян. Це обставина проявилося в результатах опитування щодо найважливіших проблем країни. Всього таких проблем було виділено 22 (судячи з усього – за результатами фокус-групових досліджень), 4 з них стосувалися проблем конфлікту.

На першому місці – припинення вогню на Донбасі, яке важливо для 88% опитаних, на другому – повернення українських військовополонених (84%), на шостому місці – військовий конфлікт і реінтеграція (80%), на 15-му місці – повернення Криму (54%).

Чисто довідково: найменш актуальними є проблеми декомунізації, отримання томосу, членства в НАТО і ЄС, державної мови.

Як бачимо, виборці повністю поховали «стратегічну тріаду» Петра Порошенка і виділили в якості вимагає негайного вирішення проблему саме Донбасу, а не Криму.

Відповідно, у списку п’яти перших кроків, які повинні бути зроблені президентом, почесні місця посіли пропозиції почати переговори з Росією і ЛДНР щодо припинення вогню (друге місце в списку з 16 варіантів, 41%) і забезпечити повернення військовополонених (третє місце, 38%).

Показово, що пропозиція поглибити переговори з ЄС щодо долі Донбасу і Криму виявилося тільки на 11 місці – такий спосіб вирішення проблеми (а саме на нього робив ставку Порошенко) схвалили лише 16% опитаних.

Окремий блок питань був присвячений готовності громадян до діалогу заради припинення війни і відновлення територіальної цілісності.

– 65% опитаних вважає, що Україна повинна йти на компроміс, в ім’я відновлення миру та повернення території. Не готовий йти на компроміси тільки 21%.

– 75% опитаних вважають, що президент повинен йти на прямий діалог з Росією. Проти такого діалогу – 16%.

– 55% опитаних виступають за прямий діалог з владою ЛДНР. Проти – 33%.

Як бачимо, в цілому ситуація скоріше позитивна – більшість (відносне або навіть переважна) громадян України виступає за діалог (не тільки з «агресором і окупантом», але навіть з «сепаратистами» і «терористами»). Навіть у західному регіоні більшість виступає за поступки і діалог з Росією, але не з ЛДНР – згадаймо карту «трьох сортів українців»).

Навіть не маючи подвійних зв’язків легко зрозуміти, що саме така позиція громадян визначила результат президентських виборів. Поразка Порошенка було обумовлено його непоступливістю і неготовністю до діалогу.

Рішення проблеми Донбасу виборці бачать наступним чином:

– 40% опитаних виступають за надання Донбасу автономії в складі України (відзначимо, що це формулювання дослідників – Мінські угоди ніякої автономії не припускають, але і самі угоди, після закону про деокупації та початку надання російського громадянства, втратили сенс);

– 18,5% виступили за визнання неможливості повернути територію (фактично – за замороження конфлікту);

– 17% вимагають продовження війни до останнього українця.

Напрошується думка про те, що ця друга і третя групи включають в себе голосували за Порошенка (їх було, за даними цього дослідження, 14% у першому турі і 18% – у другому).

В цілому, прихильники військового вирішення конфлікту знаходяться в меншості. Відносною більшістю (34%) вони є тільки у західному регіоні. До речі, якби всі ці люди замість того, щоб звірствувати в тилу, взяли б у руки зброю, вийшла б пятимиллионная армія, яка мала б шанси завалити Донбас трупами по саму лінію держкордону. Але вони себе не дуже бачать трупами – вважають, що воювати мають інші…

На користь референдуму про статус Донбасу виступають 49% опитаних. Найбільше прихильників проведення референдуму — на заході країни (41,5%, і легко уявити, що голосувати вони будуть проти автономії), найменше — на Донбасі (18%, там, очевидно, бояться, що їх долю вирішить Західна Україна). Цікаво, що найбільше противників проведення такого референдуму – в Києві. Як трактувати такі дані я не знаю.

У разі проведення такого референдуму 50% опитаних схильні підтримати надання ЛДНР автономії (з них 24,5% – точно підтримають), проти – лише третина (п’ята частина опитаних, однак, точно не підтримає).

Відзначу, що проведення референдумів з будь-якого приводу – «фішка» програми Володимира Зеленського.

Загалом, якщо довірити справу миру громадянам, то світ настане. Однак, на цьому позитивні новини закінчуються і починається негатив.

По-перше, сам Володимир Зеленський і до, і після виборів неодноразово заявляв, що не має наміру вести переговори щодо долі Донбасу

З представниками самого Донбасу він в принципі говорити не збирається, з Росією ж переговори обумовлюються участю представників Німеччини, Франції, Великобританії і США. Крім того, що в такому форматі діалог навряд чи можливий принципово, Зеленський зробив все від нього залежне, щоб зробити неможливими переговори з Росією. Треба сказати, що в Москві його заяви почули і почали надання російського громадянства жителям народних республік.

По-друге, противників мирного врегулювання конфлікту в Україні не так уже й мало (п’ята частина населення) і, головне, вони активні, агресивні, організовані і, частиною, озброєні. Прихильники ж світу – люди, як раз, мирні.

Легко уявити, що спроба мирного врегулювання призведе до сильного кризи. Противники світу на фронт їхати не збираються (адже там злі росіяни), але от влаштувати акції тиску на владу і терору проти прихильників мирного рішення – запросто. Готовий їм протистояти Зеленський?

В-третіх, а у жителів Донбасу запитали? Опитували людей щодо автономії у складі України, але не уточнювали розмірів цієї автономії… Не кажучи про те, що на Донбасі віддадуть перевагу невизнану незалежність автономії в складі України.

По-четверте, незрозуміла позиція США. Зараз, начебто, створені умови для російсько-американського діалогу (в т. ч. і з питань Донбасу), але позиція США ще неясна. Минула адміністрація виходила з необхідності досягнення повної перемоги над Росією з тим, щоб вона без всяких умов здала Донбас. З чого виходити нинішня адміністрація, для якої українська криза не є навіть третьорядним, сказати поки не можна.