Як це вийшло у Зеленського?

Підрахунок голосів ще не завершений, але вже очевидно, що попередні прогнози результатів виборів на мажоритарці повністю не виправдалися. Передбачалося, що по одномандатних округах від партії в Раду пройдуть 30-35 чоловік, але станом на ранок 23 липня на перших позиціях було 128 «слуг».

Виборча кампанія для партії Зеленського починалася у вкрай невигідній конфігурації.

По-перше, поставлене завдання-привести в політику «нових облич» означала, що кандидатів набирали по оголошеннях (це не перебільшення). Люди ці були абсолютно не готові до виборів, а виборці знали про них тільки те, що вони – від «Слуги народу».

По-друге, часу, щоб проінформувати виборців хоча б про цю обставину, критично не вистачало. Більш того, у більшості партійних мажоритарників кампанія розпочалася з великим запізненням, були серед них люди, які почали хоч якусь роботу на окрузі за місяць до виборів і навіть менше.

В цілому, в умовах короткострокової кампанії, всі переваги мали чинні народні депутати, які давно працюють в окрузі і добре відомі виборцям.

Цей висновок підтверджувався і соціологічними даними (там, де вони були доступні). В середньому, за 4-6 тижнів до виборів рейтинг кандидатів від «Слуги народу» становив 10-15%, при тому, що для впевненої перемоги на окрузі потрібно мати близько третини голосів. Були, звісно, винятки, але їх було небагато.

Загалом, було повне відчуття, що кампанію зливають – той підбір кандидатів від «Слуги народу», який був реалізований, здавалося б, майже повністю розчищав поле діяльності для регіональних еліт і олігархічних клиентел. Що ж сталося?

Візьмемо для прикладу 96-й округ Київської області (міста Буча, Славутич і чотири сільські райони). За даними групи «Рейтинг» (дослідження завершено за 10 днів до виборів) за СН збиралися голосувати 50% активних виборців, в той час як за кандидата від партії – 25,5% (кандидат тут, користуючись термінологією комп’ютерних ігор, «скиловый» – журналіст «1+1» Ольга Василевська-Смаглюк, тому й результат у неї вище середньозваженого). Але, при цьому, кількість виборців у випадку з партіями становило 23%, а у випадку з кандидатами – 40% (від усіх). Якщо прихильники «Слуги народу» будуть автоматично голосувати за кандидата своєї партії, то її рейтинг сміливо можна збільшувати на 15-20%. А це помітно більше, ніж у лідера електоральний симпатій в окрузі (рейтинг чинного депутата Ярослава Артеменко – 33%).

Так воно на практиці і вийшло: за даними ЦВК, результат кандидата від «Слуги народу» склав майже 42%. Тобто, вона отримала додатково ті самі 15% з лишком. Партія, до речі, отримала 46,5%. Заодно і, з невідомих причин вже, просів рейтинг електорального лідера (він отримав всього 18%).

Загалом, результат виборів був визначений голосуванням невизначених (!) в мажоритарній частині виборців «Слуги народу», які «на автоматі» проголосувавши за партію, проголосували і за її представника (у переважній більшості випадків – noname).

Причому випадок з 96-м округом ще порівняно м’який: Артеменко – не найпомітніша фігура в українському парламенті.

Ось, наприклад:

– в окрузі 31 (Кривий Ріг) депутат двох скликань, в минулому – заступник популярного в місті мера Юрія Любоненка (керував містом 18 років) Костянтин Павлов програв начальника охорони заводу бурової техніки Володимиру Захарченко;

– в 62-му окрузі (Житомир) військовий пенсіонер (за поранення) Ігор Герасименко «однією лівою» поклав і губернатора Ігоря Гундича і чинного депутата Борислава Розенблата;

– у 135 окрузі (Одеса) відомий «підрахуй» Сергій Ківалов (депутат п’яти скликань), програв ресторатору Олексію Леонову;

– у 144 окрузі (Полтава) індивідуальний підприємець Дмитро Нальотів переміг і вельми популярного екс-мера Олександра Мамая та чинного скандального депутата Сергія Капліна;

– у 168 окрузі (Харків) індивідуальний підприємець Марія Мезенцева зуміла перемогти чинного депутата Валерія Писаренка (мабуть – кращого парламентського юриста) і екс-депутата, вченого зі світовим ім’ям Володимира Семиноженка.

Сама ж приголомшлива історія сталася в 77 окрузі (Запоріжжя) легендарний глава «Мото-Січ» В’ячеслав Богуслаєв, депутат чотирьох скликань, програв 29-річному безробітному (!) Сергію Штепі.

Чи можна усе це було передбачити заздалегідь? Теоретично так.

По-перше, для цього треба було провести дослідження (насамперед – фокус-групові) по мотивації голосування. Насамперед – серед прихильників СН. Ну не може такого бути, щоб подібні наміри не «просвічувалися» у передвиборних настроях громадян.

По-друге, треба не знати електоральну історію України. В даному випадку незнання, дійсно, сила. Знаючи, висновків користь кандидатів від СН зробити було не можна.

В Україні є досвід проведення виборів за змішаною системою з 1998 року і більшість політологів, соціологів і політтехнологів чудово знають, як воно працює.

Сильний кандидат в окрузі зазвичай підтягує партію за собою. Найбільш яскравий випадок був у 1998 році в окрузі Олександра Ткаченка, який не тільки сам отримав близько 60% голосів (якщо не помиляюся), але і рейтинг блоку соціалістів і селян підняв більш ніж в два рази.

Найчастіше все відбувається навпаки – досить популярна партія (наприклад – комуністи) дає кандидатові стартовий рейтинг за рахунок асоціацію з партійним ім’ям (як правило – помітно менше рейтингу самої партії). А далі – сам. І – як крива вивезе.

Втім, у 2012 році тенденція до різкого зростання рейтингів кандидатів від партії УДАР у регіонах центральної України, що змусило затурбуватися багатьох мажоритарників, старанно «окучивавших» свої округи. Однак, до моменту виборів більшість цих кандидатів «здулися», в результаті партія провела по одномандатних округах близько 20-ти депутатів, а всього-6.

Тому подивившись на дані в 96 окрузі, досвідчений аналітик звернув би, звичайно, увагу на розрив між партією і кандидатом від партії і оцінив би цю можливість. І на резерв виборців теж звернув увагу б. Але, на підставі досвіду, вважав би, що ймовірність того, що схема спрацює як завжди (тобто, кандидат від партії підтягнеться слідом за партією), не особливо велика. Просто, як правило, таке відбувається підтягування на ранніх етапах кампанії. «Зрушення останньої хвилини» (тобто, прийняття рішення в кабінці для голосування), що становить, зазвичай, кілька відсотків, а та його частина, яка дійсно впливає на кінцевий результат (тобто, голоси додані лідера і не компенсовані збільшенням у інших кандидатів) – 1, максимум – 2%. Уявити собі, що цей зсув складе десятки відсотків, досить важко.

Ну що ж, урок отримано і, будемо сподіватися, засвоєний.

Які висновки з цього можна зробити? Напрошується висновок, що «слуги народу» розчаровані в пророчу силу соціологів і політологів, а також у необхідності політтехнологів. І спробує виграти місцеві вибори в такому ж режимі «несвідомого голосування». Подивимося.