Як європейським банкірам Ротшильдам вдалося стати головними фінансистами Російської імперії, і до чого це призвело

Ім’я Ротшильдів відомо у всьому світі, але, незважаючи на це, про діяльність і можливості банкірів важко знайти повну і достовірну інформацію: у ній завжди брехня переплітається з правдою, а вигадка з реальними фактами. Їм приписують таємну владу над світом, злодійські задуми проти людства, а ще – безмежний вплив на Росію, яким вони користуються собі на благо ще з царських часів.

Як Ротшильди стали фактично керувати царської скарбницею і отримали право проводити операції з золотом від імені Російської імперії за Олександра II

Олександр II – імператор Всеросійський, Цар Польський і Великий князь Фінляндський з династії Романових./Фото: img.gazeta.ru

Діяльність Ротшильдів в Росії починалася неофіційно – перший час вони надавали імператорського двору фінансові послуги, подробиці про які знали лише наближені особи. Заробивши таким чином довіру правлячої династії, банкіри клану в 1822 році отримали право видавати кредити на невідкладні потреби країни.

Через 54 роки в 1876 році Ротшильди після угоди з Олександром II могли укладати угоди та здійснювати операції із золотом, діючи від імені російської держави. У їх повноваження входила також можливість розміщувати частини золотого запасу за кордоном – на зберігання. В цьому ж 1876 році з такою метою з Росії в Іспанію було відправлено 48 000 тонн дорогоцінного металу: відповідати за нього повинні були 19 осіб, серед яких перебував і фінансовий керуючий царської скарбниці, який є представником Ротшильдів.

Одночасно агенти банкірів займалися державними облігаціями Росії – розміщували їх за межами країни, що здійснювали виплати за відсотками і укладали угоди купівлі-продажу цінних паперів.

Чому виникла і як вирішився конфлікт між Ротшильдами і Олександром III

Сергій Олександрович Романов — п’ятий син Олександра II, московський генерал-губернатор./Фото: upload.wikimedia.org

Проявило сімейство банкірів інтерес і до нафтових копальнями – воно активно вкладала капітали в бакинську нафтовидобуток, застосовуючи нові технології, щоб не тільки освоювати родовища, але й ефективно транспортувати продукт для поставок на зовнішній ринок.

Пожвавлення, яке охопило фінансовий світ Петербургу до середини 1890 року, різко пішло на спад, коли на початку весни 1891 року посаду губернатора Москви зайняв Сергій Олександрович Романов. Змінивши на посаді лояльного до євреїв Долгорукова, Великий князь вже в кінці березня 1891 року видав указ, який забороняв євреям-ремісникам проживати в Москві і Московській губернії. Іншими словами, це було постанову про вигнання осіб єврейської національності за кордон зазначених населених пунктів; організувати його виконання доручили міністру внутрішніх справ Івану Миколайовичу Дурново.

Хоча в указі говорилося тільки про ремісників (кравців, шевців, ювелірів, пекарях та інші), насправді малося на увазі, що виселятися повинні всі євреї: виняток становили тільки особи з вищою освітою, та купці першої гільдії. Зрозуміло, Ротшильдам нічого не загрожувало, проте вони належали до єврейства, а тому не забарилися виявити реакцію у вигляді відмови від роботи з російськими позиками. Більш того, використовуючи свій авторитет і вплив в банківському середовищі, вони намагалися організувати міжнародний кредитний бойкот Росії і змусили підконтрольні Ротшильдам паризькі банки відмовитися від співпраці з нею. Наслідком такої ініціативи стало різке падіння вартості російських цінних паперів, яке відбулося на Паризькій біржі в першій половині травня 1891 року.

Протистояння тривало три роки – в 1894 році Олександр III, стурбований прискоренням розвитку промисловості і нестачею грошей на нього, вирішив досягти компромісу з представниками сімейства, відправивши на переговори агента Міністерства фінансів – Артура Рафаловича. Чиновник, наділений особливими повноваженнями, в обмін на інвестиційні пільги для Ротшильдів, яким віддавалася право вкладати капітал в бакинську нафту, повинен був домовитися про купівлю ними російських облігацій. Поїздка в Лондон виправдала мета: Ротшильди зацікавилися пропозицією, знявши з порядку денного обурив їх «єврейське питання».

Як Ротшильди підсадили на «фінансову голку» Миколи II і втягнули Російську імперію в «Золотий клуб»? Золотий рубль С. В. Вітте.

Сергій Вітте домігся введення в Росії «золотого стандарту» в 1897 році. /Фото: prlib.ru

На розвиток промисловості країни були потрібні капітали, однак державних фінансів не вистачало, тому доводилося вдаватися до зовнішніх позик. Так, в період з 1894 по 1896 рік за участю Ротшильдів Росія виробила дві позики на суму 200 млн. рублів, щоб достроково викупити облігації на частину стратегічних і промислових об’єктів, що стали власністю держави.

Щоб вийти з цього становища, необхідно було забезпечити стійкість рубля і залучити в країну іноземних інвесторів. З цією метою, за згодою імператора Миколи II, міністр фінансів Сергій Вітте в 1895-1897 рр. провів грошову реформу, в результаті якої з’явився забезпечений золотом рубль. Це не стало міжнародним нововведенням, так як «золота» валюта вже використовувалася у Великобританії, США, Німеччини, Японії та ряді інших європейських країнах.

Вступивши в «Золотий клуб», Росія не мала у своєму розпорядженні запасами дорогоцінного металу, здатного зробити з рубля повноцінну золоту грошову одиницю. Зате такі запаси були у Ротшильдів, які й надавали державам, у тому числі і Російської імперії – золото на платній основі і з обов’язковим поверненням у договірні строки.

Який наслідок для Російської імперії мала «золота голка» Ротшильдів? Кінець «золотого стандарту»

На зміну срібному рублю прийшов золотий рубль — він прирівнювався до 0,774234 р. чистого золота. У внутрішній грошовий обіг Росії були введені золоті монети гідністю: 5; 7,5; 10 і 15 рублів./Фото: скупкамонет.рф

Введення золотого стандарту не вирішило брак грошей, так як рубль був забезпечений не державним, а позикових дорогоцінним металом Ротшильдів. Щоб якось поліпшити становище, проводилася активна політика по залученню в країну іноземних інвестицій. Через короткий час велика частина банківського і промислового сектора контролювалися іноземцями, при цьому вкладений ними капітал ніяк не вирішив проблему: за розміром зовнішнього боргу Росія зайняла лідируюче місце серед світових країн. Намітилася явна тенденція, завдяки золотого рубля, перетворитися на колонію Заходу, втративши власний суверенітет.

Перша світова війна вимагала своїх витрат, і європейські країни стали не в змозі дотримуватися золотого стандарту, який вимагав окремих витрат. Росія «вийшла з гри» в кінці липня 1914 року – саме в цей період за розпорядженням Міністерства фінансів у країні було заборонено обмінювати паперові гроші на золото. Грандіозний план Ротшильдів країнам продавати золото в борг, отримуючи з цього відсотки – на цей раз зазнав краху.

А це були 10 найбільш вражаючих соціальних злетів з грязі в князі.