Як ховали російських монархів і чому їх не зраджували землі

Французький фразеологізм noblesse oblige дослівно можна перекласти як «шляхетна положення зобов’язує». Як нікого іншого, цей вислів стосується представників правлячих династій. У всі часи царственим особам було призначено не лише за життя підніматися над своїми підданими. Навіть їх відхід у вічність і поховання відрізнялися від того, як це відбувалося з простими смертними.

Особливості церемоніалу монарших похорону в Московському царстві і Російської імперії

Смерть Петра Великого. Б. Чориков./Фото: петр1.укр

Здавна відхід в інший світ членів правлячих династій супроводжувався особливими ритуалами. У допетровські часи перед смертю цар приймав постриг у чернечу схиму. Про смерть монарха сповіщав дзвін, за яким у палац приходили бояри, рідні та близькі покійного. Після прощання труну переносився в домову церкву, де над обряженным в царське вбрання покійним цілодобово читався Псалтир і чергували священнослужителі та бояри.
Спеціальні гінці розносили звістка про те, що трапилося в усі кінці країни. Вони ж розвозили по храмам і монастирям гроші для щоденних панахид, які відбувалися протягом сорока днів. Після цього відбувалося поховання. Похоронна хода очолювали представники духовенства, за якими слідували члени монаршої сім’ї та бояри. За ними йшли прості люди, для яких не існувало субординації по чинів і звань. Царська могила накривався кам’яною плитою.

В епоху правління Петра I реформ зазнали не тільки політика і економіка країни, але і церемонія похорону монарших осіб. Церковний православний чин поховання не зазнав змін, а ось його громадянська складова стала більш європеїзованої, більш пишним і урочистим, багато в чому запозиченої з традицій німецьких князівств. Чернечий постриг монарха був не обов’язковим. При дворі оголошували траур, протягом якого дамам належало з’являтися в палаці в чорних шатах, а чоловікам – з траурними пов’язками на рукаві. У разі смерті імператора або імператриці цей термін складав рік, великих князів і княгинь – три місяці.

Чим займалася Сумна комісія. Мар
Похоронна залу Петра I у другому Зимовому палаці А. Ростовцев./Фото: петр1.укршрут і порядок проходження процесії

Організаційними питаннями, пов’язаними проведенням похорону коронованих осіб, займалася так звана Сумна комісія. Вона призначалася імператорським указом і очолювалася вищими придворними чинами. Труна з тілом покійного правителя встановлювався в Тронному залі Зимового палацу, оформлення якого, як і Петропавлівського собору доручили видатним художникам і архітекторам. Сумна комісія розробляла порядок прощання з монархом і проводів його в останній шлях. У цьому документі детально вказувався маршрут проходження похоронної процесії, а також кількість і склад учасників церемонії (так, наприклад, на похорон Петра I було запрошено більше десяти тисяч людей різних станів і рангів).

Церемоніал перенесення тіла друкувався як на російській, так і на декількох іноземних мовах і розсилали в усі посольства, а також усім запрошеним на жалобні заходи. Про дату і час початку жалобної ходи сповіщалось заздалегідь. Це робили уповноважені Сумною комісією герольди на всіх площах, головних вулицях і перехрестях міста. Для виконання цієї місії їм належало бути в повному обмундируванні з чорним флеровым шарфом через плече і флеровыми пов’язками, які позначають глибокий траур. Супроводжувалися герольди сурмачами і кінними гвардійцями.

Про початок церемонії сповіщали гарматні постріли. За першим сигналом всім учасникам ходи належало зібратися у вказаних їм місцях, по другому – вишикуватися в порядку проходження. По третьому процесія починала рух, що супроводжується передзвін церковних дзвонів та гарматними пострілами. Попереду рухалися кінні гвардійці, литаврщики і трубачі, за ними – придворні кавалери. Наступними простували депутати від різних станів, представники навчальних закладів, члени Сенату і Державної ради. Далі церемоніймейстери несли прапори і герби областей і великий державний герб, а також імператорські регалії і ордена.

Траурну колісницю везли коні в чорних попонах. Якщо ховали імператора, коней було 8, якщо великого князя – 6. Перед колісницею йшли представники вищого духовенства і півчі, а за нею – спадкоємець, великі князі. Жінки царської династії їхали в каретах. Замикав хода загін кінної гвардії. В кожній церкві по шляху проходження процесії служилась коротка заупокійна літія. Прибулий до місця упокоєння вінценосця кортеж зустрічали члени Святішого синоду. Імператор і великі князі робили труну в Петропавлівський собор, біля входу в який виставлявся почесний караул.

Де покояться російські князі та царі

Некрополь Архангельського собору. /Фото: upload.wikimedia.org

Останнім притулком більшості князів і царів держави Російського допетровської епохи став Архангельський собор московського Кремля. Тут в прикрашених майстерною різьбою саркофагах з білого каменю покояться останки більше п’ятдесяти представників родів Рюриковичів і Романових – двох правлячих династій Росії. Перше поховання – князя Івана Калити – вчені-історики датують 1340 роком.

Після того, як державу очолив перший Імператор Всеросійський, усипальницею правителів став Петропавлівський собор у Санкт-Петербурзі. Не потрапив у ці стіни тільки юний імператор Петро II, онук Петра I. У 1730-м та 14-річний правитель помер у Москві від віспи, і його тіло було вирішено не перевозити в Санкт-Петербург, а поховати в Архангельському соборі.

Чому російських царів не ховали в землі

Гробниці царської династії Романових в Петропавлівському./Фото: peterburg.center соборі в Санкт-Петербурзі./Фото:

Імператор – помазаник Божий. Це у всі часи було непорушною істиною. Тому цілком закономірно, що і після смерті він повинен бути ближче до небес, ніж простолюдини, і опустити тіло государя в землю означало принизити його соціальне становище. Для правителя – не цвинтарна могила, а розкішна усипальниця-склеп.

Більшість істориків схиляються до того, що практика поховання членів царюючих династій в спеціальних гробницях сходить до традицій Візантії, справила великий вплив на Стародавню Русь. Одним з перших наслідувань цим звичаям є поховання київського князя Ярослава Мудрого – монолітний кам’яний саркофаг. Московські князі та царі також прагнули і після смерті підкреслити монарший статус, не тільки свою Богом дану владу, але й духовну святість. З цією метою в якості майбутніх усипальниць часто будувалися храми, а поховання в них оформлялися аналогічно могил вищого духовенства.

А на похоронах Ромео і Джульєтти була особлива таємниця.