В історії Росії важливе місце займає період правління Петра I. Надійною опорою для проведення державних перетворень цісар-реформатор бачив надійні збройні сили. Щоб у найкоротші терміни створити боєздатну армію, молодий цар прийняв рішення залучити у військову сферу іноземних фахівців. Серед бажаючих служити в Росії було чимало випадкових людей: авантюристів, шахраїв, засланих агентів. Однак, безліч іноземців всіма силами сприяли перемог російської зброї, поставили Російську імперію в один ряд з провідними військовими державами світу, і своєю доблестю заслужили повагу нащадків.
- Як уродженець невеликого німецького містечка Мюнних удостоївся вищого військового чину в Російської імператорської армії
- Як будував військову кар’єру в Росії європейський офіцер Лассі
- Чому «батько американського військового флоту» Джонс виявив бажання служити Катерині II
- Як представник старовинного баронського роду Курфюрства Ганновер Беннігсен опинився в Росії
- За які заслуги німецького військового теоретика Клаузевіца нагородили Орденом Святого Георгія 4-го ступеня
Як уродженець невеликого німецького містечка Мюнних удостоївся вищого військового чину в Російської імператорської армії
Бурхард Крістоф фон Мюнних (Христофор Антонович Мініх)./Фото: lermontovka-spb.ru/
Для цього людину Росія стала не тільки місцем проживання, але й ареною втілення планів та мрій. Христофор Антонович Мініх, уроджений граф Бурхард Крістоф фон Мюнних, був вихідцем з Ольденбурга, данської володіння в Німеччині. Отримавши гарну освіту складався на гессен-дармштадтською і гессен-кассельской службі, пройшов шлях від капітана до полковника. Розгледівши в Росії величезні перспективи, Бурхард Крістоф направив Петру I свій трактат про фортифікації і отримав пропозицію співпрацювати і зайняти посаду генерал-інженера.
Пік кар’єри Христофора Мініха припав на правління Анни Іоанівни. В цей період він отримав вищий за тих часів військовий чин генерал-фельдмаршала і посаду президента Військової колегії. Після воцаріння Єлизавети Петрівни кар’єрний зліт Мініха змінився опалою. 20 довгих років він провів у вигнанні. Указом Петра ІІІ Христофору Антоновичу було дозволено повернутися до Петербурга. «Найстарший фельдмаршал в Європі», як він сам себе іменував, до кінця днів трудився на благо своєї другої батьківщини. Помер він у 85-річному віці, залишивши після себе безліч праць, присвячених благоустрою Росії.
Як будував військову кар’єру в Росії європейський офіцер Лассі
Пітер Едмонд де Лассі (Петро Петрович Лассі)./Фото: up.tsargrad.tv
Нащадку давнього нормандського роду, що влаштувався в Ірландії, Пірсу Эдмонду де Лейсі з 13-ти до 22-х річного віку довелося повоювати за французів, австрійців і англійців. У 1700 році, маючи за плечима солідний військовий досвід, він поступив на службу в російську армію. Початок кар’єри на новому місці було невдалим – в битві під Нарвою росіяни, ведені герцогом де Круа, зазнали поразки. Однак через 3 роки Лейсі (до того часу Петро Петрович Лассі) вже в чині капітана командував так званої дворянській ротою в Ліфляндії. У 1705-му він отримав звання майора і призначення в полк графа Шереметєва, а ще через рік указом Петра I проведений в підполковники. В чині полковника Лассі командував Сибірським полком. Як учаснику Прутського походу йому було подаровано звання бригадира, а за успішну заготівлю продовольства в Познані – генерал-майора.
В бою під Фридриштадтом і при взятті Штеттіна Лассі бився під безпосереднім командуванням Петра I. У повній мірі дарування Петра Петровича проявилися при імператриці Ганні Іоанівні, яка відзначила заслуги полководця, надавши йому чин генерал-фельдмаршала і призначивши головнокомандуючим російською армією. Всього армії держави Російського Петро Петрович Лассі віддав 50 років життя.
Чому «батько американського військового флоту» Джонс виявив бажання служити Катерині II
Джон Пол Джонс (Павло Джонес)./Фото: 4.bp.blogspot.com
Самий маловідомий російський адмірал народився в родині шотландського садівника. 13-річним хлопчиком Джон Пол Джонс влаштувався юнгою на торгове судно, до 19 років був першим помічником капітана, а в 28 – капітаном англійського флоту. У той час, коли північноамериканські колонії почали війну з Англією за незалежність, Джонс проживав у Вірджинії, в успадкованому від старшого брата маєтку. Як досвідченому моряку, йому довірили командування військовим кораблем і присвоїли офіцерське звання. У вересні 1779 року очолювана Джонсом ескадра виграла бій біля мису Фламборо-Хед. Це легендарне подія згодом стало символом народження американського військового флоту, а Джона Пола Джонса почали іменувати його батьком.
Бойові заслуги Джонса давали йому привід мріяти про адміральському званні. Але надії не справдилися, і розгніваний флотоводець покинув Штати. Тоді-то він і потрапив на службу до Катерини II. Втягнута у війну з Туреччиною Росія відчувала потребу в досвідчених військових кадрів, тому імператриця надала Павлу Джонесу (так стало звучати ім’я Джонса) чин контр-адмірала і довірила корабель «Святий Володимир».
Російську кар’єру Джонеса зруйнували недоброзичливці, сфабриковавшие звинувачення його у зґвалтуванні. В ході судових розглядів невинність Павла Джонеса була доведена, тим не менш його кар’єрі в Росії прийшов кінець. Він виїхав до Франції, де помер від пневмонії в 45 років. Був похований у Парижі, а через століття перепохований в США.
Як представник старовинного баронського роду Курфюрства Ганновер Беннігсен опинився в Росії
Левін Август фон Беннігсен (Леонтій Леонтійович Беннігсен)./Фото: vsdn.ru
У лютому 1745 року у німецькому місті Брауншвейг у іменитого барона фон Беннигсена народився син Левін Серпень Теофіл, згодом відомий як Леонтій Леонтійович Беннігсен. 14-річним хлопчиком він потрапив в ганноверську піхоту. Брав участь у Семирічній війні, в 28 – уже підполковником – переїхав у Росію, яка тоді вела війну проти Туреччини. Був визначений в чині прем’єр-майора у Вятській мушкетерський полк, у складі армії Румянцева бився з турками. У званні полковника командував Ізюмським легкоконным полком. Очолював особливий летючий загін під час дій проти польських конфедератів, відзначився на війні з Персією. Дослужився до генерал-лейтенанта, однак при Павлові I потрапив в опалу і вийшов у відставку.
Після палацового перевороту 1801 року, царевбивства і приходу до влади Олександра I Леонтій Беннігсен відновив кар’єру воєначальника. У званні генерала від кавалерії він брав участь у Наполеонівських війнах, під час Вітчизняної війни 1812 року був начальником Головного штабу головнокомандуючого Михайла Кутузова. Звільнившись зі служби, Леонтій Леонтійович пішов у свій ганноверське маєток, де і провів залишок життя.
За які заслуги німецького військового теоретика Клаузевіца нагородили Орденом Святого Георгія 4-го ступеня
Карл Філіп Готтліб фон Клаузевіц. /Фото: images.fineartamerica.com
Майбутній видатний військовий теоретик і історик народився в німецькому місті Бурге в сім’ї чиновника. Ледь досягнувши 12-річного віку, Карл Філіп Готліб фон Клаузевіц був привезений батьком у Потсдам і прийнятий знаменоносцем в полк принца Фердинанда. Закінчивши Берлінський військове училище, був призначений ад’ютантом до принца Серпня Прусському. У 28 років керував канцелярією військового міністерства, брав участь у підготовці до реорганізації армії. Через 2 року почав викладати стратегію і тактику в Офіцерському військовому училищі, яке незабаром очолив.
В 1812 році, коли король Фрідріх Вільгельм III уклав союз з Францією, Клаузевіц покинув Пруссію і поступив на службу в російську армію. Брав участь у битвах під Вітебськом, при Бородіно. Не знаючи російської мови і тому не маючи можливості бути командиром, Карл бився як рядовий, особистими прикладом захоплюючи в атаку солдатів. Імператор Олександр I по достоїнству оцінив доблесть Клаузевіца і нагородив його орденом Святого Георгія 4-го ступеня і золотою зброєю «За хоробрість».
А адже після революції в будинках колишніх поміщиків пізніше розмістилися іноземні посольства.
Thanks!
Our editors are notified.