Жінки, народжені революцією – це червоні «комісарки», «командирши» і феміністки, які виступають за рівні права і вільну любов. Вони не тільки ставали учасницями бойових битв в Громадянську війну, але і диктували моду і звичаї в новому пролетарському суспільстві. Розкріпачені й упевнені в собі, вони воювали і гріховодили нарівні з чоловіками, не вважаючи це гріхом і ганебною справою.
Яку роль при становленні большевицької влади зіграли жінки-комісарки?
Морська жіноча команда./Фото: paperpaper.ru
Після повалення монархії в лютому 1917 року в Росії з’явилися активні і наполегливі представниці слабкої статі, які з гарячим ентузіазмом взялися агітувати хто за більшовиків, хто за лівих есерів. Спілкуючись із солдатами та робітниками на «народною мовою», вони часто знаходили підтримку і схвалення своїми палкими промовами. Одягнені в чоловічі шкірянки поверх суконного сукні і червоні хустки на голові, з промовистою маузером в річці – такі дами швидко отримали назву «комісарки».
Кадр з фільму «Собаче серце» (1988, режисер Ст. Бортко). Праворуч від Швондера – дама-комісар, викликала сум’яття професора Преображенського./Фото: risovach.ru
Жваві дівчата, перетворилися на товаришів, дійсно були не промах – стріляли не гірше чоловіків, володіли завидною самовпевненістю і успішно змушували всіх підкорятися своїй волі. Так товариш Яковлєва, в шкірянці і галіфе, з юнацьким запалом конфіскувала зброю у унтерів і околоточного Петербурга. Інший товариш – працівниця «Червоної Зірки» Лагутіна, роззброїла солдатів, увірвавшись в казарму в дні лютневих подій. Виголосивши промову, вона зажадала підтримати революцію і здати їй зброю. Чоловіки далеко не боязкого десятка, беззастережно підкорялися без всяких спроб чинити опір.
Багато комісарки озброївшись гвинтівками, займалися охороною заводів і патрулюванням Смольного. Частина з них брала участь у бойових сутичках з вірними Тимчасовому уряду юнкерами. Як писали в революційних газетах того часу: «Жінки там же, де і чоловіки, – для них немає більше перепон».
Коли жінкам офіційно надали право навчатися військовому мистецтву і що з цього вийшло
Дівчата-курсантки Київської військової школи зв’язку. Кінець 1920-х років./Фото: cdnimg.rg.ru
Крім відчайдушних комиссарш після Жовтневої революції з’явилися і командирши – прозвані так в народі за підкреслено мужню зовнішність, крутий норов і самовідданість. Дами у військовій формі з’явилися завдяки Троцькому: нарком виступав за те, щоб жінки могли мати військову освіту і нарівні з чоловіками служити в армії.
Таке право у жінок з’явилося вже в 1918 році: 15 січня був підписаний Декрет про організацію Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), який відкривав доступ на службу всім повнолітнім громадянам країни. Через три місяці, в квітні у світ вийшов декрет «Про обов’язкове навчання військовому мистецтву» – в ньому окремим рядком прописувалося, що «громадянки навчаються, за їх згодою, на загальних підставах».
Скористатися законним рівноправністю поспішили не тільки колишні селянки і працівниці заводів – «командиршами» ставали колись добре виховані панянки, які отримали в царські часи чудову освіту. Однією з них, наприклад, стала Лариса Михайлівна Рейснер: дочка професора, закінчила гімназію з золотою медаллю, встигла побувати і розвідницею, і взяти участь в Громадянській війні в ролі комісара розвідувального загону штабу 5-ї армії у складі Волзько-Камськой флотилії.
Як прославилися «Червоні амазонки» в Росії
Герой Громадянської війни, навідниця кулемета 35-го кавалерійського полку Павлина Кузнєцова. Художник Л. Котляр. Фото: Листівка. 1960-ті роки./Фото: img.rg.ru
І все ж більшість «командирш» були з простого народу. Коротко підстрижені, у черкесках і сорочках, з суконними шоломами і папахами на голові – представниці слабкої статі мало були схожі на жінок. Щоб зовсім не відрізнятися від чоловіків-червоноармійців, деякі командирши брали собі відповідні імена і прізвища, при цьому виявляли себе на полі бою, як справжні герої.
Показовий приклад образу командирши – кулеметниця Пинькова, яка вступила до лав Червоної Армії під ім’ям Іван Пиньков. Колишня селянка неодноразово брала участь у битвах і загинула від козацьких клинків, прикриваючи з кулемета відхід рідної частини.
Ще одна учасниця Громадянської війни редактор революційної газети Тетяна Солодовнікова, привласнила собі ім’я Тимофій, коли поступила на службу в Петроградський запасний полк. Правда про те, що вона жінка, досить швидко спливла назовні, однак це не завадило воювати їй спочатку на Польському фронті, а потім боротися з бандитизмом у складі частин армії Тамбовського.
«Червона амазонка» Павлина Кузнєцова була наводчицей кулемета одного з кавалерійських полків дивізії Будьонного. Як-то раз її полкова команда, зіткнувшись з білогвардійцями, зав’язала нерівний бій. В той момент лише стійкість Кузнєцової, яка, не турбуючись про власне життя розстрілювала ворога, допомогла вийти з скрутного становища. Під нескінченним вогнем вороги відступили, а відчайдушну кулеметницю представили до нагороди – в 1923 році Павліні вручили орден Бойового Червоного Прапора.
Кого в Росії називали «маркітантками Революції»
Емансипована жінка, одягнена в стилі «комиссарша». Фото кінця 1910-х – початку 1920-х років./Фото: calvertjournal.com
Російська революція дала жінкам свободу не тільки соціального, але і морального плану. Сімейні узи перестали вважатися священними, так як при цьому рівноправність шлюб замінився товариським союзом. Жити один з одним, не вінчаючись і не реєструючи відносин, стало нормою, як і вільна любов без зобов’язань. Деякі, особливо розкуті жінки, раніше боялися критики за непристойну поведінку, почали вести нічим не прикриту розпусне життя. За це в народі вони отримали прізвисько «маркітантки революції».
В архіві академіка Бехтерєва описаний досить показовий для того часу випадок, що стався з сімейною парою. Чоловік скаржився і просив вилікувати від блуду невірну дружину, звинувачуючи її, що та постійно знаходиться серед солдатів і чекістів. Жінка, перебуваючи на службі спочатку в Червоній Армії, а потім в ЧК, виявляла не тільки військовий запал в бою, але і відрізнялася високою велелюбністю, перебуваючи в чоловічому колективі. З претензіями чоловіка «маркитантка революції» не погоджувалася, відповідаючи на них: «Раз чоловікам можна, то і жінкам теж!». Цей, майже, що гасло для постреволюційних часів, підтримувався слабким підлогою аж до середини двадцятих років.
А ці жінки стали героями воєн в Латинській Америці.
Thanks!
Our editors are notified.