Як продовжити курс «сильний Путін»?

Фігура прем’єра стає ключовою

У нинішній кризовій ситуації в Росії, коли ліберальна опозиція в черговий раз озброїлася на Кремль, важливо не допустити в країні революційних потрясінь і хаосу, наслідки яких будуть схожі часів розвалу і розпаду Російської імперії в 1917 р. і СРСР в 1991 році.

Відповідно, на порядку денному стоїть загальнонародна завдання кардинально змінити режим в інтересах більшості населення, але не гіперактивного меншини, вже перехопив протестні настрої і діючого в антинародних інтересах зовнішніх сил впливу і їх поплічників у центральної влади.

У цій обстановці особливого значення набуває фігура нинішнього президента країни, який, не можна не визнати, за своє двадцятирічне перебування на вищих посадових позиціях домігся чималих успіхів на шляху зміцнення російської державності і підвищення рівня життя людей, щоб хто не говорив. Але він, як це було не раз в світовій історії, потрапив у пастку, вміло розставлену силами світового «глибинного держави».

Використовуючи природну втому населення від будь довгої влади, промахи і помилки господаря Кремля, його підстави з боку найближчого оточення, а головне падіння рівня життя, ворожі сили приступили до повалення влади і розвалу Росії з усіма передбачуваними наслідками. Тим не менш, важливо зрозуміти, що навіть для незадоволених громадян, але думають про долю країни і своїх дітей, президент зберігає свою цінність – саме він виступає гарантом стабільності та законності.

Свою особливу відповідальність усвідомлює і президент, а тому він повинен сам кардинально змінити режим, щоб не допустити втрати країни. Тому необхідно продумати якийсь сценарій, який би дозволив президенту зберегти свої позиції, але при цьому піти від удару світової глобальної держави.

Основну роль у такому сценарії, на мій погляд, повинен зіграти новий голова уряду. Він у короткі строки зобов’язаний сформувати новий уряд з числа професіоналів і технократів, які добре зарекомендували себе на практичній роботі в регіонах, госкорпорациях, у промисловості, сільському господарстві, бізнесі, силових структурах.

Це має бути людина зразкового одного віку з нинішнім президентом, мати багатий досвід керівної роботи, з бездоганної репутації. Незважаючи на корумпованість влади і суспільства, такі люди є в РФ. Новий глава уряду повинен буде займатися не тільки економікою, але й активно впливати на зовнішню політику, силові структури і всі інші сфери життєдіяльності держави.

Нинішній господар Кремля за власним бажанням поступившись важелі оперативного управління державою і суспільством, формально усунувшись від влади, при цьому зосереджується на вирішенні стратегічних і інших завдань державного і геодемографічного розвитку. Опинившись у ролі китайського Ден Сяопіна, він завжди зможе підстрахувати главу уряду.

У довгостроковому плані до і після 2024 року необхідно не просто забезпечити спадкоємність влади (в руслі курсу «сильний Путін»), а створити передумови кардинального оновлення структур та складу органів управління, приходу до влади нових облич, нової команди однодумців, стурбованих долею народу і держави, компетентних і професійних людей, які мають життєвий і трудовий досвід творення і розвитку, ні в чому не скомпрометували себе в минулому.

В цілях зміни структур державного управління, подолання наслідків політики «розділяй і володарюй» зовнішнього впливу доцільно внести зміни в конституцію країни. В ній повинно бути визначені місце і роль російського народу, вирішено питання про рівність всіх національностей і суб’єктів держави, послідовної трансформації країни в унітарна держава.

Філія «глибинного держави» в Росії припинить функціонувати не тільки у зв’язку з проведенням кадрової революції, але і за умови зламу старої моделі управління, побудованої на західних принципах зовнішнього управління «розділяй і володарюй». В ідеалі доцільно навіть від колишніх запозичених назв органів влади.

Так, зокрема, сьогодні немає необхідності у виконавчій владі мати президента і голови уряду, що провокує внутрішню конфліктність і послаблює владу. При цьому главою держави може стати керівник Федерального Збори РФ, який обирається обома палатами – Державною Думою, що обирається на партійній основі, і Радою Федерації, що формується на мажоритарній основі. Керівники палат одночасно, поряд з керівником апарату, стають заступниками глави держави (голови ФС РФ).

Голова уряду обирається Федеральними Зборами РФ з числа депутатів Держдуми і членів ради федерації за поданням глави держави (голови ФС РФ), керівника парламенту. Керівники міністерств і відомств призначаються главою ФС РФ виключно з числа депутатів Держдуми і членів ради федерації за поданням голови уряду. ФС РФ підзвітні Центробанк і Рахункова палата, глави яких обираються з числа депутатів ДЕРЖДУМИ і членів ради федерації.

Рада Безпеки РФ в якості інституту стратегічного планування внутрішньої і зовнішньої політики, геодемографічного та лінгвокультурного розвитку, забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, координації міжнародної діяльності, застосування «жорсткої» і «м’якої» сили обирається з числа колишніх президентів країни, глави держави (голови ФС РФ), голови уряду, глава міністерства культури і медіакомунікацій, керівники силових відомств, глав МЗС і Центробанку, Рахункової палати, секретаря СБ. Очолювати Раду Безпеки може останній екс-президент, що підвищує рівень спадкоємності влади в Росії, або новий глава держави – голова ФС РФ.

В інтересах підвищення рівня національної безпеки необхідна консолідація силових структур в рамках трьох відомств: міністерство оборони, міністерство національної безпеки, міністерство внутрішніх справ. В умовах глобального інформаційного протиборства вкрай важливого значення набуває консолідація державних медіаресурсів та інститутів культури в рамках єдиного відомства, а також підготовка інформаційних кадрів на базі одного з провідних вузів країни.

Однопалатні регіональні парламенти формуються на змішаній (партійно-мажоритарною), але пропорційній основі з урахуванням демографічної ситуації в регіоні. Голова парламенту обирається з числа місцевих депутатів за поданням глави держави (керівника ФС РФ). Глава регіону за поданням голови уряду з числа місцевих депутатів також призначається главою держави (керівником ФС РФ).

В цілому, виконавчі та інші органи держави доцільно сформувати у відповідності з загальновизнаними основним інститутам влади, механізмам та інструментам управління держави в порядку зростання їх значимості та впливу: лінгвокультурні (лингвокультура однорідного більшості), організаційно-концептуальні, інформаційно-пропагандистські (інститут «м’якої сили»), фінансово-економічні, силові, політико-правові, дипломатичні.

При цьому предметом особливої уваги російський органів влади повинна стати турбота про російською мовою, його відродження, використання в стратегічному плануванні і управлінні державою і суспільством.

Російська державність буде стійка, стабільна і поступательна в довгостроковій ретроспективі, якщо вдасться вибудувати ефективну систему громадської безпеки не тільки на основі неурядових об’єднань громадян за різними напрямками інтересів. Багатовіковий соціокультурний досвід виживання і самозбереження, слідування традиційним ідеалів та культурних цінностей диктує створення і розвиток мережі земляцькою солідарності, взаємодопомоги, підтримки на базі сусідських громад, що формуються за місцем проживання.

Такий підхід у першу чергу дозволить представникам російсько-слов’янського населення більш успішно конкурувати в забезпеченні безпечної житті, політиці, економіці, культурі з іншими громадянами країни, які спираються на свої етнічні діаспори, підтримку російських національно-державних утворень і незалежних держав (Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан і так далі), що періодично призводить до суперечностей у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики російським державою.

Незважаючи на те, що партійний принцип у формуванні влади має безпосереднє відношення до політики зовнішнього впливу – «розділяй і володарюй», партійне будівництво може бути збережено, але виключно в інтересах зміцнення держави та консолідації суспільства. В Росії воно може обмежитися двопартійною системою.

Так, зокрема, всеукраїнська партія під умовною назвою «Російський шлях» («Загальноросійський народний фронт») може об’єднувати прихильників геодемографічного відродження країни, авторитарного побудови держави та імперського розвитку країни – «ні Захід, ні Схід» (третій шлях), відродження російсько-слов’янського триєдності, зміцнення міжнародного авторитету країни.

Друга партія під умовною назвою «Рідна природа» («Батьківщина» і «Справедлива Росія») могла б проголосити за китайським зразком соціалізм з російською специфікою, особливу роль російської мови в управлінні державою і суспільством, еколого-культурні і традиційні цінності, ідеали справедливості, гармонізацію інтересів територій і центру, пріоритети громадської безпеки.

Подібний алгоритм партійного будівництва і розвитку міг би бути виправданий вже на майбутніх виборах усіх рівнів, у тому числі президентських. В ході виборів навколо провідних партій могли б блокуватися інші партії та громадські організації. Більш широке висунення кандидатур у владу дозволить помітно знизити градус невдоволення владою і соціально-економічну напругу в суспільстві.

Ахіллесовою п’ятою Росії залишається глибока демографічна криза. Навіть з нинішнім населенням, близько 150 млн. чоловік, у довгостроковій перспективі неможливо ефективно контролювати одну сьому частину суші (і відповідні природні ресурси), яку сьогодні займає РФ. Тому неможливо жити від виборів до виборів.

Як свідчить міжнародний досвід, у країнах, де особливо сильна «агентура впливу» глибинного держави, вона за своїм розсудом ставить на одну з нав’язаних кандидатур, як це було у випадку з Порошенком та Зеленським, Додоном тощо.

Відповідно, воно більше всього побоюється консолідації суспільства, створення мережної системи громадської безпеки. У цьому випадку влада приречена на спадкоємність в інтересах більшості, а значить, будуть забезпечені зростання здорового народонаселення, відродження української мови і її носіїв, стійкий, стабільний і поступальний розвиток, безпеку і суверенітет, територіальна цілісність, авторитет на міжнародній арені.

Успішно нейтралізувати ворожі сили у своєму тилу неможливо, якщо не вирішити проблему Москви, яка не тільки в очах українців, грузинів, прибалтів та інших народів колишнього СРСР, але і провінційної Росії вже давно перетворилася в основний всіх бід і зол країни. Сьогодні вона фактично є столицею російського філії «глибинного держави», де «засіли, нібито наші друзі».

Між тим, як показує світовий досвід, природа влади змінюється тільки зі зміною столиці. Експерти вважають, що в інформаційну епоху управління державою і суспільством нічого страшного не трапиться, якщо ФС РФ, ЦБ, Рахункова палата, МЗС, силовики, федеральні канали переїдуть в інше місто, наприклад у Воронеж, Єкатеринбург, Тулу, Ярославль тощо.

При цьому федеральна влада, звільнившись від жорстких обіймів і лукавою павутини московського спрута, замкнутого на своїх глобальних партнерів, тільки оздоровиться. Стане ближче до російській глибинці. Про великих фінансових витратах говорити не доводиться, сьогоднішня столиця дорожче обходиться Росії. Сльози народу Москві більше не вірять. Вона залишиться діловим та культурним центром країни, де може функціонувати виконавча влада під наглядом московських і федеральних силовиків, під жорстким контролем ФС РФ і Ради безпеки країни.

Ситуація в країні і світі сьогодні така, що якщо в найближчому майбутньому не вдасться належним чином облаштувати російську владу, вирватися з оточення і перемогти, то нам вже не допоможуть ні «російські морози», ні «російські дороги», про що талановито співає Ігор Розгублено. Для російського багатонаціонального народу Росії і його президента настає час «Ч».