Політичний мову, сформований на Заході неолибералами і глобалистами, дуже зрозумілий колишнім радянським громадянам. Це бачиться як відродженням традиції обгородження простору публічного висловлювання, укладення слова в тісні ідеологічні рамки, вихід за межі яких розглядається як злісне порушення доктринальних зобов’язань, покладених на людину. Наочно ці процеси протікають в США, які довели політичну мовну практику до абсурду, дуже нагадує риторику радянського офіціозу.
Логіка «глибинного держави» така, що воно продовжує без вилучень, об’єктивно обумовлених падінням впливу США у світі, розглядати американську демократію як найвище досягнення людського розуму, не ідеальну, але близьку до ідеалу форму людського співжиття. Впевненість у винятковості власного досвіду ставить американців перед морально-етичної необхідністю ділитися власними здобутками з людством, яке дуже часто не здатне оцінити та ці завоювання по достоїнству. У цьому випадку народи і держави слід насильно привчати до добра, караючи за непослух. Чи Не правда, дуже знайома позиція?
Політичний шовінізм Америки знаходить своє вираження в її мові. До речі, в Європі все це теж присутня, але в ослабленій формі. Там точно так само не ставиться під сумнів той факт, що європейська демократія не тільки в історичному, але і в її сучасному стані може вважатися найвищою нормою соціально-суспільного побутування, на яку варто рівнятися іншим народам. Але ступінь сакралізації набутого знання про сокровенне, тобто про добро і взагалі суспільне благо зокрема, в європейському світі близько не досягає американських значень.
Американці традиційно закликають вищі сили засвідчити свою незаперечну перевагу на планеті. Президенти США і політики рангом нижче регулярно виголошують промови, в яких акцентується Божественне вирок американської політики. Але в Старому Заповіті зовсім інший народ виступає в якості обраного, те ж саме можна сказати і про Новому Завіті.
Американська біблія – це фактично «третій заповіт», написаний самими американцями. З їх заяв стає ясно, що вони не піддають сумніву наміри Господа довірити їм ключі від земного царства і право розпоряджатися долями інших народів. «Сяючий град на пагорбі» – це з офіційної риторики, що сягає своїми коренями до тих часів, коли в 17-му столітті переселенці в Новий світ тільки ще освоювалися на новому місці. Але вже тоді віра в те, що прокладывавшим шлях на американському континенті пуританам належить створити ідеальне суспільство, стала ідейною базою перших переселенських закликів.
Задушливий полон глобалізму коштував світу мільйонів життів. Америка втручалася і втручається в справи інших держав, використовуючи військову силу, економічний тиск. Вона вважає себе вправі руйнувати режими, стратити злочинних, з її точки зору, володарів, бомбити і обстрілювати гігантські простору, на яких живуть люди.
Наприкінці травня міністерство енергетики США випустило прес-реліз, що сповістив загал про те, що добувається в країні природний газ є «молекулами американської свободи» і «газом свободи». Новина викликала шквал отруйних коментарів, однак ідея, закладена в метафору, не несе в собі нічого нового. Економічна присутність Америки на енергетичних ринках Європи (а саме цього зараз агресивно домагається Вашингтон) має колосальне політичне значення. Коли американці економічно або політично закріплюються в тому чи іншому просторі, вони за замовчуванням підтягують його до ідеалу.
Політичний мову Росії влаштований зовсім іншим чином. Після 70 років ідеологічного засилля він прагне взагалі триматися в стороні від жорсткої доктринальности. Ми теж вважаємо, що в наших коморах є «молекули» добра і свободи, причому вони більшою мірою наближені до ідеальної нормі, ніж у інших. Це нормально. Більшість народів переживає і усвідомлює своє побутування як культурну і соціально-суспільну норму. Однак наше принципова відмінність в тому, що ми не вважаємо можливим комусь нав’язувати власні уявлення про справжній. Ми це вже проходили, і досвід виявився трагічним, оскільки ламав долі інших народів. Так що зараз все інакше. Хочете – запозичує, не хочете – справа ваша.
Апеляція глави російської держави до вищих сил була б сприйнята нами як несмак і позбавлений сенсу пафос. Тому у промовах Володимира Путіна немає навіть натяку на «народ-богоносець», вони, навпаки, суто прагматичні. Їх зміст про те, як примножити суспільне благо і поставити державу на службу інтересам громадян. Це і є Realpolitik, вільний від ідеології і морально-етичних міркувань.
Політичний мову Росії описує реальність без спотворень, оскільки не вважає необхідним насильно змінювати її відповідно з національними традиціями і цінностями. Він приймає відбувається в реально існуючих формах, не розглядаючи їх в категоріях повинності. Більше того, Росія сьогодні виступає захисником національного суверенітету – права народів жити так, як вони вважають за потрібне.
Фактично Росія і Захід після розвалу СРСР помінялися місцями. Росія пішла від диктату ідеології, Захід виявився знерухомлений її кайданами. Сенс цього обміну в те, що ми отримали нечувану свободу мислити і говорити про все на світі, не побоюючись, що наші мови не вписуються в ідеологічний конструкт, який охороняє себе з допомогою засобів державного примусу.
Західній людині сьогодні доводиться непросто. Свобода, яку він проголосив колись найвищою цінністю, вирішила перебратися туди, де їй дихається легко і, перепрошую за тавтологію, вільно.
Андрій Бабицький
Thanks!
Our editors are notified.