
Вона стала яскравим прикладом того, як можна зробити з самої себе витвір мистецтва. І дати своєму шедевру ім’я – по праву художника і творця. Адже ця жінка з споконвічно російським ім’ям Людмила мала до Росії досить віддалене відношення, так і Чериной перші вісімнадцять років свого життя вона не була.
Красуня-француженка з корінням черкесскими
Монік Чемерзин народилася в Парижі, в сім’ї француженки Стефан Финетт і черкеського князя Авенира Чемерзина, який емігрував з Росії після революції. Батько Монік був видатним людиною. Інженер, винахідник, математик, ще будучи полковником у складі царської армії, він придумав освітлювальні ракети і прообраз бронежилета – «панцир», який з 1906 року використовувався поліцією Санкт-Петербурга. Опинившись у Франції, далеко від батьківщини, Чемерзин не занепав духом, продовжуючи займатися цікавими йому справами, зокрема, створив каталог середньовічній французькій поезії, якої теж був захоплений.

Монік Чемерзин
Монік з’явилася на світ 10 жовтня 1924 року, «в оточенні муз», як потім напишуть про неї. Насправді ж дівчинка просто переймала живий інтерес батьків до мистецтва і росла в атмосфері любові і творчості. Вона рано, на три роки, почала танцювати – і вже в десять років виконувала партію ельфа в балеті «Сон в літню ніч». Дівчинка демонструвала відмінні успіхи – в тому числі і завдяки блискучим майстрам, які навчали її танцю. Однією з перших уроки Монік давала Ольга Преображенська, соперничавшая коли-то з самої Матільдою Кшесінской. Потім вже юна балерина вчилася в школі танцю при Паризькій опері.

Серж Лифар
У п’ятнадцять років Монік танцювала на сцені «Вмираючого лебедя» Сен-Санса. Але прийшла війна і після окупації німецькими військами Парижа сім’я Чемерзин поїхала на південь, в Монте-Карло.
Після смерті в 1929 році великого Сергія Дягілєва його балетна трупа розпалася; у Франції одна за одною з’являлися нові. В одній з них – «Російський балет Монте-Карло» і танцювала Монік, коли її помітив артист балету і балетмейстер Серж Лифар. Незабаром вони вже виступали разом – в балеті «Ромео і Джульєтта», тільки на афіші вже значилося ім’я Людмила Черіна – такий сценічний псевдонім придумав для партнерки Лифар. В ті часи завдяки визначним успіхам російських балерин, було поширеною практикою виступати під російським ім’ям – це давало танцювальній кар’єрі деякий аванс, та й просто було модно.

Людмила Черіна в «Аттілі»
Черіна виконувала головні партії в балетах, поставлених колись дягілєвської трупи ролі, в яких до неї блищали Ганна Павлова і Тамара Карсавіна.
Балерина, художниця, актриса
У владу чарівності Чериной і незвичайного майстерності танцівниці потрапляли і глядачі, і балетмейстери, і партнери по сцені. За одного з них – Едмона Одрана – Людмила-Монік вийшла заміж, їй було тоді дев’ятнадцять років. Шлюб був вдалим, наповненим не тільки любов’ю, але і загальної захопленістю улюбленою справою – балетом. Але в 1951 році сталося нещастя, разбившее серці Людмили – її чоловік загинув в автокатастрофі неподалік від Ліона.
Вона пішла з балету – продовжувати танцювати без коханого чоловіка було нестерпно. Але і витрачати даремно свій час, свій талант, свою здатність відчувати і творити прекрасне Черіна не могла: вона почала малювати. Головним персонажем її творів – місяці, потім роки – був Едмон.

Людмила Черіна і Едмон Одран в «Арлекинаде»
Тоді ж, на початку п’ятдесятих, Черіна звернулася до кіно: вона навіть відправилася в Лондон підтягнути свою англійську і прийняла потім пропозицію про роботу в Голлівуді. Далі слідують один за іншим фільми, де краса і драматичний талант Чериной розкриваються вже з нової сторони: «Казки Гофмана», «Дама з камеліями», «Анна Кареніна». Одночасно їй приписують романи з голлівудськими знаменитостями – втім, чутки залишаються чутками. Через три роки після смерті свого першого чоловіка Людмила вийшла заміж вдруге – за Раймона Руа. Мабуть, саме він переконав Черину повернутися на сцену в якості балерини. Черіна знову почала танцювати, і в 1959 році навіть створила власну трупу – «Балет Людмили Чериной». Костюми і декорації для виступів вона робила за власними ескізами. З другим чоловіком Людмила жила і працювала більше тридцяти років – аж до смерті Раймона в 1987 році.

Черіна в «Казках Гофмана»
Письменник і скульптор
Вона була в числі перших закордонних знаменитостей, що відвідали СРСР, у тому ж 1959 році Черіна танцювала «Жизель» у Великому театрі. Людмила довгий час виходила на сцену, а коли прийшла пора завершувати кар’єру балерини, переключилася на інші види мистецтва.
Черіна написала і кілька книг, а ще – захопилася скульптурою, а також продовжувала зніматися в кіно. Здавалося б, це класичний спосіб життя нудьгуючої зірки, чиє час минув, і залишається лише користуватися плодами свого успіху. Але дивним чином у Людмили Чериной все, за що вона бралася, виходило не просто добре – вона створювала справжні витвори мистецтва.

Скульптура Людмили Чериной «Серце Європи»
Бронзова скульптура «Серце Європи», встановлена в 1994 році перед входом в будівлю Європейського парламенту в Страсбурзі, була створена за зразком роботи Людмилою Чериной. Інша її робота – Europa Operanda – знаходиться в Евротоннеле, що з’єднує під Ла-Маншем Францію і Великобританію.
За свій внесок у мистецтво, за свою здатність бачити і створювати навколо себе прекрасне, Людмила Черіна була удостоєна різних нагород, в тому числі і французького Ордена Почесного легіону. «Вона зробила з себе витвір мистецтва», – говорив про Чериной письменник Моріс Дрюон.

Людмила Черіна
До останніх днів вона залишалася прекрасною і викликала захоплення у французів, і у всього світу. «Здавалося, над нею не владний час… Чорне волосся і колишній чарівний овал, особа без єдиної зморшки, високі підбори» – писав про 78-річної Чериной оглядач газети «Фігаро» Рене Сирвен. Через два роки її не стало.

У Каннах під час демонстрації фільму «Коханці з Теруеля»
Монік Чемерзин, в мистецтві – Людмила Черіна – похована в Парижі, на цвинтарі Монмартра. На її могилі встановлена зменшена копія скульптури «Серце Європи».
А одна з блискучих ролей, якими запам’яталася Черіна, була виконана в драмі «Коханці з Теруеля» – про парі, яка подарувала світові дивовижну історію любові.
Thanks!
Our editors are notified.