Протягом тривалого часу Кремль уміло лавірував між численними ісламістськими угрупованнями на Близькому Сході, але осінь 1985 року все перевернула з ніг на голову. Терористи захопили кілька заручників і висунули вимоги. У розташовувався протистоянні чекісти з’ясували, яка ціна арабської «дружби».
Схід — справа тонка
В історії держав, розташованих на Близькому Сході, складно знайти хоча б невеликий часовий відрізок, коли там було спокійно. З часів стародавніх цивілізацій Ассирії і Вавилона ця земля палає вогнем нескінченних воєн.
Не змінилася ситуація і пізніше. У середині вісімдесятих років минулого століття полем кровопролитних боїв стала територія Лівану. Не на життя, а на смерть там зійшлися численні терористичні організації на будь-який смак і колір. Тут намагалися відвоювати місце під сонцем християни-мароніти, палестинці, шиїтські бойовики з «Амаля» і «Хезболли», друзи та інші «небайдужі» терористи. Причому кожен рух окопалося в певній частині багатостраждального Лівану і періодично намагалося урвати собі шматок чужої території. Оскільки в той протистояння влізли ще і західні держави, то незабаром у бойовиків з’явилася улюблена забава — викрадення європейців.
У «осином гнізді» СРСР була відведена далеко не остання роль. Офіційно Кремль підтримував Сирію в її боротьбі з терористами, базировавшими в Лівані. Але, як відомо, подвійну гру ніхто не скасовував, тому чекісти намагалися підтримувати робочі стосунки і з іншими учасниками конфлікту. Негласною підтримкою користувався Ясір Арафат – «друг» Радянського Союзу.
Осінь 1985 року видалася особливо напруженою. Бої відбувалися мало не по всій території Лівану. В безпеці себе не міг відчувати ні одна людина, що знаходиться там. У тому числі і громадяни СРСР. Але Кремль не вірив, що бойовики наважаться кинути йому виклик. І помилився. В кінці вересня прямо біля посольства невідомі викрали чотирьох громадян СРСР: двох офіцерів КДБ Олега Спіріна та Валерія Мирікова, лікаря Миколи Свірського і співробітника консульства Аркадія Каткова. Ковзанок спробував чинити опір людей в масках і з автоматами, тому отримав вогнепальне поранення в ногу.
Коли в КДБ дізналися про подію, то сам факт викрадення ніхто не розглядав. «Нагорі» вважають, що радянських громадян просто захотіли пограбувати. Правда, незабаром викрадачі самі вийшли з тіні. «Сили Халед Бен ель-Валіда» оголосили, що люди у них. Цікаво ось що: до цього моменту ніхто в КДБ і поняття не мав, що в Лівані орудує ісламська терористична угруповання під такою назвою.
Бойовики не стали ходити навколо. Вони прямо заявили, що всі росіяни є ворогами ісламу і всупереч обіцянкам, намагаються допомогти сирійському президенту Хафезу Асаду встановити свою владу в Лівані, знищуючи при цьому справжніх мусульман. У кінці заяви терористи зажадали у Москви наказати Асада припинити бойові дії в Лівані, а потім і ліквідувати радянське посольство в Бейруті. Якщо ж Кремль відмовиться, заручники загинуть. Незабаром місцеві ЗМІ отримали фотографії, на яких були зображені викрадені громадяни СРСР з приставленими до скронь пістолетами.
Терористи оголосили війну Радянському Союзу. Тепер настала черга Кремля завдати удару у відповідь.
Шахова партія людськими життями
Першим ділом влади СРСР спробували заручитися підтримкою Ірану, Йорданії та Лівії. Представники цих країн пообіцяли допомогу, але цим і обмежилися. Нікому не хотілося влазити в осине гніздо. Оскільки часу на очікування не було, за справу взялися співробітники КДБ. За короткий термін їм вдалося з’ясувати, що насправді за викраденням людей стоять дві організації – «Хезболла» і ФАТХ. Причому захоплення радянських громадян відбувся з благословення шейха Фадлаллы і представників іранського духівництва. Стало зрозуміло, що в інциденті замішаний Ясір Арафат, який контролював ФАТХ (а заодно і ОВП – Організацію визволення Палестини). І хоча для Москви вона не грала якої-небудь важливої ролі, після поразки палестинців у Лівані, влада намагалася не випускати його з виду. Але, як показало час, все-таки не вгледіла. Що ж стосується Арафата, то він зважився на подвійну гру з дуже банальної причини – лідер палестинських бойовиків вважав, що СРСР його зрадив, коли почав допомагати Хафезу Асаду.
Один з резидентів розвідки СРСР Юрій Перфільєв у своїй книзі «Терор. Бейрут. Жаркий жовтень» згадував, що саме «друг» Арафат особисто віддав розпорядження про захоплення радянських громадян. При цьому він вів себе настільки цинічно, що відразу після того, як у Кремлі дізналися про заручників, заявив, що Радянський Союз є справжнім другом всіх арабів. І тому Ясир пообіцяв, що докладе максимум зусиль для звільнення ні в чому неповинних людей. Незабаром лідер палестинських бойовиків виступив із заявою, що зумів впоратися з проблемою. Бранців відпустять за сто тисяч доларів, які він вже заплатив. Потім за короткий період часу Арафат виступав із заявами кілька разів і сума викупу постійно мінялася у більшу, природно, бік і дійшла до позначки трохи не в п’ятнадцять мільйонів доларів.
У радянському посольстві робили вигляд, що вірять словами Арафата. Насправді ж чекісти всіма силами намагалися з’ясувати, що терористи тримають полонених. Тому співробітникам посольства доводилося реагувати на кожен телефонний дзвінок, в якому йшлося про виявлення невпізнаного трупа. У КДБ вважали, що навіть загиблий заручник зможе дати хоч якусь зачіпку.
Не сиділи без діла і шифрувальники. Вони обробляли гігантську кількість інформації, передаючи агентів на місцях той чи інший наказ з Москви. Правда, до Кремля в КДБ особливо не прислухалися, оскільки там погано уявляли собі справжній стан речей в Бейруті.
Велику роль зіграв резидент Юрій Перфільєв. Юрій Миколайович через своїх агентів зумів зв’язатися з одним із лідерів «Хезболли» і домовитися про зустріч. Але спочатку він разом з колегами з’їздив на занедбаний стадіон, де був виявлений труп. Аркадія Каткова впізнали відразу. Через поранення у ногу у нього почалася гангрена і начальник спецслужб «Хезболли» Імад Мугнія вивіз його на стадіон. Там і розстріляв з автомата. За відомостями агентів, Мугнія, якого всі називали Гієною, хотів було відпустити полоненого пораненого, але не став цього робити з політичних міркувань. Гієна злякався, що СРСР сприйме це як прояв слабкості. Цей жест довів КДБ, що з терористами точно не вийде домовитися по-хорошому.
Незабаром через агентів співробітники КДБ з’ясували, що терористи разом із заручниками засіли в таборі Шатіла, а допомогу їм надали палестинські біженці. Штурмувати табір у чекістів не було можливості, тому потрібно було знайти інший вихід. Треба було виграти час. Михайло Горбачов, який займав у той час посаду генерального секретаря ЦК КПРС, зв’язався з Асадом і попросив його виконати вимоги терористів і припинити військові дії в Лівані. За фактом, у сирійського лідера не було вибору, він погодився. Терористів це влаштувало, вони вирішили більше не грати з вогнем і звільнити полонених, але втрутився Арафат. Він, що називається, втратив відчуття реальності і вирішив, раз вдалося досягти цих вимог, можна вичавити з СРСР та інші поступки.
Ясір зв’язався зі своїми людьми і наказав утримувати бранців і далі. Його розмова зуміли перехопити ліванські військові контррозвідники і повідомили про це в посольство. Слідом на зв’язок вийшов і сам «друг», який вимагав у Дамаску вивести всі війська, які базувалися поблизу Бейрута. Асад погодився. Але бранців раніше не відпускали. І тоді Перфільєв все-таки зумів зустрітися з шейхом Фадалаллой. У розмові резидент повідомив, що у СРСР не нескінченне терпіння і якщо знадобитися, що терористи відчують на собі всю міць держави.
Релігійний лідер «Хезболли» на це відповів, що все в руках Аллаха. І тоді Перфільєв вирішив піти ва-банк. Він заявив шейху, що КДБ відомі імена терористів, які викрали людей. Більш того, Юрій Миколайович сказав, що «абсолютно випадково» якась радянська ракета може несподівано впасти на, скажімо, Кум – священне для шиїтів місто, розташоване в Ірані. Інший варіант: умовна СС-18 «помилково» вдарить по ще одному релігійному центру мусульман – місту Мешхеду. Можливі ще й інші варіанти. Ці слава Фадлалла вже не міг проігнорувати. Шейх зрозумів, що Арафат і його наближені загралися. Трохи помовчавши, релігійний лідер «Хезболли» відповів, що він зробить все від нього залежне, щоб заручників відпустили як можна швидше. На цьому резидент і шейх розпрощалися.
За однією версією, на цьому спецоперація КДБ була завершена. Терористи відпустили заручників. Але є ще одна версія, куди більш жорстка. Резиденти дійсно з’ясували, хто стояв за викраденням людей і вирішили діяти. Незабаром КДБ отримав повний список всіх родичів (імена, прізвища та місця проживання) терористів. Першими були захоплені брати найближчих помічників Гієни. І через кілька днів Імад Мугнія біля дверей власного будинку виявив одного з них. Чоловік був мертвий. Йому перерізали горло і відрубали йому статевий орган. На трупі знаходилася записка, в якій говорилося, що така доля спіткає всіх родичів терористів, якщо радянські громадяни не опиняться на волі. Потім був убитий брат ще одного з бойовиків.
Ситуація вийшла з-під контролю. Арафат, як і всі його помічники запанікували. Ніхто з терористів не очікував такого удару від Радянського Союзу. І практично через місяць з дня захоплення заручників були звільнені.
Thanks!
Our editors are notified.