Льова Федотов був простим радянським школярем. До війни він ходив у школу, мріяв про майбутнє, дружив з хлопцями та потайки від батьків лазив по закинутих підвалах. Як і багато молодих людей свого покоління, він не зміг втілити в життя мрії і плани, так як його життя забрала війна. Однак його ім’я до цих пір обговорюється серед вчених, а на просторах інтернету гуляють, обростаючи деталями, подробиці дивовижних прогнозів, зроблених на сторінках простого хлоп’ячого щоденника.
Знайомлячись з подробицями недовгого життя Льови Федотова, починаєш розуміти, що насправді слова про «простому радянському школяра» не зовсім відповідають дійсності. Цей хлопчик зовсім не був звичайним, і загадка його особистості, схоже, розбурхує уяву обивателів не менше, ніж пророчі рядки з щоденника. Навіть якщо це передбачення і є містифікацією, то сам хлопчик і його таланти, безсумнівно, заслуговують окремої розповіді. До речі, книги про нього вже давно написані. Юрка і Ведмедик – шкільні друзі Леви, товариші по проказам і небезпечним походів, у дорослому житті стали відомими радянськими письменниками. У своїх романах вони неодноразово «оживляв» друга дитинства, якому, на жаль, не дісталося майбутнього (Лев Федотов загинув у бою в 1943 році). В одному з найзнаменитіших – «Будинку на Набережній» Юрія Трифонова ми можемо познайомитися з Лівої в образі Антона Овчинникова. А Михайло Коршунов кілька книг присвятив самому будинку, у якому пройшло дитинство «лихий ватаги».
До речі, будинок, у якому були написані знамениті щоденники Льови Федотова, і справді не був простий багатоповерхівкою. Елітний комплекс, побудований на Берсеневській набережній Москви-ріки, відразу призначався для еліти. У ньому жили діти Йосипа Сталіна — Світлана Аллілуєва і Василь Сталін, революціонер Пантелеймон Лепешинский, Олексій Риков, Лаврентій Берія, Микита Хрущов, поет Дем’ян Бідний, авіаконструктор Артем Мікоян, шахтар-ударник Олексій Стаханов, льотчики Михайло Водоп’янов і Микола Каманін, письменник Олександр Серафимович. Сім’я Федотових у цієї компанії виявилася завдяки батькові. Федір Каллістратовіч, заслужений революціонер, зумів незадовго до смерті отримати тут квартиру.
Елітний комплекс, побудований на Берсеневській набережній Москви-ріки
Льова навчався в одній із найстаріших шкіл Москви – імені Бєлінського на Софійській набережній. Хлопчик ріс дуже болючим, тому не завжди блищав на уроках. Тим більше, що, схоже, він дуже критично для свого віку оцінював ті знання, які йому намагалися подати, вибираючи з них тільки те, що йому здавалося важливим для своєї майбутньої діяльності. Якщо говорити про особистості цього молодого людини, то він, безсумнівно є прикладом унікально різнобічно обдарованої дитини, для якого величезну роль відігравало самоосвіта. Внутрішньої дисципліни і цілеспрямованості для цього йому вистачало з лишком. Юрій Трифонов в інтерв’ю «Літературній газеті» в 1977 році розповідав про нього справжні дива:
«У дитинстві мене вразив один хлопчик. Він був дивно всебічно розвиненою особистістю. Кілька разів я поминав його то в газетній замітці, то в оповіданні чи повісті, бо Льова полонив уяву навіки. Він був так несхожий на всіх! З хлоп’ячих років він бурхливо і пристрасно розвивав свою особистість у всі сторони, він поспішно поглинав всі науки, всі мистецтва, всі книги, всю музику, весь світ, точно боявся спізнитися кудись. У дванадцятирічному віці він жив з відчуттям, ніби часу у нього дуже мало, а встигнути треба неймовірно багато. Часу було мало, але ж він не знав про це. Він захоплювався в особливості мінералогією, палеонтологією, океанографией, чудово малював, його акварелі були на виставці, він був закоханий в симфонічну музику, писав романи в товстих загальних зошитах в коленкоровых палітурках. Я пристрастився до цього нудного справі — писання романів — завдяки Леві. Крім того, він гартувався фізично — взимку ходив без пальто, в коротких штанях, володів прийомами джиу-джитсу і, незважаючи на вроджені вади — короткозорість, деяку глухоту і плоскостопість, — готував себе до далеких подорожей і географічних відкриттів.»
Льова Федотов з мамою Трояндою Лазаревной
Саме навколо цих зошитів, про яких згадує Юрій Трифонов, в подальшому і розгорнулася вся галас. Щоденники складалися з 15 загальних пронумерованих зошитів, в яких Лев Федотов детально записував дворові і шкільні події, а також свої думки і міркування. Велися ці записи з 1935 року по 23 липня 1941-го. Як відзначають дослідники, хлопчик в основному записував ті події, які викликали в ньому емоційний відгук, але робив це дуже докладно, так що збереглися зошити (їх всього чотири) насправді є ще й пам’ятником своєї епохи. Відкрилися неймовірні передбачення хлопчика тільки в 1980 році. Все той же Юрій Трифонов попросив у матері Леви його записи для підготовки до театральній постановці «Будинку на набережній». Читаючи записи про їх загальному дитинстві, він виявив дивовижні уривки:
«Хоча зараз Німеччина перебуває з нами у дружніх стосунках, але я твердо впевнений, що все це тільки видимість. (…) я придбав впевненість, що літо цього року у нас в країні буде неспокійним. Я думаю, що війна почнеться або в другій половині цього місяця, або на початку липня, але не пізніше, бо Німеччина буде прагнути закінчити війну до морозів. (…)
Вони напевно не будуть оголошувати нам війну. А нападуть раптово і несподівано, щоб шляхом раптового вторгнення захопити побільше наших земель. Як не важко, але ми залишимо німцям такі центри, як Житомир, Вінниця, Львів, Гомель та деякі інші. Мінськ ми, звичайно, здамо, Київ німці теж можуть захопити, але з непомірно великими труднощами. (…)
Оточити Ленінград, але не взяти його фашисти ще можуть. Оточити ж Москви вони не зможуть в області часу, бо не встигнуть замкнути кільце до зими. Взимку ж для них райони Москви і далі будуть просто могилою…»
І так далі, практично весь план “Барбаросса” був викладений школярем, заздалегідь оцінені можливі помилки – наші і гітлерівців, зроблені прогнози і на післявоєнний період.
Сьогодні, після ретельного вивчення істориками і психологами, науковці так і не можуть прийти до однозначного висновку про цих прогнозах. Можливо, що дані записи – приклад унікальних аналітичних здібностей юного генія. Однак інформація, яку він міг отримати ЗМІ тих років, була досить бідною і навряд чи могла дати йому матеріал для таких викладок. Тому численні навколонаукові видання внесли Льва Федотова в список «великих провісників», поставивши його в ряд з Нострадамусом і Вангою. Зчинений галас сприяла тому, що якимись безіменними діггерами в московських підземеллях кілька десятиліть тому були знайдені загублені зошити юного віщуна, в яких, нібито, він описує події початку XXI століття – запуск адронного коллайдера, обрання і подальше вбивство першого чорношкірого президента США і епідемію свинячого грипу. Знятий документальний фільм «Прорив в безодню» тільки підлив масла у вогонь, так що тепер ім’я Льва Федотова найчастіше згадується разом з епітетами «оракул» і «віщун», що, звичайно, не додає всій цій історії достовірності. Ймовірно, феномен хлопчика з «Будинку на набережній» ще чекає своїх дослідників, яким тепер, на жаль, доведеться ретельно просіяти збережений матеріал, відокремлюючи історичні факти від нашарувалися пізніше «гарячих сенсацій».
Остання фотографія Льва Федотова. Напис на звороті: «Дорогому Мишка від Лева. 19 серпня 1942 року»
А для любителів прогнозів хочеться навести ще один рядок з загадкового радянського щоденника школяра Льови Федотова:
«Може бути, після перемоги над фашизмом, в якій я не сумніваюся, нам трапиться ще зустрітися з останнім ворогом — капіталізмом Америки і Англії, після чого восторжествує абсолютний комунізм на всій Землі».
Thanks!
Our editors are notified.