Хайку (хокку) зберігає популярність багато в чому завдяки тому, що відмінно передає підтексти смішного, дозволяє домогтися забавною недомовленості – пара виразних штрихів, відсилання до загадкової східної натурі – і жарт готова. А адже коли хайку, спочатку носив назву «хокку», з’явився в японській культурі, роль у нього була саме такою – комічної. Але завдяки поета Мацуо Басьо жанр хайку піднявся до вершин японського мистецтва – виявилося, що «простір хайку нескінченно і може вмістити в себе весь світ», кажучи словами іншого знаменитого автора хайку, або хайдзина, Масаока Сікі.
Мацуо Басьо – хайдзин
Коріння японської поезії, як і належить всьому, чим славиться ця культура, йдуть у глибоке минуле. Жанром, з якого з’явився хайку, вважається поезія рэнга, або танка – у формі п’ятивіршів, що включають в себе рівно 31 склад. Така форма віршування була відома в Японії ще з VIII століття. А виділення хайку в окремий жанр поетичного мистецтва припало на XVI століття.
Спочатку тривірші носили характер комічного твори, вважалися «легким» жанром поезії, але з XVII століття змістове наповнення хайку змінилося – стало причиною творчість поета Мацуо Басьо, якого вважають головним поетом цього жанру за всю його історію.
Будинок в провінції Іга, де, ймовірно, народився Басьо
Мацуо Дзинситиро, майбутній поет Басьо, з’явився на світ в родині небагатого самурая в 1644 році. З раннього віку він цікавився поезією, яка була до того часу доступна не лише обраним, але і японцям невеликого достатку. У віці двадцяти років він почав вивчати літературу в місті Кіото і, змушений добувати свій хліб, поступив на службу до знатного самураю Тодо Еситаде, який теж був прихильником літературного мистецтва і поетом-аматором. Після смерті свого господаря в 1666 році Мацуо опинився на державній службі, після чого став викладати поезію. Батько і старший брат Мацуо теж були вчителями – навчали каліграфії забезпечених аристократів і членів їх сімей.
Портрет Басі кінця XVIII століття
У 1667 році були опубліковані перші вірші Басьо, а справжня слава прийшла до нього в 1681 році, коли побачила світ його тривірш про вороні:
На мертвій гілці
Чорніє ворон.
Осінній вечір.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Куртуазна поезія і вошиві самураї: Чим запам’яталися японські дами і кавалери епохи Хейан
В цьому перекладі Костянтина Бальмонта допускається деяка неточність – «суха» гілка перетворюється тут в «мертву» – щоб посилити враження від хайку. Іншим загальновизнаним варіантом переклад вважається виконаний Вірою Маркової:
На голій гілці
Ворон сидить самотньо…
Осінній вечір!
Тут з’явилося додаткове слово – “самотньо” – з тих же міркувань.
Так записується хайку
Вимоги до класичного хайку і відступу від правил
Взагалі кажучи, тільки в західній традиції хайку записується в три рядки. Оригінальні ж японські вірші представляли собою ієрогліфи, зображені зверху вниз на сторінці. При цьому до хайку є кілька вимог, які повинні бути дотримані для віднесення твору саме до цього жанру.
Хайку, як і інші тексти, японці записували зверху вниз
Рядки римуються. Хайку складається з 17 складів, вони розподіляються у співвідношенні 5-7-5, кожна частина відокремлена від наступної розділовим словом – киредзи, що представляє собою якусь восклицательную частку. В перекладах на європейські мови роль киредзи зазвичай грають розриви рядків і знаки пунктуації.
Класичне хайку містить відображення природи в очах людини, поета, це записане враження від побаченого чи почутого. В тексті обов’язково має бути вказівка на час року – киго – необов’язково пряме, це може бути і контекст, який дозволяє визначити, коли відбувається те, що описує поет.
Портрет Басі роботи Бусона
Хайку, як правило, не має назви і описує тільки те, що відбувається в теперішньому часі. Тим не менше, і сам Басьо не раз порушував ці правила – їх вимоги не абсолютно категоричні, якщо сама суть вірша відповідає ідеї хайку.
Головне, до чого прагне поет – передати в сімнадцяти складах враження від моменту. В хайку немає місця многословности, ускладнених образів, при цьому прочитав текст відкривається глибокий філософський сенс – в абсолютно східному дусі.
Ось хоку Мацуо Басьо, яке прославило поета на сторіччя:
Старий ставок!
Стрибнула жаба.
Сплеск води.
(переклад Т. П. Григор’євої)
При всій своїй зовнішній простоті і лаконічності хайку приховують в собі глибокий сенс
Вірш було опубліковано в 1686 році і аж до теперішнього часу викликало і викликає в середовищі мистецтвознавців дискусії про справжньому змісті тексту. Шість слів, з яких дієсловом – дією – є лише одне, породжують різні тлумачення: і про спогляданні, яке захопило поета і було перерване тихим звуком; і про застояній воді, що символізує минуле; і про похмурому песимізмі поета, для якого жаба, жаба – це те, що не вносить у життя нічого світлого, і багато інших спроб тлумачення, які, правда, ніяк не можуть затьмарити простого чарівності трьох коротких рядків.
Буддійський храм в Японії
Тим більше, і для японців, і для знайомих з східною культурою європейців, в цих трьох простих штрихах видно, наприклад, образ стародавнього буддійського храму, наповненого тишею і далекого від міської суєти. Цікаво, що описами звуків у своїх творах Басі приділяв увагу досить часто вони згадуються в ста десяти віршах (із загальної кількості приблизно в тисячу хайку авторства Басі).
Вплив творчості мацуо Басьо
Життя Мацуо Басьо проходила в бідності, навіть у злиднях, але, будучи буддистом, він приймав це своє становище байдуже. Він жив у простій хатині, яку побудував для нього один з учнів. Перед хатиною поет посадив бананове дерево – «басі», це слово і стало псевдонімом. Басьо описували як помірного, турботливого і вірного рідним і друзям, але спокою душі він шукав все життя, у чому не раз зізнавався своїм учням. Одного разу В 1682 році при пожежі в місті Едо, де жив поет, хатина його згоріла, а разом з нею і бананове дерево. І незважаючи на те, що вже через рік у поета знову були і хатина, і бананове дерево біля входу, душа Басьо не знаходила спокою. Він залишив Едо – сучасний Токіо – і вирушив мандрувати по Японії. Саме як поет-мандрівник він пізніше увійде в історію літератури.
Портрет Басі роботи Камимуро Хакуэ
Подорожі в ті часи були складні, пов’язані з великою кількістю формальностей, так і просто небезпечні, і під час своїх поневірянь Басьо був готовий до того, що раптова подія, або хвороба, перервуть його шлях – в тому числі і життєвий. Тим не менш, обставини складалися сприятливо, і поет набував все більшу популярність, з’являючись у різних містах Японії і зустрічаючись як зі звичайними людьми, так і зі знатними аристократами. При собі Басі тримав лише найнеобхідніше – посох, чотки з намистинами, а ще флейту, маленький дерев’яний гонг і збірник віршів.
І цей мінімалізм, і відчуженість від світу, і бідність, що дає можливість не відволікатися на матеріальне, Басі сприйняв з філософії дзен, вона ж знаходила вираження в його хайку. Важкі умови життя не означають, що важким повинно бути душевний стан, – таким був один із сенсів, які вкладав Басі в свою творчість.
Ілюстрація мандрів Басі в книзі 1793 року
Мандри дали не тільки матеріал для подорожніх нотаток, але і натхнення для нових хайку. Басьо описував спокійну і просту красу світу – не буйство цвітіння сакури, а пробивається з-під землі травинку, не грандіозне велич гір, а скромні обриси каменю.
Здоров’я Мацуо Басьо, мандрівок, або від аскетизму, було слабким – він помер, проживши всього півстоліття. Останнім віршем, який написав поет, була так звана Передсмертна пісня»:
В дорозі я занедужав,
І все біжить, кружляє мій сон
З випаленим полів.
(Переклад Віри Маркової)
Ім’я Басі протягом кількох століть користувалося в Японії визнанням і величезною повагою. У XIX столітті художні прийоми Басі були переглянуті іншим видатним поетом – Масаока Сікі, який, незважаючи на коротке життя, відкрив власну школу хайку, де спадщина Басі вивчалося як основи японської поезії. Він же розробив літературний метод – сясэй, суть якого зводиться до осмислення письменником навколишнього його світу. Хайку в цьому випадку виконує роль не просто опису чогось відбувається перед автором, воно показує невеликий шматочок світу через призму внутрішнього погляду поета. І саме Масаока Сікі, крім усього іншого, запропонував термін «хайку» замість колишнього «хокку».
Масаока Сікі
Інтерес до хайку на заході виник ще в XIX столітті, а з початку минулого століття японську поезію стали переводити – спочатку на англійську мову. Були спроби записувати хокку в один рядок, без розриву, але загальноприйнятим все ж стало розташування хайку у вигляді тривірші. За традицією, при випуску збірника кожне вірш розташовують на окремій сторінці, даючи можливість читачеві перейнятися атмосферою хайку і не відволікаючи її від створення уявного образу. Правило про сімнадцяти складах нерідко порушується при перекладі: з урахуванням мовних відмінностей збереження необхідного розміру часом може досягатися тільки зі збитком для виразності тексту і точності перекладу.
Могила Басі в місті Оцу префектури Сіга
Якщо рушійною західного мистецтва традиційно було прагнення створити досконале – з точки зору автора – твір, то східне мистецтво не відокремлює результат творчості від творця – саме в гармонії між поетом та його текстом укладено сенс японської поезії. Зараз, коли гармонія людини і навколишнього його світу стала модною темою і на заході, відразу кілька напрямків у японському мистецтві отримують загальносвітове визнання. Ікебана, сад каменів, чайна церемонія поряд з хайку втілюють собою вабі-сабі – світогляд, засноване на самоті, скромність, внутрішня сила, автентичності.
Сад каменів – родинне хайку мистецтво
Краса по-японськи – це те, що природно, просто, насправді, те, що швидкоплинно і невловимо. Хайку – саме про красу світу в розумінні японців.
І не можна не визнати, що саме з Японії прийшла в західний світ – мода на мінімалізм у всьому, включаючи, виявляється, і фотографії.
Thanks!
Our editors are notified.