Останнім часом у західному світі мистецтва все чіткіше почала простежуватися тенденція, докорінно змінює пріоритети стилів. І як би не опиралися прихильники абстракціонізму і модернізму, нарешті відбувся поворот у бік фігуративного живопису – змістовної і реалістичною. Глядача куди більше стали вражати сюжетні полотна, які можуть багато розповісти самі за себе. І сьогодні хотілося б відкрити читачеві ім’я дивовижного угорського живописця 19 століття Міхая Мункачі, живопис якого в наш час стала затребувана як і 150 років тому.
Життєвий шлях кожного художника завжди складний і неоднозначний. Ось і Міхай Мункачі, проходячи по ньому, випробував приголомшливі і злети, і падіння. Але, як відомо з історії, тільки сильні духом майстра, вступаючи в сутичку з негараздами і бідами, всупереч усім законам логіки, загартовують своє мистецтво, надаючи йому справжню фортецю.
Трохи біографії
Міхай Мункачі – знаменитий угорський художник.
Міхай Мункачі (1844-1900) – угорський живописець-реаліст другої половини 19 століття, який прославився своїми сюжетними картинами в портретній, жанрової та історичного живопису. Ім’я Міхая Мункачі від народження – Міхай Ліб. Будучи народженим у невеликому місті Мункач в Австро-Угорщині в сім’ї бідного чиновника баварського походження, в шестирічному віці залишився круглим сиротою. Хлопчику дуже рано довелося пережити гіркоту образи, прикрощів і моторошного страху.
«П’яниця-чоловік». (1872 рік). Автор: Міхай Мункачі.
Дивлячись на навколишній світ крізь пекучі сльози, він з лишком сьорбнув горя. І ці враження дитинства на все життя в’їлися йому в душу, і ні слава, ні приголомшливий успіх у майбутньому не змогли затьмарити і не дозволили забути про те, що він виходець з простого народу. До речі, свій зв’язок з Угорщиною Мункачі наголошував на протязі всього свого життя, він також обрав своїм псевдонімом назву рідного міста (нині – український місто Мукачев).
Автор: Міхай Мункачі.
Осиротівши, хлопчик опинився під опікою свого рідного дядька, який не дуже жалував свого племінника. Коли той ледь виповнилося десять років, його віддали в учні до столяра. Але від важкої роботи хлопчисько не на жарт занедужав, і родичі були змушені забрати його додому.
Автор: Міхай Мункачі.
Саме в цей період Міхай почав малювати, а трохи пізніше брати уроки майстерності у місцевого художника Элека Самоши. І хотілося б відзначити, що пристрасть до малювання у підлітка була настільки велика, що він не упустив жодного шансу, даного йому долею. Так, за рекомендацією свого першого вчителя Міхай відправляється в Будапешт, де продовжив заняття, і заручившись підтримкою відомого столичного художника, домігся стипендії для навчання за кордоном.
«Жінка, що несе хмиз» (1873 рік). Автор: Міхай Мункачі.
У 1865 році обдарований юнак вирушив до Відня, де протягом року навчався в Академії мистецтв. Потім був Мюнхен і Париж, де Міхай ознайомився з новітніми досягненнями німецької та французької живопису.
«Зевающий учень»
Зевающий учень. Етюд. Автор: Міхай Мункачі.
Цей приголомшливий етюд угорський 24-річний майстер написав у 1868 році, а через рік він створив картину «Зевающий учень», в якій публіка побачила не тільки реалістичний портрет підлітка і фігуру підмайстри на весь зріст, а так само убоге житло з незастеленому ліжку. Крім того, автор, як би згадуючи свої страждання і позбавлення, з дивним майстерністю передав ту атмосферу, в якій жив цей підліток. У ній ніби досі чути звуки потиличників та ляпасів, груба лайка майстра. Саме ця робота вивела Міхая Мункачі в ряди реалістів XIX століття.
«Засуджений на смерть» або «Камера смертника»
Засуджений на смерть. Автор: Міхай Мункачі.
А от це полотно, частіше зване «Камерою смертників» — глибоко трагічно і змістовно. На ньому зображений останній день життя засудженого до смерті бетьяра — так звали в 19 столітті Робінгудів Угорщини. Справедливі розбійники з народу, волелюбні і великодушні, вони були залякуванням для товстосумів. А коли ж їх вдавалося зловити, то безумовно, вони ставали приреченими на страту.
За законом тих далеких років до смертникам в останній день їхнього життя допускалися всі, хто бажав попрощатися з засудженими. І зроблено це було зовсім не з гуманних міркувань, а для залякування, щоб іншим неповадно було. Тому й бачимо ми на картинній площині безліч людей, в тому числі ридаючу жінку, прильнувшую до холодної тюремній стіні, і в подиві стоїть на передньому плані маленьку доньку, та ще чимало роззяв, які прийшли ні те поспівчувати, ні те позловтішатися. До речі, сам Міхай в юності був не раз свідком таких моторошних сцен.
Засуджений на смерть. Фрагмент. Автор: Міхай Мункачі.
Стиснувши кулаки і відвернувшись від надокучливих очей, засуджений Бетьяр сидить за столом. Тяжкі думи оволоділи ним, але по всьому видно, що віра в праве діло перемагає в ньому страх перед неминучістю.
Представлене полотно “Засуджений на смерть” в 1870 році в Паризькому Салоні, принесло художнику золоту медаль і стало запорукою його популярності. Відомий французький критик писав у той час: «Реалізм Мункачі може бути порівняний з реалізмом Рібо і Курбе. За своїм почуттям він подібний російською реалістам…»
Салонний живопис Міхая Мункачі
Портрет Мункачі під час роботи над картиною «Христос перед Пілатом». (1887 рік).
День народження батька. Автор: Міхай Мункачі.
Однак самим переломною подією у долі Міхая Мункачі стало знайомство з бароном Анрі де Маршем і його дружиною Сесіль, які в подальшому стали справжньою підтримкою для молодого художника, постійно страждає від сумнівів у власному таланті і від страху бути невизнаним.
«Паризький інтер’єр». (1877 рік). Автор: Міхай Мункачі.
За сприяння подружжя де Маршів у 1871 році Мункачі грунтовно перебрався в столицю Франції, а його роботи зайняли достойне місце в Паризькому салоні. Більш того, після несподіваної смерті покровителя барона де Маршу його вдова вийшла заміж за Міхая Мункачі, як тільки закінчився траур по чоловікові.
Автор: Міхай Мункачі.
Ця одруження кардинально змінила не тільки життя художника, але і сильно позначилася на характері його картин. Він почав писати жанрові сюжети на побутові теми, зображуючи у світлих, затишних інтер’єрах вишукано одягнених витончених молодих жінок, дітей і їхніх домашніх улюбленців. При цьому зображуючи їх за розмовами, читанням, рукоділлям і музикуванням. Одним словом Муканчи своє гостросоціальне творчість перевів на салонну живопис, таку популярну і затребувану на той час в Європі.
Мункачі цілком присвячує себе салонної «шикарною» живопису, бездушною і фальшивою. Адже жінку, що звикла до розкоші, потрібно було утримувати гідно. І колишній народолюбец Міхай стає модним паризьким художником, а його студія перетворюється на фабрику живопису.
«Дві сім’ї в салоні» (1882год). Фрагмент. Автор: Міхай Мункачі.
Натхнений дружиною, художник постійно перебував у творчому пошуку нових сюжетів. Одного разу його захопила історія життя англійського поета XVII століття Джона Мільтона, лінії долі якого Мункачі знайшов паралель зі своєю власною долею. У 1878 році була написана картина «Мільтон, який диктує дочкам поему «Втрачений рай». Трагічний образ сліпого поета торкнув до глибини художника. І саме це полотно принесло художнику довгоочікувану світову славу.
«Мільтон, який диктує дочкам поему «Втрачений рай». Автор: Міхай Мункачі.
Вдало вибраний сюжет, цікавий підхід до композиційній побудові, дивна передача характеру кожного персонажа, оригінальність живописного рішення справило на критиків і публіку неймовірне вплив. За цей твір художник був нагороджений орденом Залізної корони і отримав дворянську грамоту від імені імператора Австро-Угорської монархії Франца Йосипа I. На Всесвітній виставці в Парижі в 1878 році журі присудило цього полотна золоту медаль.
«Мільтон, який диктує дочкам поему «Втрачений рай». Фрагменти. Автор: Міхай Мункачі.
Але після цих подій у житті Мункачі відбуваються події, які відіграли фатальну роль у його долі. Після виставки в Салоні «Мільтона» придбав відомий паризький перекупник картин Зедельмейер, який і став на тривалий час злим генієм художника. Затягнувши Міхая на кабальних умовах договору в жорсткі рамки, він протягом цілого десятиліття почав диктувати теми для своїх робіт. І повністю володіючи правами на живопис, возив творіння майстра по Європі та Америці, заробляючи на цьому шалені гроші. Адже в той час автор був дуже знаменитий, і його картини були приречені на успіх.
«Оранжерея»./«Юна піаністка». Автор: Міхай Мункачі.
Однак з роками він все більше і більше став замислюватися над тим, як жити їй далі. Художника почала гнобити та життєва ситуація, заручником якої він став. У ці роки кризи і роздумів ще одна біда підстерегла художника: підступний недуг — хвороба очей. Живучи в золотій клітці, художник дуже переживав, туга за батьківщиною глибоко засіла в його свідомості, а думка про те, щоб повернутися в Угорщину і почати жити і творити, як і раніше, роздирала його душу. І частково це художникові вдалося. Після розриву з Зедельмейером художник пише полотно «Після роботи». Цим полотном він як би продемонстрував повернення до себе, своїх витоків, що було своєрідною перемогою духу художника
Автор: Міхай Мункачі.
Нащадкам Міхай Мункачі залишив цілу галерею портретів своїх сучасників, жанрові та історичні полотна, серію пейзажів і натюрмортів, яких налічується близько 600 експонатів.
Автор: Міхай Мункачі.
До кінця життя Міхая почало переслідувати важкий душевний розлад. Мункачі помер навесні 1900 року в психіатричній лікарні під Бонном.
Читайте також: Сонце, море і трохи ню: Як картини іспанського імпресіоніста Сорольи-і-Бастиды підкорили світ.[URL][/URL]
Thanks!
Our editors are notified.