Капкан Молотова — Ріббентропа

23 серпня 1939 року СРСР і Німеччина підписали договір про ненапад. Цим нудним назвою зараз оперують, в основному, професійні історики, інші ж, зокрема політиків, публіцистів, журналістів, блогерів і просто базік, воліють визначення пакт Молотова — Ріббентропа. Воно й зрозуміло: відразу стає зрозуміло — мова йде про «змову» Сталіна і Гітлера, які вирішили розділити Європу.

Подібна риторика популярна на пострадянському просторі, а ще більше в Східній Європі, де ритуальні прокляття на адресу двох диктаторів перетворилися в невід’ємну частину офіційної пропаганди. Все це, звичайно, по-варварськи видирається з історичного контексту. Припустимо, віроломний союз комуністів і нацистів постійно на слуху, а хто пам’ятає про пакт Пілсудський — Гітлер, укладеному в 1934 році? Після нього Польща, якщо і не стала прямим союзником Німеччини, то дуже допомогла нацистському режиму зміцнитися, а потім перейти до аншлюсам і аннексиям.

Або ось приклад: у червні 1939-го Берлін підписав договори про ненапад з Ригою і Таллінном. Секретних протоколів до них не було (документи взагалі короткі — по дві статті в кожному), але були угоди, що у випадку війни з СРСР німці прийдуть на допомогу. Проте інтриги маленьких прибалтійських держав нині повністю затулив пакт Молотова — Ріббентропа.

Скоро виповниться 80 років з дня підписання договору, і ювілей очікується пишний, особливо у Польщі. 23 серпня у Гданську відбудеться міжнародна наукова конференція з участю представників всіх країн, порушених радянсько-німецьким договором. Також прибудуть американські, англійські і німецькі вчені. А ввечері на площі перед музеєм Другої світової обіцяють 3D-шоу, де покажуть шлях, пройдений Річчю Посполитою від пакту Молотова — Ріббентропа до відновлення незалежності 1989-го (сьогодні в Польщі часів ПНР прийнято вважати періодом окупації). Загалом, на річницю «змови» знатно повеселяться.

Україна теж приєднається до засудження дій тоталітарних режимів — тут сумнівів майже немає. Хоча кому-кому, а офіційному Києву варто було б помовчати. Колишня УРСР перший вигодонабувач від чергового «злочини сталінського режиму: до пакту західна межа республіки закінчувалася під Шепетівкою, а після нього перемістилася в Перемишль. І сусіди — Польща з Румунією — про це пам’ятають дуже добре.

Тим не менш, у 2016 році побачила світ декларація пам’яті польського Сейму, литовського Сеймаса та української Верховної ради, в якій пакт затаврували. На документ бурхливо реагував відомий націоналіст Юрій Шухевич. На його думку, декларація відкриває дорогу до відторгнення західноукраїнських земель. Син командувача УПА обурювався не дарма. При вмілому зверненні засудження угоди 1939-го обернеться використовувати проти «незалежної».

Депутати трьох парламентів не забули про непорушність кордонів і прописали її окремим пунктом, при цьому тему зовсім не закрили. Зокрема, на підставі декларації Україну можна примусити до участі в міжнародній конференції, нав’язати їй референдум і під видом народного волевиявлення поставити питання про належність тієї чи іншої території. Наведений сценарій — гіпотетичний, але офіційне прокляття пакту відкриває вікно можливостей, чого в Києві не розуміли три роки тому і не усвідомлює досі.

Просто так, що Греція без малого тридцять років наполегливо боролася проти терміна «Македонія» і змусила все-таки колишню югославську республіку додати до своєї назви «Північна». В Афінах вважали: старе найменування теоретично дозволяє Скоп’є претендувати на грецьку область Македонія і постаралися сусідів від такої спокуси позбавити. Як бачимо, у синів Еллади вийшло.

Ігри з пактом Молотова — Ріббентропа для України небезпечні подвійно, оскільки ревізіонізм в Румунії і Польщі цілком реальне явище. То і справа в ЗМІ Речі Посполитої можна побачити заголовки на кшталт «Повернути Львів! Польща повинна мати дві столиці! І нічого не треба відбирати в України!». Або: «Немає нічого схожого на Львів» (мається на увазі довоєнний польське місто). А скільки було статей про пивної столиці, театральної, музичної і т. д. І все про львів.

Так про нього пишуть різні медіа, включаючи державні. Безпосередньо питання приналежності обласного центру України не ставиться. У той же час публіку привчають до думки про польському Львові.

Крім журналістів є громадські діячі, стурбовані даною проблемою. Формально вони — маргінали, ідіоти (ухвала львівського мера Садового) або взагалі хулігани з числа футбольних ультрас. Дещо, однак, наштовхує на роздуми. Весь минулий рік молоді поляки приїжджали до Львова і бузили на меморіалі Орлят: кількох юних патріотів українська влада навіть збиралися посадити, але їх визволив міністр закордонних справ Яцек Чапутович.

У листопаді на святкуванні сторіччя незалежності президент Польщі Анджей Дуда читав вірші про захисників Львова. Малися на увазі ті самі Орлята, що воювали у 1918-1919 роках з українцями. До того моменту стосунки Варшави і Києва перебували у стані прихованої конфронтації, хоча в «незалежної» криком кричали про братів-поляків і загальному європейському майбутньому. На початку 2019-го річ Посполита стала вести більш м’яку політику і нальоти хуліганів на львівське кладовищі припинилися. Та й президент про Орлят якось призабув. Таке от дивне збіг…

Якщо в Польщі ревізіонізм намагаються затушовувати, то в Румунії він частина політичного порядку денного. Рік тому, коли відзначалося 79-річчя радянсько-німецького договору, провідна газета країни Adevarul випустила статтю, одну фразу з якої варто процитувати: «…сьогодні на шляху скасування наслідків пакту Ріббентропа-Молотова лежить нездатність політичного класу на двох берегах Пруту стримати особисті інтереси і повернути додому майже чотири мільйони людей, що живуть між Прутом і Дністром». Про це Молдові, а слова сказані Маріусом Доріном Лулою, одним з лідерів унионистского руху. У Польщі тексти аналогічної спрямованості публікує портал kresy.pl або зовсім уже маргінальні ресурси — у велику журналістику ревізіоністську риторику там не пускають. Зате в Румунії — будь ласка!

Екс-президент країни Траян Бесеску (при ньому Бухарест виграв у суд Києва про приналежність шельфу острова Зміїний) відкрито говорить про необхідність денонсувати горезвісний пакт, а також про возз’єднання Румунії та Молдови. Нещодавно голова Сенату Келін Попеску-Терічану накинувся із звинуваченнями на президента Клауса Йоханнисса за те, що той нічого не робить для злиття двох країн. Звертаю увагу: автор заяви — голова вищої палати румунського парламенту.

Уніоністи найбільш активні на молдавському напрямку. Українська Буковина в Бухаресті теж не забута. Роздача румунських паспортів йде повним ходом, плюс ведеться енергійна культурна експансія в самій Чернівецької області. Чотири роки тому «незалежна» вирішила полякати сусідів розміщенням в регіоні гірничо-штурмового батальйону. Український полковник навіть публічно визнав: це відповідь на можливі територіальні претензії. Але незабаром все зійшло нанівець.

Влітку 2019-го СБУ влаштувала обшук у румунському культурному центрі у Чернівцях. Бухарест підняв шум в пресі і викликав у МЗС українського посла. В результаті буковинські «чекісти» швидко переорієнтувалися на боротьбу з контрабандистами. Восени Румунія відзначала сторіччя об’єднання країни і в його честь випустила ювілейні монети із зображенням університету в Чернівцях.
Ще була купюра в 100 лей, де чотири жінки, що символізують історичні області країни трималися за руки, одна з них — Буковина. Вистачало і провокаційних закликів в дусі «повернути землі, відібрані Сталіним». Проте офіційний Київ у ті дні зберігав мовчання.

Осібно від Польщі та Румунії варто Угорщина. До числа постраждалих від пакту Молотова — Ріббентропа вона не відноситься: Закарпаття було втрачено після Першої світової війни і за винятком 1938-1944 років перебувало у складі Чехословаччини, СРСР, а тепер України. Будапешт кілька менш агресивний, ніж Бухарест, хоча діє схожим чином — паспортизація, відкриття в угорських районах різних культурних установ і пряма грошова допомога співвітчизникам.

Весь 2018-й між Україною та Угорщиною палахкотіла конфронтація. Київ, як і у випадку з Буковиною, намагався лякати розміщенням військових, влаштовував скандали, проводив незаконні оперативні заходи (мається на увазі підпільна зйомка в консульстві в Берегово). Будапешт теж не залишався в боргу. Кілька разів втручалися американці і змушували миритися, потім все починалося знову.

Пристрасті вщухли взимку, і представник угорського уряду Іштван Грежа повідомив, що його країна буде фінансувати безкоштовні курси української мови (закарпатські мадяри погано говорять «солов’їну», а то й зовсім її не знають). Але варто лише новому президенту України вступити на посаду, і риторика швидко змінилася. Грежа проголосив початок культурної експансії в Закарпатті (насправді вона давно вже йде). Потім чиновник дав інтерв’ю і висловив упевненість, що «XXI століття стане століттям угорців». Заговорив він про ліквідацію наслідків Тріанонського мирного договору, який залишив Угорщину без Трансільванії, Закарпаття та інших земель.

Зараз Іштван Грежа бореться за пост мера одного з міст республіки і поки незрозуміло, хто буде обличчям угорської політики у прикордонних районах України. Це тимчасово. До речі, нещодавно прем’єр-міністр Віктор Орбан заявив: «Закарпаття для нас на першому місці».

Таким чином, Україна на західних рубежах має відразу трьох сусідів з різним ступенем відкритості, демонструють зацікавленість у своїх колишніх територіях. В такій складній ситуації практично будь-яка держава постарався б закрити найменшу шпаринку, що дає можливість педалювати тему перегляду кордонів. «Незалежна» пішла власним шляхом і проклявши пакт Молотова — Ріббентропа, вона сама вручила зброю проти себе. Втім, нічого дивного: Україна майже завжди діє собі на шкоду.

Олексій Ткачук