Кого в СРСР називали «вішалкою», і чому КДБ контролювало їх кожен крок

У Західному світі радянських манекенниць прозвали «красивим зброєю Кремля», а у себе на батьківщині вони вели зовсім небагату життя. Моделі СРСР отримували низьку зарплату, а всі валютні гонорари здавали державі. Вони більшу частину часу ходили під страхом звільнення, контролювалися спецслужбами і засуджувалися в суспільстві. Але незважаючи на всі труднощі їм вдавалося довгі роки зберігати природну красу, затребувану в самих престижних модних будинках Європи.

Неіснуюча професія

Показ мод у Москві, 1958 рік./Фото: b1.m24.ru

В радянській модної індустрії, зачіпає галузь легкої промисловості, були чітко розписані ролі, права і обов’язки. Спочатку художник готував ескізи, потім конструктор выкраивал по фігурам штатних моделей вироби, а завершувався процес у швейних цехах. Пару раз в рік чиновники відвідували виробництво з ревізією, і Будинок Моди організовував показ.

Схвалені бюрократичним худрадою вироби передавалися на відшиваючи текстильним фабрикам. Параметри моделей затверджувалися горезвісним ГОСТом – були потрібні 44, 46 та 48 розміри. В СРСР при кожному зручному випадку підкреслювалося, що манекенниця – простий працівник. Співробітниці модельного будинку зобов’язані були перебувати на робочому місці з понеділка по п’ятницю, з 9 до 18, без запізнень, навіть у відсутність примірок та показів.

Модель-новачок отримувала близько 70 рублів (менше отримували лише прибиральниці), манекенниця вищого розряду – максимум 90. Зрідка перепадала премія в 30 рублів. Журнальна зйомка оплачувалася 100 рублями, але деякі покази проходили і за копійки (рубль за один комплект одягу). З причини невисокої доходу при завищених до зовнішнього вигляду вимогах багато дівчат працювали хто де. А щоб не поплатитися за лівий дохід, змушені були оформлятися навіть за чужий трудовій книжці.

Популярна пам’ятка для туристів

У Будинку моделей на Кузнецькому починали імениті модельєри./Фото: images11.cosmopolitan.ru

У далекому 1944-му на Кузнецькому Мосту відкрився будинок моделей одягу всесоюзного значення. Він став одночасно і кузнею «модних» кадрів, і вітриною вітчизняної моди. Тут починали свій шлях кращі російські модельєри Олександр Игманд, Віра Аралова, В’ячеслав Зайцев. Покази відбувалися по кілька разів у день, за готовими викрійками шикувалися черги покупців, тут же народжувалися колекції для кращих швейних фабрик.

У модному будинку на Кузнецькому одягалася творча і політична еліта. Метр чоловічий радянської моди Игманд обшивав самого Брежнєва, тут же замовляла свої елегантні наряди міністр культури Фурцева. По фігурі Валентини Яшиной, однією з видатних радянських манекенниць, створювали костюми для Валентини Терешкової.

Центральний Будинок моделей був однією з популярних столичних пам’яток для іноземців. В 50-е вхід на модний показ коштував 5 рублів – для радянського робітничого людини сума солідна. Потрібно відзначити, що імена провідних діячів моди залишалися за кадром, а всі вироби значилися як створені «авторським колективом» Будинку моделей. Не інформували широку публіку і з приводу імен манекенниць.

Опальний статус радянської моделі

Манекенниць не жалували в радянському суспільстві./Фото: moiarussia.ru

Професія манекенниці, м’яко кажучи, не вважалася в СРСР престижною. Не шанували в народі моделей. З цієї причини відомий режисер Микита Міхалков, чоловік моделі Тетяни Соловйової, свідомо представляв її в компаніях як перекладачку або вчительку. Професійний інтерес до моди і стильний одяг межував в народі з непорядністю.

«Зухвало» одягнені манекенниці з яскравим макіяжем на вулиці викликали громадське пирхання, їх навіть зневажливо обзивали «вішалкою». Була й зворотна сторона цієї популярності. Моделі часто викликали інтерес у високопоставлених чоловіків, неприйняття якого могло серйозно нашкодити кар’єрі. Через багато років після того, що сталося, про своїх особистих перипетіях розповідала одна з легендарних радянських манекенниць Леокадія Миронова. З-за відмови в участі у відвертій фотосесії для одного партійного чиновника дівчина на півтора року виявилася безробітної.

«Обліко морале» на контролі КДБ

За кордоном моделі могли переміщатися тільки групами./Фото: hochyvseznat.ru

Моральний вигляд манекенниць і їх приватне життя поза роботи контролювалися. Особливо ретельно стежили за моделями під час закордонних поїздок, куди відправлялися далеко не всі. Виїхати за кордон вдавалося одиницям, які пройшли попередньо не одну дозвільну інстанцію. Невиїзний статус отримати було легко, вистачало одного доносу, що в умовах високої конкуренції в галузі було справою нерідким. Кандидаток для іноземних показів окремо стверджували в КДБ.

В закордонному відрядженні манекенниці здавали супроводжуючим у цивільному паспорта, позбавлялися права самостійно залишати місця дислокації, а ввечері дотримувався комендантську годину. Доходило до того, що дівчат замикали в готельних номерах зовні, а за наявністю моделей на місцях відповідав уповноважений член делегації. Несанкціоновані контакти погрожували санкціями не тільки радянської красуні, але і її близьким. Подарунки неотечественных модних будинків потрібно було здавати, а питання про валютні гонорари моделям взагалі не стояло. У кращому випадку манекенницям вдавалося привезти назад заморську косметику, яка в СРСР у той час високо цінувалася. Іноді щастило з придбанням нижньої білизни, представленого в радянській Росії рейтузами, панталонами і шаблонними трусами.

Але це все розповідь про явище. Долі ж у радянських манекенниць складалися по-різному.