Цей невеликий район у центрі сучасної Москви зіграв колись в історії держави велику роль. І мова не про Кремлі; зміни відбувалися завдяки тим, хто з’являвся і жив у притулок іноземцев – Німецькій слободі. Пара століть – і Русь, Росія змінилася майже до невпізнання. Не за примхою випадку – завдяки «маленької Європи» біля струмка Кукуй.
Іноземці – звідки вони з’являлись і де залишалися жити
А. Васнецов. Червона площа в другій половині XVII століття
Справді, російська держава першої половини XVI століття і воно ж двісті років потому – ніби два різних світу. Багатьма змінами в суспільному житті країна була зобов’язана, зрозуміло, правителям. Іван IV Грозний грунтовно перекроїв як політичну карту, так і нормативні-правові основи Російської держави. А ще він дуже прихильно ставився до іноземців.
Велика їх кількість приносили військові походи: після Лівонської війни цар забезпечив приток до Москви великої кількості військовополонених. Не всі залишилися в столиці, частина вирушила з іншим російським містам. А в першопрестольній для будівництва житла іноземцям відвели місце неподалік від гирла річки Яузи, там і виникло передмістя для «гостей столиці» – Німецька слобода. Німцями називали, зрозуміло, не тих, хто належав до цієї національності – таке ім’я носили всі «німі», де розмовляють російською мовою.
С. Іванов. Німець
Німецьке поселення на околиці Москви не стало для міста новинкою: ще батько Івана Грозного Василь III влаштовував у Москві іноземців, які прибували з європейських країн заради військової служби в Російському царстві. Так виникло поселення Наливки в районі між сучасними Галявинкою і Якиманкой. Під час нападу на Москву кримського хана Девлета Гірея в 1571 році слобода була спалена.
Іноземцям в Москві подобалося – тим більше, що влада створювали для гостей цілком комфортні умови життя. Настільки, що викликали навіть невдоволення самих москвичів. В 1578 році у зв’язку з постійними скаргами на «німців» цар розгромив слободу, вигнавши звідти мешканців, за свідченням очевидців того часу, «в чому мати народила».
А. Литовченко. Іван Грозний показує скарби англійському послові Горсею
При Годунові іноземним гостям та майстрам в Москві жилося комфортно: новий цар культуру і жителів Європи любив, надавав їм усіляке заступництво. Німецькі купці, приміром, при новому правителю користувалися тими ж правами, що і росіяни.
Німецька слобода біля струмка Кукуй
Але довго царю Борису правити не довелося, прийшли смутні часи, і поселення іноземців знову були зруйновані. Їхати з Росії, правда, німці не квапилися. Селилися в містах далеко від Москви, будували будинки у столичних Поганих ставків, на Сивцевом Вражку.
Німецька слобода. Гравюра XVII століття
Чим приваблювала російська життя приїжджих іноземців? Перш за все, роботою: у німців відмінно йшла і торгівля, і ремесло. Шити сукню у німців вважалося гідним рішенням навіть у царських палатах. Цим відрізнявся навіть боярин Федір Микитович Романов, той, що згодом став патріархом Філаретом і забезпечив Росії трьохсотрічне правління Романових.
Цар Олексій Михайлович високо цінував іноземні книги та освіту здобував у тому числі у московських німців. У 1652 році виникла нова Німецька слобода, головним чином як реакція на скарги мешканців: заповзятливі іноземці не тільки торгували з москвичами, але і якимось чином «заважали» звичайного укладу самих москвичів, порушували їх спокій, а тому знову були відселені за межу міста.
А. Литовченко. Італійський посол Кальвуччи замальовує улюбленого сокола царя Олексія Михайловича
Новонемецкая слобода, що зайняла місце на північ і захід від річки Яузи і на схід від річки Чечеры, отримала назву «Кукуй» – на честь струмка, що протікав поблизу. Слобода незабаром розрослася до двохсот дворів, так свідчила перепис 1665 року. Там жили англійці і голландці, шведи і данці, італійці і власне німці. Медики, виноторговцям, годинникарі, кравці, чоботарі, але здебільшого все ж – військові, що несли службу під прапорами Російського царства. А ще – їх дружини і діти, що приїхали з Європи слідом за батьками сімейств або з’явилися вже тут, в Росії.
Вони будувалися і жили так, як це було прийнято на батьківщині – при читанні описів Німецької слободи важко не здивуватись цілісності і акуратності, з якою іноземні поселенці облаштовували своє містечко. Прямі чисті вулички, будинки з загостреними дахами, сади і палісадники – «на зразок німецьких міст». До кінця XVII століття в Німецькій слободі з’явилися і чотири церкви: одна католицька, два лютеранських і одна – для кальвіністів і англиканцев.
Такою побачив Німецьку слободу і цар Петро I, який з дитинства задивлявся на мальовничі і так не схожі на московські будиночки, що виднілися з дороги до села Покровське, резиденції Романових.
Завдяки іноземцям змінилося майже до невпізнання Російське держава
Франц Лефорт
В особливій любові Петра Олексійовича до життя Німецької слободи можна відшукати цілком конкретні причини. Перш за все, це був інший світ – на відміну від звичного юному цареві світу ворожнечі та політичних інтриг, які супроводжували його дитинство і дорослішання. В слободі його зустрічали запросто, без чинів, тут наливали кращі європейські вина і подавали смачні частування, тут було з ким поговорити і було чому навчитися.
Та й пристрасть Петра до ремесел, оволодіння різними навичками і створення різних чудасій своїми руками знову й знову приводила його «до німців». Так і з компанією пощастило: швейцарець Франц Лефорт був не лише цікавим співрозмовником, не тільки відмінно володів шпагою, але і вмів влаштувати веселий вечір або бал, де були і жарти, і цікаві бесіди, і жінки – ще одна екзотична особливість «маленької Європи».
Макет будинку Анни Монс в Німецькій слободі
Тому що прекрасній статі в ті часи доступ на веселі вечірки був закритий, панночки і їх старші родички проводили час вдома під замком, не маючи можливості з’явитися там, де бенкетують гості. Та й за нарядами російські жінки поступалися європейкам. Не дивно, що поїздивши до Лефорту в гості, Петро не на жарт захопився Ганною Монс, дочкою виноторговця, з якою підтримував близькі відносини протягом більше десятка років.
Патрік Гордон, воєначальник родом з Шотландії, дав цареві можливість серйозно поміркувати над пристроєм армії і флоту – відомо, до чого це призвело. Петро зважився на безпрецедентний в ті часи авантюру – відправитися в Європу за знаннями і навичками кораблебудування та інших ремесел, а після повернення з Великого посольства Росія стала змінювати свій вигляд не по днях, а по годинах.
Велике посольство Петра у 1697-1698 роках відбулося за участю Патріка Гордона і Франца Лефорта
З наказом про носіння європейського сукні, з введенням правила про обов’язкову присутність дворянських дружин на асамблеях цар Петро не просто поставив новий формат світського життя, він ще й забезпечив замовленнями друзів з Німецької слободи. А втім, не тільки кравцем знайшлося місце в майбутньому, що створював Петро. Перший російський орден – орден Андрія Первозванного був виготовлений ювеліром Яковом Вестфалем, а Аптекарський наказ за рішенням царя очолив доктор Арескин.
Це було в першій чверті XVIII століття. Вже наступне покоління жителів слободи розчинилося в російському суспільстві, а сама «маленька Європа» стала згодом частиною столиці. Символічно, що саме в будинку на території колишньої Слободи в 1799 році народився великий російський поет Олександр Сергійович Пушкін.
І в продовження теми розповідь про те, навіщо Велике посольство Петра I вирушило в Європу, і що робив в подорожі урядник Петро Михайлов
Thanks!
Our editors are notified.