Кадр з фільму *Садко*, 1952 | Фото: teleprogramma.pro
19 квітня виповнюється 119 років з дня народження творця легендарних радянських кіноказок «Кам’яна квітка», «Ілля Муромець», «Червоні вітрила», «Казка про втрачений час», «Руслан і Людмила» – Олександра Птушка. Однією з найбільш відомих у всьому світі його режисерських робіт став фільм «Садко», який отримав «Срібного лева» на кінофестивалі у Венеції в 1953 р. Акторів, які виконали головні ролі, – Сергій Столярова та Аллу Ларіонову – високо оцінили закордонні критики і режисери, але для радянських зірок світова слава обернулася згубними наслідками.
Режисер Олександр Птушко, 1959 | Фото: aif.ru
До моменту початку зйомок нової кіноказки Олександр Птушко вже був відомий як режисер фільмів «Новий Гулівер» та «Кам’яна квітка», і за ним вже закріпилася слава новатора: він створив перший об’ємний звуковий мультфільм «Володар побуту» і перший повнометражний фільм з об’ємною анімацією «Новий Гулівер». За «Кам’яна квітка» режисер отримав Сталінську премію і приз за колір на Міжнародному кінофестивалі в Каннах. А наступний фільм – «Садко» – приніс йому другий за значимістю приз «Срібного лева» у Венеції.
Алла Ларіонова у фільмі *Садко*, 1952 | Фото: kino-teatr.ru
Алла Ларіонова почала зніматися в масовці ще у 8-му класі школи, а її першою великою фільмом стала роль Любави у фільмі «Садко». Після прем’єри цієї картини 22-річна актриса прокинулася знаменитою. А після показу фільму на Міжнародному кінофестивалі у Венеції Ларіонову дізналися і за кордоном. Для дебютантки це був просто небувалий успіх. Роки опісля вона згадувала: «Нам, трьом актрисам, терміново пошили з однаковою білої тканини по платтю. Добре ще різних фасонів. Щоправда, після повернення попросили сукні повернути! Ну а проводжали на вищому рівні – сам Мікоян. Знаєте, що було моїм першим потрясінням в Італії? Я побачила покоївку, що виходить з номера в приголомшливих панчохах. І розплакалася, бо нічого такого у мене ніколи в житті не було!».
Алла Ларіонова в ролі Любави | Фото: vokrug.tv
Кадр з фільму *Садко*, 1952 | Фото: vokrug.tv
В італійських газетах писали про «сонце Венеції в волоссі у Алли», актрису називали «наймолодшою, найвеселішою, найкрасивішою». Багато закордонні режисери запрошували Аллу Ларіонову зніматися у них в кіно, Чарлі Чаплін заявив про те, що без проб готовий знімати Ларіонов у своєму новому фільмі. Але за неї відповіли кіночиновники: мовляв, у неї графік зйомок розписаний на багато років вперед! Звичайно, це було неправдою, але Ларіонова не скаржилася на те, що не змогла зніматися за кордоном: «Тоді я була в шоці. А сьогодні думаю: навряд чи вони зробили б мене суперзіркою. Швидше за все, я потрібна була їм як екзотика. По своїй натурі, мені здається, я не була створена для Голлівуду. Хоча… Так що сьогодні говорити про це!».
Алла Ларіонова у фільмі *Анна на шиї*, 1954 | Фото: biography-life.ru
Після повернення в СРСР Ларіонова знялася ще у 2-х фільмах, а потім вибухнув скандал. На молоду ефектну актрису звернув увагу міністр культури Александров і якось запросив її на вечерю. Після цього відразу ж з’явилися чутки про їхній роман, і це зіграло з ними злий жарт. Незабаром Александров потрапив в опалу, і влада використовували ці чутки як компромат проти неугодного чиновника. Александрова зняли з посади, а Ларіонову без пояснення причин перестали знімати в кіно. Вона вже була затверджена на роль Василини в наступний фільм Птушко «Ілля Муромець», але не змогла приїхати на зйомки: в театрі просто не підписали відрядження. Тільки після того, як актриса зважилася написати лист новому міністру культури, вона повернулася на екрани, але з тих пір їй пропонували лише епізодичні ролі. Так ранній тріумф зіграв у долі Ларіонової фатальну роль.
Сергій Столяров в ролі Садко | Фото: culture.ru
Не менш драматично склалася доля актора, який зіграв роль Садко – Сергія Столярова. На відміну від дебютантки Ларіонової, він на той момент вже був зіркою кіно – Столярів прославився ще в довоєнний час завдяки головній ролі у фільмі Григорія Александрова «Цирк». На момент зйомок в «Садко» акторові було вже 40 років, а в його фільмографії було вже 14 помітних ролей. Роль Садко принесла йому світову славу, його називали справжнім російським казковим богатирем. Судді кінофестивалю у Венеції включили Сергія Столярова в список кращих акторів світу за 50-річну історію кіно, при цьому він був єдиним радянським актором у цьому списку.
Сергій Столяров у фільмі *Садко*, 1952 | Фото: vokrug.tv
Кадр з фільму *Садко*, 1952 | Фото: kinozoom.org
Однак після свого тріумфу за кордоном Сергій Столяров незабаром був змушений залишити кінематограф. Його син Кирило розповідав: «При всій своїй позитивній зовнішності він ніколи не грав ні начальників, ні секретарів обкомів. З ним важко було фальшивити. Підкупити його орденом або благами не можна – значить, Столярів некерований, невідомо, чого від нього чекати». У 1960-х рр. він знімався мало, і керівництво Театру кіноактора скористалося цим фактом як приводом, щоб позбутися від «незручного» актора: його звинуватили в тому, що він не виконує покладену норму, і звільнили. У 1968 р. у нього діагностували рак, а через рік 58-річний актор пішов з життя.
Сергій Столяров у фільмі *Садко*, 1952 | Фото: dubikvit.livejournal.com
Кадр з фільму *Садко*, 1952 | Фото: kinozoom.org
Цей фільм повинен був стати дебютною роботою в кіно Андрія Миронова. В 11 років він пройшов проби на роль злиденного хлопчика з масовки. Він мав з’явитися в кадрі в брудних лахмітті, а Андрій з дитинства відрізнявся гидливістю і не зважився приміряти цей сумнівний «костюм» на голе тіло – і надів його на чистенькій теніски, проглядывавшей крізь діри в ряднині. Кажуть, це настільки обурило режисера, що юного актора зняли з ролі. В результаті кінодебют Миронова відбувся на 4-му курсі інституту у фільмі «А якщо це любов?»
Афіші фільму | Фото: kino-teatr.ru
Радянський фільм був знятий за мотивами онежских билин про новгородському гусляре і купця Садко. Закордонним глядачам герої російського фольклору були незнайомі, і коли в 1963 р. американський режисер і продюсер Роджер Корман придбав цю стрічку для прокату в США, він перетворив «Садко» в «Чарівну подорож Синдбада», перейменувавши не тільки головного героя, але і його рідне місто: замість Новгорода у фільмі згадувався Копасанд. Автором адаптації сценарію для цієї версії фільму став 23-річний Френсіс Форд Коппола.
Лідія Вертинська у фільмі *Садко*, 1952 | Фото: kino-teatr.ru
А ось на батьківщині фільм Птушко неодноразово піддавали критиці: так, киночиновников збентежило те, що чарівну Птицю Фенікс буде грати жінка, і при цьому «з заду птиці Садко буде смикати пір’я. Недобре! Грає на низинному почутті». Поведінка Садко в чужоземних країнах здалося рецензентам пофарбованим «невірним політичним звучанням»: в епізоді з варягами вони виявили «невиправдану агресію», яка виробляла «невигідне враження про поведінку російських». Картини купецьких бенкетів в Новгороді були скорочені як «спотворюють справжній історичний образ цього вільного російського міста».
Лідія Вертинська у фільмі *Садко*, 1952 | Фото: kino-teatr.ru
Роль Птаха Фенікс у фільмі виконала Лідія Вертинська. Ця робота стала її кінодебютом. Вона знялася ще в декількох фільмах Птушко, а потім назавжди залишила кінематограф: Чому Лідія Вертинська зникла з екранів.
Thanks!
Our editors are notified.