Ліберали: український фашизм, якого “не було”, тепер “розгромлений”

Напевно всім добре знайома фраза “На Україні немає ніякого фашизму”. Протягом останніх років вона була однією з улюблених в устах російських лібералів, так або інакше що коментують події у південно-західних сусідів. Вони можуть, стоячи на проспекті Бандери у Києві, озиратися по сторонах і заявляти: “Де ви бачили тут бандерівців?” Задатися при цьому питанням, хто ж перейменував Московський проспект, назвавши його на честь лідера УПА*, якщо не бандерівці, — це вже занадто складно для російського опозиціонера.

І ось на Україні одна за одною пройшли дві виборчі кампанії. Після чого російські ліберали “раптом” з’ясували: виявляється, там досі правил “шалений звіриний націоналізм”, але тепер-то він зазнав просто-таки нищівної поразки, пішовши в небуття. Зовсім як у відомій радянській комедії: “Були демони, ми цього не заперечуємо, але вони самоліквідувалися”.

Зараз ця думка активно просувається в різних телевізійних шоу, і повторюють багато представників ліберального табору. При цьому вони зовсім забули, що говорили все те ж саме п’ять років тому, після українських виборів 2014 року. Тоді нам доводили: дивіться, мовляв, праворадикальна “Свобода” потрапила у Верховну раду, зате президентом став “прихильник світу” Петро Порошенко, якого важко запідозрити в націоналізмі і бандерівщині. Той факт, що в першій п’ятірці за списком Радикальної партії в Раду пройшов Юрій Шухевич, син лідера УПА*, їх не хвилювало. Абсолютно не бентежив прихід у парламент цілого ряду “польових командирів”, ідеологів неонацистських організацій. І навіть те, що крісло спікера парламенту зайняв засновник Соціал-національної партії України Андрій Парубій, нічого, виявляється, не значило.

Зараз ми спостерігаємо ту ж картину. Той же Парубій знову в Раді, за списками різних політичних сил (у тому числі і “Слуги народу”, партії нового президента) у парламент пройшло чимало політиків, які не приховують націоналістичних поглядів. Так, “Свобода” знову, як і п’ять років тому, за бортом. Але тепер-то навіть Петро Порошенко прямо визнав в недавньому інтерв’ю, що його ідеологія політичної сили, нічим особливо не відрізняється від “Свободи”. А додайте до цього “Голос” співака Святослава Вакарчука, львівську “Самопоміч”, ту ж Радикальну партію — складіть їх результат і спробуйте відповісти, наскільки змінилися позиції націоналістів після 2014 року.

Так, ми почули кілька нечітких, розмитих сигналів з вуст окремих представників “команди Зеленського” про можливість трохи розширити права російської мови. Але при цьому вони ж твердять, що не збираються чіпати одіозний закон про мову, який визнаний дискримінаційним навіть західними фахівцями. А цілий ряд кандидатів від “Слуги народу” на Західній Україні вели агітаційну кампанію під гаслом “Одна країна — одна мова”, нічим особливо не відрізняється від слоганів радикальних націоналістів.

На Україні продовжується низка заходів, присвячених вшануванню бандерівців і одіозних особистостей минулого. Вже зараз, при президентові Зеленском. Хтось скаже, що у нього поки немає повноважень для різкої зміни ситуації. Приміром, він не може до цих пір вплинути на діяльність скандального Інституту національної пам’яті на чолі з ще більш скандальним прихильником УПА* Володимиром В’ятровичем (останній, до речі, зупинився в кроці від того, щоб стати народним депутатом, і не виключено, що незабаром стане — після того, як хтось у списку партії Порошенко вибуде з числа нардепів). Дійсно, цей орган формується кабміном. Ходять наполегливі чутки (у всякому разі, сам В’ятрович їх розганяє) про те, що в команді Зеленського планують взагалі ліквідувати цю структуру після призначення уряду. Але поки це чутки, на практиці нічого не змінюється.

Навпаки, Інститут нацпам’яті розширює свої структури, створив зараз філії по всій країні. Центральний філіал, який буде забезпечувати роботу із захисту історичної пам’яті” в шести областях, на цьому тижні очолив хтось Богдан Галайко, представник “Свободи”. Ой, тієї самої, яка нібито зазнала “нищівної поразки” на останніх виборах, якщо вірити нашим лібералам. Якась халепа.

А урочисті заходи, які провели днями в різних містах України з приводу 75-річчя розгрому радянськими військами дивізії СС “Галичина” з особливим розмахом? Підкреслимо, вшановували не наших дідів, разгромивших українських колабораціоністів, а саме есесівців, тобто переможених. Причому цілком на офіційному рівні. І ось тут вже питання є і до Зеленському.

Навіть обрані в Раду представники “Слуги народу” звернули увагу на армійських підрозділів Збройних сил України в цих скандальних урочистостях. Без п’яти хвилин депутат Макс Бужанський (популярний блогер з Дніпропетровська) поставив резонне питання поки ще чинному міністру оборони Степану Полтораку: “Хто санкціонував присутність військовослужбовців ЗСУ на перепохованні останків солдатів 14-ї дивізії ваффен СС?” Але дозвольте, а чому тільки Полтораку? Вже більше двох місяців лідер “Слуги народу” Зеленський є Верховним головнокомандувачем. Нехай він не зміг поміняти міністра, але накази по армії він віддає і несе пряму відповідальність за її дії. Однак блогер, вибрані до парламенту від партії президента, чомусь не наважується поставити запитання своєму босові.

Або ось ще один свіжий сюжет, який на Україні взагалі особливого резонансу не викликав, незважаючи на його скандальність. Належить екс-президенту Порошенко П’ятий канал продемонстрував матеріал про військової муштри, влаштованій для школярів 13-17 років під Черкасами. На кількох кадрах миготить інструктор, у якого на шевроні чітко видно символ танкової дивізії СС “Мертва голова”. Журналістів це анітрохи не збентежило. А адже вони самі визнали, що навчають дітей бійці 503-го батальйону морської піхоти (того самого, який заплямував себе участю в каральній операції в Донбасі).

Хочеться нагадати, що минулої зими колишній президент вже відзначився скандалом, пов’язаним з цієї ж символікою. Тоді всі українські телеканали урочисто поширили кадри, на яких Порошенко позував з десантником, на рукаві якого красувався все той же череп “Мертвої голови”. Зрозуміло, нікого так і не покарали, а сам боєць не знайшов нічого кращого, як пояснити носіння цього шеврона незнанням його походження: мовляв, думав, що це всього лише символ “благородних піратів”.

Але тепер, після того скандалу, військовослужбовці України знають, що означає есесівський символ. І, як бачите, це не заважає їм все так само використовувати його, в тому числі при навчанні дітей. Тобто при головнокомандуючому Зеленском ситуація не змінюється. Немає жодних сумнівів у тому, що і цей боєць не буде покараний — це ж вам не георгіївська стрічка.

Так що заяви російських лібералів про те, що нібито на Україні фашизм (якого, як цим лібералам достеменно відомо, “не було”) остаточно і безповоротно переможений, — це поки вираз наївній надії. І не більше того. Дійсно, хочеться сподіватися на те, що українське суспільство стане на шлях одужання, почавши процес денацифікації і дебандеризації країни. Але практика цього не підтверджує. Ідеологічні процеси, запущені минулою владою, не тільки не припинилися, але навіть не пригальмовано.
*Екстремістська організація, заборонена в Росії.