Анастасія Цвєтаєва – не просто сестра відомого поета. Її довге життя – вона пішла у 98 років – можна назвати ілюстрацією до вітчизняної історії XX століття. «Багатолику Асю», як її назвав Олександр Ковальджи, торкнулися багато ключові події тих років – революція, громадянська війна, створення і розпад СРСР, сталінські репресії… Через все своє життя вона пронесла любов до праці, ставши автором багатьох книг, учителем молодих письменників, вихователем онуків і правнуків. Її багаторічна робота по збереженню спадщини сестри допомогла створити московський Будинок-музей Марини Цвєтаєвої.
Виставка «Багатолика Ася»: особистість, доля і творчість Анастасії Цвєтаєвої», що відкрилася в Будинку-музеї Марини Цвєтаєвої, приурочена до 125-річчя з дня народження Анастасії Іванівни і охоплює всі етапи її життя. Про декількох експонатів, представлених на виставці – в матеріалі МОСГОРТУРа.
Книга Івана Цвєтаєва з позначками Анастасії Іванівни
Книга Івана Цвєтаєва з позначками Анастасії Іванівни.
Батько Марини і Анастасії, мистецтвознавець Іван Володимирович Цвєтаєв, народився в небагатій родині сільського священика і з раннього дитинства тягнувся до знань. Вже у 29 років він став професором Московського університету. Там він не тільки викладав, але і був хранителем невеликого музею, в якому зберігалися зліпки античних скульптур — Іван Володимирович думав, що його студентам необхідно наочне пізнання досліджуваного матеріалу. Цвєтаєв вважав, що у кожної людини повинна бути можливість долучитися до культурної спадщини людства і мріяв про створення великого музею образотворчого мистецтва.
А. В. Цвєтаєва біля погруддя Таиах в майстерні Максиміліана Волошина
Багаторічна робота привела до виконання заповітної мрії. У 1912 році за сприяння Миколи II в Москві був відкритий Музей образотворчих мистецтв імені імператора Олександра III. Фонди музею поповнювалися завдяки меценатам: хтось жертвував значні суми, а хтось- передавав музею особисті колекції предметів мистецтва. «Наш гігантський молодший брат», — так називала дітище свого батька Марина Цвєтаєва. Музей працює донині, але відомий під іншою назвою – Державний музей образотворчих мистецтв імені А. С. Пушкіна.
Книга, представлена на виставці в Будинку-музеї Марини Цвєтаєвої, містить стенограму промови Івана Володимировича, присвяченої створенню музею. Цей примірник належав особисто Анастасії Цвєтаєвої. Книга була перечитана письменницею багато раз – вже в похилому віці, знову вивчаючи стали рідними сторінки, вона робила позначки про те, що з завітів її батька вже було виконано, а чого ще треба було здійснитися.
Ковзани
Ковзани Fyfcnfcbb Wdtnftdjq
Головної спортивної «пристрастю» Анастасії Цвєтаєвої були ковзани. По неділях Ася і Марина любили «виходити в світ» і кататися в місті. Найчастіше вони бували на Патріарших ставках. Один з недільних походів обернувся найважливішим знайомством в житті Анастасії Іванівни.
Анастасія і Марина Цвєтаєви. 1914 р.
На ковзанці шістнадцятирічна Ася зустріла свою першу любов – Бориса Трухачовою. Вони одружилися, і у них народився улюблений син Андрій, але сімейне щастя було недовгим – в 1914 році шлюб розпався. Разом вони прожили всього трохи більше двох років.
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: «Люби Іншу, Ні Інших, Ні – Всіх…»: Софія Парнок – фатальна пристрасть Марини Цвєтаєвої
Асі і Борису Марина Цвєтаєва присвятила вірш «Ковзанярі»:
Башлик відкинула на плечі:
Смішно кататися в башлику!
Сміється, — хіба на ковзанці
Бувають фатальні зустрічі?
Сміючись над «зустріччю фатальною»,
Ясно сяють два алмазу,
Два широко розкриті очі
З-під узлісся хутряної.
Все вдається, всі фігури!
Ах, ця музика і лід!
І як легко її веде
Її товариш білявий.
Вже двадцять п’ять кіл поспіль
Вони летять по синій гладі.
Ах, з-під шапки ці пасма!
Ах, спідлоба цей погляд!
Поникли вузенькі плечі
Її, що мчала без нічого.
Помилилася, Ася: на ковзанці
Бувають фатальні зустрічі!
До речі, свого захоплення Анастасія Іванівна не залишила і в старості – навіть у вісімдесят років вона часто каталася на улюблених Патріарших ставках.
Книга Анастасії Цвєтаєвої «Королівські роздуми»
Книга Анастасії Цвєтаєвої.
Юність Анастасії Цвєтаєвої пройшла в оточенні великих поетів. Крім Марини, це були і Максиміліан Волошин, і Борис Пастернак, та інші. Сама Ася у творчості віддавала перевагу прозі. Її головне твір – це велика книга «Спогади», випущена в 1970-х. Вірші вона писала дуже рідко – за все її життя була випущена лише одна книга поезії, яка так і називалася – «Мій єдиний збірник».
Срібний століття став часом ренесансу не тільки поезії, але і російської філософської думки. Праці Льва Шестова, Миколи Бердяєва, Василя Розанова займали уми інтелігенції кінця XIX – початку XX століття. Їх величезний вплив на собі випробувала і Анастасія Цвєтаєва. У 1914 році вона випустила свою першу книгу «Королівські роздуми», в якій методично і логічно спробувала спростувати існування Бога.
Марина і Анастасія Цвєтаєви, С. Ефрон. 1912 р.
«Невже Бог, створюючи людство, не міг вигадати для нього іншого місцеперебування, ніж кульку серед порожнечі, який до того ж ще й летить? Що за нісенітниця!» — писала Цвєтаєва. У тексті твору Ася згадує героїв-богоборців з романів її улюбленого письменника Федора Достоєвського: Івана Карамазова, Олексія Кирилова, Миколи Ставрогіна. Саме такі персонажі подобалися письменниці в ранній юності.
Василь Розанов, з якими вона вела дружню переписку, прочитавши її працю, написав Анастасії Іванівні: «Так, ти кінчиш в монастирі… Я знаю тепер це абсолютно точно – за того запалу, з яким ти опровергаешь Бога». Можна сказати, що це «пророцтво» російського філософа справдилося.
Зошит з молитвами
Зошит з молитвами.
Релігійне сприйняття Анастасії Іванівни перевернула зустріч з поетом, філософом і містиком Борисом Зубакиным. Цей освічений молодий чоловік походив з шотландського роду Едвард, багато представників якого полягали у масонській ложі. Християнська віра була для нього важливою частиною життя – розповідають, що він міг цілий день присвятити молитві. Зубакін не раз спілкувався з Патріархом Тихоном.
Борис Зубакін і Анастасія Цвєтаєва багато розмовляли про Бога, про православ’я. Письменниця уважно слухала його численні лекції про віру і старанно записувала кожну з них. Під впливом Зубакіна, Ася почала вести аскетичний спосіб життя – перестала їсти м’ясо, пити вино, курити, вступати в стосунки з чоловіками. Більшу частину свого часу вона присвячувала молитві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Борис Пастернак і Марина Цвєтаєва: Епістолярний роман без щасливого кінця
Про своєму важкому шляху до віри Анастасія Іванівна говорила: «Справа в тому, що в ті роки я намагалася сприйняти Бога розумом, а не серцем, намагалася втиснути Його в свою свідомість, але Він там не поміщався…»
Молитви Анастасія Іванівна записувала в окремі зошити, де позначала церковні свята і пам’ятні дати. На виставці представлена одна з них. Вона відкрита на важливому для Анастасії Іванівні 31 серпня – річниці загибелі Марини Цвєтаєвої, яка співпадає з церковним днем пам’яті мучеників Флора і Лавра.
Валіза
Легендарний цветаевский валізу.
Сумно відома 58-а стаття Кримінального кодексу СРСР не обійшла стороною багатьох представників родини Цвєтаєвих. Винятком не стала і Анастасія Іванівна.
Її перший арешт стався в квітні 1933 року. Тоді письменниця перебувала під слідством 64 дні, і тільки клопотання Максима Горького, близького знайомого Анастасії Іванівни, вплинуло на її звільнення. Друге затримання довелося на вересень 1937 року, коли вона перебувала в Тарусі. Заарештований був і Андрій, син Анастасії Іванівни, який гостював у неї в цей час. Причиною їх затримання стало знайомство письменниці з Борисом Зубакиным, який полягав у масонському об’єднання «Орден Розенкрейцерів». Під час обшуку співробітники НКВС вилучили рукописи творів, які існували в єдиному екземплярі.
А. В. Цвєтаєва з сином Андрієм. 1956 р.
Анастасію Іванівну звинуватили у «контрреволюційній діяльності» і засудили до десяти років трудових таборів. Поки вона була в ув’язненні, в 1941 році покінчила з собою Марина. Але про долю сестри Ася дізналася лише через два роки. У 1947 році закінчився термін її покарання, але вільне життя тривала недовго — незабаром почалися арешти «повторников», серед яких опинилася і Анастасія Іванівна. Письменницю відправили на заслання в новосибірське село Пихтовка. Через 5 років, після смерті Сталіна, вона була звільнена назавжди, а в 1959 році її повністю реабілітували за відсутністю складу злочину.
Валіза, на якому загостреним цвяхом видряпано «Цвєтаєва», був постійним супутником Анастасії Іванівни під час його перебування у таборах.
Клюка ручної роботи
А. В. Цвєтаєва. Естонія, Кясму, 1973 р.
Навіть у девяностолетнем віці вона продовжувала працювати писала і фотографувала, вела переписку і допомагала людям. До кінця життя Анастасія Іванівна не переставала рухатися вперед – як у прямому, так і в переносному сенсі.
Ліфти «багатолика Ася» не любила. Вона воліла кожен раз, з невеликими перепочинками на сходових майданчиках, підніматися на дев’ятий, і навіть на одинадцятий поверх. Анастасія Іванівна говорила: «Сходи – це життя». По ескалатору вона опускалася і піднімалася майже бігом, змушуючи здивованих москвичів озиратися на енергійну стареньку.
Клюка ручної роботи.
Символом аскетичною і невтомною натури Анастасії Цвєтаєвої можна вважати її ковіньку, яка представлена на виставці – вона була виточена з деревного масиву самою письменницею. Як розповідала її внучка Ольга Трухачова, у Асі було багато тростин, але вона на них ніколи не опиралася. Анастасія Іванівна використовувала ковіньку по-іншому – підвішувала на неї важкі сумки з продуктами, коли ходила в магазин.
Ці та інші експонати можна побачити на виставці «Багатолика Ася», яка проходить Будинку-музеї Марини Цвєтаєвої до 13 жовтня.
А ось яку історію розповідала сама Анастасія Цвєтаєва про те, кому присвятила свій вірш «Мені подобається, що ви хворі не мною…» Марина Цвєтаєва.
Текст і фото — Роман Бурдюгов/МОСГОРТУР
Thanks!
Our editors are notified.