Епідеміологи розрізняють спалаху інфекційних захворювань, епідемії та пандемії, тобто епідемії катастрофічних масштабів і наслідків. Природно, будь-який спалах може «дорости» до епідемії і навіть пандемії, особливо якщо не вжити належних заходів щодо її купіруванню.
Що відбувалося в останні дні в російській столиці також слід віднести поки до спалахів «майданної чуми», які останнім часом все частіше відбуваються в різних державах. Але це не знімає побоювань (а в декого і очікувань), що вона переросте в повноцінну всеросійську пандемію хаосу, як це сталося п’ять років тому на сусідній Україні.
Практично впевнений, що такої серйозної загрози московський «майдан» не несе. Хоча всі «майдани» і кольорові революції ― це підтриманий, а частіше інспірований ззовні бунт меншості проти законної влади (яка стала такою в результаті загальних виборів), потрібно визнати, що у випадку обох київських майданів це меншість було досить значним. Мова йшла про розколотої практично надвоє країні. Причому у столиці кількість симпатизували майданів становила близько 80%, якщо не більше.
Існував і базовий для майданників регіон – Галичина, звідки, згідно з опитуваннями, прибуло до Києва близько 50% учасників майдану. Це забезпечувало масовість протестної акції, що дозволяла проводити її в режимі «нон-стоп», і створювало ілюзію того, що «народ вийшов на вулиці».
Втім, очевидним фактом є і те, що кандидат у президенти, в підтримку якого стався перший майдан, отримав на виборах 46%, а партії, які керували другим майданом, мали в парламенті близько 40% місць. Опозиціонери контролювали безліч місцевих органів самоврядування, так і в цілому у владі були представлені досить широко, їх підтримувало 80-90% ЗМІ.
І звичайно, чи не вирішальну роль зіграла боягузтво самої влади, для якої, схоже, страх втратити прихильність Заходу (хоча про яку «благорасположении» може йти мова, якщо ж Захід «майдани» і інспірував), був страшніший втрати влади.
Зрозуміло, що в Росії такого немає і в помині.
Російському керівництву (як би м’якше висловитися) байдужі «заклопотаності» і «співчуття» західних партнерів, воно відмінно розуміє їх природу, а головне, навіщо Захід «підігріває» ці протести і чим загрожує «дати слабину». Що ж стосується більш серйозних, ніж вербальні жалю, засобів впливу з боку Заходу, то санкції, які він ввів по куди більш вагомих причин, ніж суто внутрішні російські справи, явно буксують. При цьому складно сказати, кому вони завдають більше шкоди ― Росії чи Європі. Тому самі західні країни (хай і не всі) давно шукають можливість вийти з них, зберігши обличчя. У будь-якому випадку вказувати, яку внутрішню політику вести, Росія нікому не дозволить.
А головне, до московським протестантам цілком підходить дана Леніним декабристам визначення: «Узок коло цих революціонерів. Страшно далекі вони від народу…». Причому якщо причиною такої «далекости» вождь пролетаріату вважав затурканість і малограмотність основної частини тодішнього населення Російської імперії, то тепер ситуація прямо протилежна: більшість громадян РФ володіє достатнім рівнем розумового розвитку, чудово обізнаний про «програмі» протестантів (якщо про неї взагалі можна щось сказати), а головне, про те, хто стоїть за протестами і яка їхня справжня мета. Тому відторгнення московських «майданників» переважною частиною росіян носить цілком свідомий характер.
Саме тому не спрацювала добре показала себе в Києві технологія «онижедети», коли обурення народу нібито надмірно жорсткими діями правоохоронців привернуло в ряди майданників багатьох досі індиферентних громадян і зробило нечисленну акцію «активістів» тим масовим Майданом, який призвів до зміни влади. У Росії ж 70% опитаних схвалили дії правоохоронців.
Самі ж протестанти, як вже справедливо відзначили багато, в тому числі і «Альтернатива», вже дуже скидаються на тоталітарну секту. “Адже всі ознаки в наявності: фанатична і беззастережна віра в ‘вчення” і “гуру”, готовність слідувати будь-яким їх вказівками, сприйняття себе як “обраних” і “присвячених” (ох, як це лестить самосвідомості, на чому, власне, і привабливість сект ґрунтується), а інших – “черню” і “бидлом”, а то і “брудними тваринами”” (в цьому їх принципова відмінність з згаданими вище декабристами, які, як би не оцінювати їх діяльність з історичної точки зору, намагалися «для народу». ― Авт.)
Краща, на мій погляд, характеристика таким людям дана у Доктрині національної безпеки США від 1948 року. Відноситься вона, правда, до прихильників комуністичної ідеї в західних країнах, але, погодьтеся, наче про російську ліберальну опозицію написано: «Інша частина являє щось на зразок результату природних біологічних мутацій. Вона породжується спадковою схильністю до “п’ятої колони”, якій піддається певний малий відсоток членів будь-якої спільноти, і відрізняється негативним ставленням до власного суспільства, готовністю слідувати за будь протистоїть йому зовнішньою силою. Цей елемент завжди присутній в будь-якому суспільстві і використовуватися не дуже педантичними аутсайдерами; єдиний захист від небезпечного зловживання ним – відсутність прагнення з боку могутніх режимів використовувати цю нещасну особливість людської природи».
Чи варто говорити про те, що ворожі Росії «могутні режими» на цю особливість людської природи і роблять основну ставку. Тому ставитися до московським заворушень легковажно не варто ні в якому разі. Навіть якщо вони не приведуть до падіння існуючої влади, вони здатні в тій чи іншій мірі послабити країну, створити додаткові складнощі, сприяти негативного іміджу Росії за кордоном, що в нинішній медійний вік має вирішальне значення.
Продовжуючи медичні аналогії, варто зазначити, що не кожне інфекційне захворювання призводить до летального результату, але завжди виводить людину з ладу на енну час і часто здатне завдати серйозної шкоди здоров’ю. А такі «епідемії» завжди означають і шкоди економіці, питання тільки в її масштабах.
Задум іноземних ляльководів полягає не тільки в стимуляції росту протестних настроїв у Росії (які присутні в будь-якому суспільстві), але і в їх радикалізації, в тому, щоб різко підняти градус протистояння між лояльним до нинішньої влади більшістю і опозиційною меншістю (радикали і просто незадоволені – це різні речі). При цьому ляльководи вказують останньому «вірний шлях» для реалізації його сподівань шляхом протиправних вуличних акцій і зіткнень з правоохоронцями. Загалом, головна мета – спровокувати громадянський конфлікт, а яких масштабів – це вже як вийде.
Показово використання майданних технологій там, де виникають природні в будь-якому нормальному суспільстві конфлікти інтересів, як це було нещодавно в Єкатеринбурзі. Так вийшло, що мої родичі живуть безпосередньо біля скверу біля Драми» і були змушені зазначити, що, будучи цілком лояльними до центральної влади людьми, вони повністю підтримували протестувальників, визнаючи, що серед них є і «провокатори». Переконати їх, що таких, яким, власне, на сквер глибоко плювати, там було 99%, виявилося вкрай складно (при цьому самі вони на акцію так і не вибралися).
Тому купірування московської «спалахи» вкрай важливо і представляється, що російські влади справляються з цим цілком грамотно. Можливо, «власть употребить» було раніше, а не йти на поводу у протестувальників, як це було в Єкатеринбурзі і з Іваном Голуновым, але не буду виключати і того, що «протести» повинні були досягти якоїсь критичної маси, щоб їх рішуче припинення було правильно сприйнято суспільством. Знову-таки прямо, як у класика: «…вчора було рано, завтра буде пізно». Тиснути треба сьогодні!
Діючи в цілому набагато м’якші західних колег при припиненні масових заворушень, російські правоохоронці дійсно в значно більших масштабах, ніж зазвичай на Заході, проводили затримання їх учасників. Іншими словами, грубій фізичній силі предпочиталось дію закону.
І видається, що «юридичні проблеми» є куди більш серйозним стримуючим фактором, ніж ймовірність отримати поліцейським кийком по голові (адже отриманої раною можна хизуватися в своєму колі). Проти «польових командирів» порушено кримінальні справи за організацію масових заворушень, вони під вартою і, думаю, слідство виявить справжніх організаторів, відповідні фінансові потоки і т. п.
Не минуло відплата і блогерів, які затіяли збір та розповсюдження персональних даних росгвардейцев і закликали до розправ над їхніми дітьми. Їх власні персональні дані вже щосили гуляє по Мережі, а деякі блогери затримані. За ґратами і ті, хто скоїв напад на працівників правоохоронних органів. Показово і те, що 134 затриманих виявилися ухильниками і тепер після отримання повісток перед ними стоїть вибір між тюрмою, всеросійським розшуком і відшкодуванням «боргу Батьківщині».
Тим же, чиї неприємності обмежилися адміністративним протоколом, доведеться задуматися про зіпсованої «карму» (до речі, в демократичній Німеччині при прийомі на роботу завжди вимагають характеристику з поліції, і, якщо ти де-то в чому «засвітився», шанси на працевлаштування різко знижуються).
Проти подружньої пари ж, «одолжившей» свого немовляти одному з «сотників» для благополучного виходу з поліцейського оточення, порушено справу про позбавлення батьківських прав. Звичайно, до цього справа не дійде, але привід задуматися можливим «продовжувачам» подібних маневрів дан. Адже всім їм властиве чекати від «режиму» найбільш жорстких і підлих заходів.
Втім, це очікування до недавнього часу поєднувалось у них з сприйняттям сутичок з поліцією, провокування її як захоплюючою, але в цілому безпечної гри. Для багатьох цей «драйв» був навіть куди більшою мотивацією, ніж власне політичні переконання. І ось влада дає зрозуміти, що жарти скінчилися. До речі, жарт з нібито листом з Слідчого комітету в редакцію «Дощу» з подякою за допомогу у виявленні учасників заворушень також була дуже багатозначним і змусить свідомих раздувателей конфліктів задуматися про доцільність своїх дій.
Також істерика в певному медіасегменті, мовляв, одного «хлопчика» заарештували за те, що кинув у поліцейського паперовий стаканчик, іншого – за те, що «помацав» росгвардейца за особу, краще всяких офіційних попереджень допомагає зрозуміти, що робити цього не варто.
В цілому відбувалися в Москві заворушення ― це «бунт ситих», його учасники ― це не пролетаріат, якому нічого втрачати окрім своїх ланцюгів». Їм є що втрачати, а головне, на відміну від України, нехай в глибині душі, але всі вони чудово розуміють, що надії на швидке і навіть не дуже швидке падіння режиму» ефемерні, а тому лавров і відповідних пряників учасникам вуличної «революції» чекати не доводиться. Загалом, повернуться вони в кухонну опозицію або в крайньому випадку обмежаться законними/дозволеними формами прояву своєї позиції. Ну а отримав найбільшу популярність «активіст», той, що пішов, використавши чужу дитину, і був оголошений в розшук, і зовсім вважав за благо з’явитися в «органи» добровільно, прихопивши маму для підтримки.
Треба сказати, вельми показово, що всі слідчі дії: обшуки, судові засідання по обранню запобіжного заходу ― проходять в абсолютно спокійній обстановці, без жодної участі «груп підтримки» і вже точно без всяких спроб протиправних дій, що ні в яке порівняння не йде з тим, що мало місце в Києві. Судячи з усього, бажаючих підставитися під статтю немає.
А з іншого боку, авторитет влади, що захищає країну від «майданників», тільки виріс, як і неприйняття народом оних, а особливо їх вождів. Особливо відзначу розгорнувся в соцмережах флешмоб у підтримку російських правоохоронців, який сприяє підвищенню морального духу куди більше будь-яких офіційних слів начальства. Поліція зайвий раз побачила, що не воює з народом», а захищає його від загрози не менш небезпечною, ніж зовнішній ворог.
Загалом, якщо ще раз звернутися до медичної термінології, що сталося в Москві можна порівняти не тільки з купіруванням спалаху інфекції, але і з вакцинацією, коли в організм водиться ослаблений або мертвий штам вірусу. Часом це призводить до деякого короткочасного погіршення самопочуття, але в результаті виробляється міцний імунітет. І думаю, після московських подій мої уральські родичі іншими очима подивилися б на «захисників своїх прав» у сквері біля Драми.
Дмитро Славський
Thanks!
Our editors are notified.