На Україні мир чи війна? Відповідь прийде з Вашингтона

Настільки ефектна і результативне, як це здавалося спочатку, перше після українських виборів засідання Тристоронньої контактної групи в Мінську зрештою обернулося черговим фіаско
Досягнута домовленість про відведення військ від Станиці Луганської зірвана українською стороною. Розведення сил повинно було відбутися в понеділок, але командування Операцією об’єднаних сил відклав його на 16 червня, пославшись на продовжуються інтенсивні обстріли українських позицій. Подивимося, звичайно, що відбудеться наприкінці тижня, але я більш ніж впевнений, що і 16-го все залишиться як і раніше.

Трапилося дає дуже точне уявлення про хисткості політичних позицій Володимира Зеленського, який досить часто говорить і обіцяє те, що хочуть чути від нього виборці. Але коли доходить до справи, статус-кво, що склався на Україні в ключових питаннях, заявляє про свою непорушності. Це приблизно як «глибинне держава» в Америці. Воно нав’язує свою логіку кожному новому керівникові країни незалежно від його політичних поглядів та уподобань.

Голосували за Зеленського люди — в переважній більшості це прихильники світу в Донбасі і припинення військових дій. Саме до них звертався новообраний президент, коли під час інавгураційній промові говорив, що готовий поступитися своєю посадою заради того, щоб перестала литися кров українців. І саме цей електоральний ресурс був мобілізований обіцянками провести мирні переговори з Росією.

Але після вступу на посаду глава української держави від одних своїх слів відхрестився повністю, а інші, як було зрозуміло з самого початку, не були підкріплені скільки-небудь продуманим планом довгострокових дій. Зеленський спочатку заявив, що переговори з Москвою він вступати не збирається, потім у Брюсселі знову змінив свою точку зору і пообіцяв вже європейському начальству все ж навести мости з російським керівництвом. По кожному ключовому для України питання працює саме така конфігурація дій. Людям дається надія на позитивне рішення проблеми — але в той момент, коли треба приймати конкретні рішення, або не відбувається нічого, або рішення відкладається в довгий ящик.

Закон про мову, який є однією з найболючіших тем для українського суспільства, ніхто скасовувати не збирається. Найважливіше питання — питання про світ — теж, схоже, вирішено не буде ніяк. Ще під час поїздки на фронт Зеленський продемонстрував, що він скоріше підтримує партію війни, яку представляють націоналісти — від крайніх радикалів до відносно помірних. Будучи в зоні бойових дій, він зустрівся тільки з військовими, хоча міг би поспілкуватися і з місцевим населенням. Але його неодмінно запитали б про припинення вогню, мирних переговорах з Донецьком і Луганськом, розповіли б про проблеми цивільних осіб, змушених у прифронтовій зоні фактично жити за законами військового часу. А на всі ці питання у Зеленського відповідей просто немає.

Засідання контактної групи, здавалося б, знову подарувало надію на конструктивний підхід президентської команди. Домовилися про відвід військ, що, безсумнівно, було проривом після довгих років, коли ця тема взагалі перестала зачіпатися, про «хлібному перемир’я» на час збирання врожаю, з української сторони прозвучала ідея про необхідність накласти заборону на вогонь у відповідь, якщо провокуюча стрільба ведеться з цивільних об’єктів. Останнє речення, до речі, викликало вибух обурення в націоналістичному таборі.

Але ось прийшла пора виконувати домовленості — і з’ясувалося, що Київ просто не знає, як це зробити. У Зеленського відсутнє розуміння того, як слід діяти, щоб в Донбасі запанував мир. Він виходить із склалися, клішованих ідеологем війни, які закладалися в основу політичного курсу попередньою командою, яка перебувала при владі. Обстріл не припинялися ні на один день, одразу після інавгурації їх інтенсивність помітно зросла. Військові як би демонструють головнокомандувачу, що в цій грі вони є ключовою ланкою, а мирні ініціативи президента — це блеф і нісенітниця.

В таких умовах відведення військ і не міг би відбутися. До тих пір, поки Зеленський не визнає, що його країна воює не з Росією, а з людьми, які формально продовжують залишатися українськими громадянами, ключів до питання йому не підібрати. Крім усього іншого, світ неможливий без згоди Вашингтона. За океаном насправді вирішують, чи буде Україна воювати чи ні. Тому, я вважаю, Зеленський і не може чітко реалізувати те, що від нього чекає виборець. Він хоче дочекатися відмашки з США.