Об’єднання Росії і Білорусі. Все вирішиться 19 листопада

Росія і Білорусь погодили близько половини дорожніх карт економічної інтеграції.

До кінця першої декади листопада Росія і Білорусь погодили близько половини дорожніх карт економічної інтеграції. Цього разу перед профільними відомствами наших країн поставлені жорсткі і конкретні терміни. Всі дорожні карти повинні бути представлені Володимира Путіна і Олександра Лукашенка не пізніше 1 грудня цього року – так, щоб до 8 грудня, тобто до 20-річчя Договору Про створення Союзної держави», конкретні завдання економічної інтеграції були остаточно затверджені.

Все вирішиться 19 листопада

За словами прем’єр-міністра Білорусі Сергія Румаса, здебільшого залишаються напрямків фахівці повинні завершити роботу до 19 листопада, тобто до дня наміченої зустрічі Румаса з нашим прем’єром Дмитром Медведєвим. На цій зустрічі глави урядів обох країн вивчать підготовлені документи і, якщо залишаться «шорсткості», усунуть їх до передбачуваного ювілейного саміту.

На сьогоднішній день вже підготовлені карти у сфері «зближення макроекономічної політики, гармонізації валютного регулювання, уніфікації бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності». Проте залишаються невирішеними питання по кількох принципово важливих напрямках. Частина, пов’язана по перевазі з сільським господарством і енергетикою, спеціально відкладена до прем’єрського наради. При цьому формування об’єднаного ринку електроенергії, газу, нафти і нафтопродуктів, а також спільному розвитку атомної енергетики присвячено цілих п’ять дорожніх карт.

Податкова проблема

Особливі складнощі на шляху економічної інтеграції стосуються питання уніфікації податкового законодавства. Справа в тому, що протягом двох десятиліть податкові системи Росії і Білорусії розвивалися зовсім по-різному, проте повноцінна економічна інтеграція без їх об’єднання просто неможлива.

При цьому Програма дій Республіки Білорусь та Російської Федерації щодо реалізації положень договору про створення Союзної держави, прийнята Дмитром Медведєвим і Сергієм Румасом 6 вересня нинішнього року, передбачає введення єдиного податкового кодексу вже через півтора року – до 1 квітня 2021 року. Однак у Мінська тут існує безліч амбіцій і заперечень. Наприклад, 1 листопада міністр фінансів Білорусії Максим Єрмолович проголошував:

Питання, який пов’язаний з податковим суверенітетом, для нас вирішено давним-давно. Відмовлятися від податкового суверенітету країна не буде, принаймні, в односторонньому порядку.

Для Росії ж запровадження єдиного податкового законодавства має принципове значення. Тільки при такій умові наш уряд готовий надати білорусам компенсацію за потенційні втрати від податкового маневру.

Деякі вітчизняні фахівці та урядовці вважають, що тут може бути запропоновано цілий віяло рішень — від прийняття не ідентичних, але дуже близьких та взаємно прозорих податкових кодексів до серії рухів і компромісів з обох сторін. Однак і в Москві, і в Мінську багато хто сумнівається, що два різних кодексу здатні вирішити проблему і, зокрема, спонукати уряд Росії на виплату компенсацій. У будь-якому випадку, розбиратися з податками Дмитро Медведєв і Сергій Румас також будуть 19 листопада.

На шляху до політичної інтеграції

За економічною інтеграцією неминуче повинна послідувати і політична інтеграція, до якої білоруси ставляться в повній відповідності зі старою приказкою «І хочеться, і колеться, і мама не велить».

Олександр Лукашенка і його уряд, з одного боку, не можуть поступитися і дещицею суверенітету і більше всього на світі бояться, що «велика Росія» поглине їх. З інший, розуміють, що економічна інтеграція без політичної просто неможлива. У підсумку роками Мінськ не може вийти з цього протиріччя.

Між тим прийняття єдиних актів у народногосподарській сфері неминуче вимагає і створення наглядових союзних органів. Однак за ним, як і за загальною Конституції, єдиної зовнішньої політики і тому подібним принциповими напрямками, поки домовитися не вдається. Хочеться сподіватися, що це справа найближчого майбутнього.

Трохи історії

Як відомо, ідея створення Союзу належить президенту Білорусі Олександру Лукашенку. Він висловлював її з перших років свого приходу до влади (з 1994 року). У 1997 році, коли було створено Союзну державу, і в Білорусії, і в Росії жила надія, що інтеграція піде куди більш швидкими темпами, ніж це виявилося насправді. Але, як не парадоксально, головною перешкодою на шляху створення повноцінного Союзу виявилася навіть не білоруська націоналістична опозиція, а знову-таки той самий Лукашенко, завжди який побоювався втратити повноту влади, перетворити Білорусь, як він іноді формулював, в один з країв або республіку Російської Федерації.

За двадцять років історії на шляху Союзної держави виникло декілька кризових моментів, найбільш гострі з яких припали на 2008 і 2014 роки. Спочатку Білорусія відмовилася визнавати Абхазію і Південну Осетію, а потім не визнала входження Криму до складу Росії і не підтримала політику Москви на українському напрямку. Багатьма в Росії це було розцінено як зрада.

Крім того, між країнами часто траплялися конфлікти через ціни на газ, сільськогосподарські війни тощо Лукашенко не раз заявляв про своє розчарування в інтеграції з Росією, але знову повертався до теми Союзу. В принципі, інший «великої стратегії» у нього і у його країни практично немає.

Найсумніше, що багато положень, проголошені ще в Договорі «Про створення Союзної держави», що досі залишаються нереалізованими. Зокрема, пункт перший статті 10 цього Договору говорить:

Союзна держава має свій герб, прапор, гімн та інші атрибути державності.

Однак ні герба, ні прапора, ні гімну немає, і це теж досить символічно.

Союз нам необхідний

Говорити про необхідність Союзу з Росією для десятимільйонної братньої Білорусії не має особливого сенсу – це безсумнівно і від цього в першу чергу залежить майбутнє і історична доля білоруського народу. Але Союз з Білоруссю необхідний і Росії, причому аж ніяк не тільки з ринково-економічної точки зору. Загальна культура, долі тисяч і тисяч сімей, геополітичні міркування та інтереси – все це змушує нас бути разом. Об’єднуватися треба за життя нинішнього покоління, поки ще живі мільйони людей, які виросли в загальній країні, поки наші західні «друзі і партнери» остаточно не досягли успіху у своїй руйнівній роботі на «білоруському напрямку». В іншому випадку може бути пізно.

Хочеться сподіватися, що міністри та експерти, які працюють сьогодні над дорожніми картами, це розуміють.