Чи вірні прогнози про втрачені шанси на успіх Великої угоди по Україні?
Останнім часом в деяких російських ЗМІ з посиланням на думку українських аналітиків з’явилися оптимістичні оцінки перспектив розв’язання кризи «Україна – Донбас» в рамках різних переговорних форматів. Приводом для подібних оцінок є зміна влади на Україні, у зв’язку з чим там відкрилося певне вікно можливостей. І відкритим вікно пробуде до весни 2020 року, після чого, якщо не буде досягнуто світу, то настане зісковзування до війни.
Зросли шанси на вирішення проблеми Донбасу українські експерти пояснюють тим, що на Україні і в Європі прийшли до влади нові обличчя, а в Росії і США сьогодні дивляться на український конфлікт по-іншому, ніж в 2014-2015 році, причому «абсолютно по-іншому». І все це говорить про те, що всі сторони конфлікту дозріли для його дозволу.
Читаючи такі оцінки, виникає сумнів у тому, що подібні експерти взагалі розуміють сенс слова «геополітика» і, зокрема, читали деяку літературну класику на цю тему на зразок книги З. Бжезинського «Велика шахівниця». Ці експерти або кричуще некомпетентні, або вони навмисно прагнуть до дезінформації.
У будь-якому випадку, якщо такі нинішні українські політологи, то можна констатувати повне професійне виродження професії на Україні, коли політологію 28 років підміняла пропагандистське обслуговування правлячого в Києві режиму під виглядом аналітики.
Насправді нікуди не поділися корінні і вікові інтереси Європи, США та Росії щодо України, як не змінилося і становище України на географічній карті. І тому ніякі зміни осіб не в змозі що-небудь змінити. В контексті боротьби за гегемонію у Східній Європі як необхідному умови панування в Євразії Україна залишається головним геополітичним призом для ЄС, США і Росії, і тому запекла війна (не боротьба, а саме війна) між цими суперниками ніколи не вщухне, поки триває історія людства.
Тобто українські аналітики з команди Зеленського такими оцінками намагаються підштовхнути російське керівництво поквапитися з його згодою в стилі «хапай мішки, вокзал відходить!». Зовсім дитяча маніпуляція, яка використовує фактор часу. Так перестали продавати вже у другій половині 90-х. Дивно, що подібні техніки продажів своїх ідей поки в обігу на території України.
Експерти «Незалежної» запевняють на блакитному оці, що в світі всі основні гравці давно дозріли для компромісу з Донбасу, і тільки ситуація в самій Україні цього поки перешкоджає. Мовляв, Зеленський, хоч і поміняв Раду і когось в уряді, але він в українському націоналістичному соціумі поки висяча пішак, і навіть у Порошенка були більш міцні опори і рамки порівняно з Зеленським. І якщо Зеленському не піти зараз назустріч, то в наступному році вже може бути пізно. Адже Порошенко теж починав як миротворець, а з-за упущеного часу все закінчилося війною під його керівництвом.
І якщо до весни 2020 року Зеленський не зможе вирішити донбаський питання, то його рейтинги підуть вниз, і він стане шукати, як і Порошенко, порятунку у війні. Тому треба терміново зібратися нормандським складом і терміново вирішити термінові питання, не особливо чіпляючись за нюанси. Та й у Трампа по мірі наближення виборів 2020 буде все менше можливостей йти на поступки Росії.
Словом, композиція «зараз або ніколи, завтра в 8-00 ранку знижки припиняються, шеф їде на півроку, і ціна підніметься вдвічі», улюблена всіма тренерами по мистецтву продажів і переговорів як кейс розділу «маніпуляція як спосіб схилити клієнта на свою сторону», стала реальним прийомом, що застосовуються у відношенні Росії. Дивно, але чомусь у Києві чекають, що це спрацює. Напевно, в їх середовищі, де вони робили бізнес до приходу в політику, такі техніки були ефективні.
Насправді становище Трампа в питанні по Україні визначається не його думкою, не його передвиборним календарем, а думкою американського правлячого класу. І це значить, що Трамп ніколи не буде схильний до компромісів з Росією по Україні, якщо Росія не поставить США десь на глобальній шахівниці сперте мат.
Але поки що нічого подібного не спостерігається. І причин для поступок у Трампа як не було, так немає і зараз, і не буде в майбутньому від слова «ніколи». Пояснювати це його гарним настроєм – такі аргументи навіть для більшості своїй простакуватого українського населення навряд чи будуть цілком переконливі. Навіщо ж думати про Кремлі так погано?
Насправді ми маємо справу зі спробою «розвести» Москви і подивитися на реакцію, щоб було потім чим пояснювати провали Зеленського, списавши «несбычу мрій» на непоступливість Кремля. Насправді ніяких рухів по Україні зроблено не буде до закінчення президентських виборів в США. Адже якщо Зеленський домовиться про світ на Донбасі на умовах Мінського угоди, по суті, почавши процес федералізації України, а потім у США до влади прийде Байден, то демократи повісять Зеленського на першому ліхтарі на Хрещатику.
Розуміючи це, Коломойський почав мостити мости до Трампу, обіцяючи через посередників надати компромат на Джо Байдена і його сина в обмін на допомогу в захисті своїх комерційних і політичних інтересів на Україні. Якийсь Семен Зусович Кислін, колишній в 1972 році директором гастроному в Одесі (ви розумієте, чим він там займався і чому в результаті поїхав через Ізраїль в США), вхожий до Трампу з часів його давньою молодості, бо зумів продати йому в кредит партію телевізорів до того, як той побудував свій Commodore Hotel, повинен стати таким каналом, через який Коломойський умовить Трампа взяти хабар.
По суті, в Одесі так працювали цеховики з секретарями обкому партії. Головною премудрістю було розуміння: «Мало зайти і дати, треба ще, щоб у тебе взяли». І тому купюри клали в коробки цукерок або книги, які дарували, вказавши на обов’язкову необхідність спробувати або прочитати.
Тепер вся ця містечкова гастрономная премудрість, на їхню думку, цілком годиться для застосування до Трампу. А що ви ще хочете від Коломойського з Кислиным? Якщо це працювало з одеським ОБХСС і секретарем обкому, то чим Трамп відрізняється? Тільки шириною лампасів на штанях?
Тобто чуйка Бені підказує йому, що у Трампа цілком собі є шанси в’їхати в Білий дім на другий термін. І якщо йому трохи допомогти увійти в історію з Києва, Одеси чи Конотопа, то Беня потім міг би стати не тільки некоронованим королем України, але ще трошки шити. Адже йому багато не треба. Те, що він просить – дрібниця, набагато дешевше, ніж другий термін для Трампа. Всього лише рішення Королівського суду в Лондоні за Приватбанку в Києві. Навіть смішно говорити.
Причому, вирішувати питання з англійцями Трампу самому навіть і не доведеться. За нього все зроблять ізраїльтяни, вони без Трампа вже вирішують з Лондоном все як треба. Від Трампа потрібно просто згоду. Адже крім колишнього одеського директора гастроному Беня залучив ще й Нетаньяху, якому потрібно забезпечити партії Лікуд перемогу на вересневих виборах у Кнесет. І для цього йому потрібно стати ні багато ні мало посередником у переговорах між Москвою і Києвом.
У Москві Нетаньяху цілком авторитетним. Зеленський з ним вже підписав угоду про свободу торгівлі. І якщо один єврей Нетаньяху допоможе іншому єврею Коломойському видавити з України третього єврея Сороса, то це буде для Москви аргументом почати переговори з четвертим євреєм Зеленським в обхід Медведчука про долю України, а вага Нетаньяху перед виборами в Кнесет сильно зросте. І називається це – дипломатія…
Ясно, що всі ці пасьянси не складуться до весни 2020-го. Тобто до закінчення виборів у США ніяких просувань по лінії «Україна – Донбас» не буде. Всі поставили кнопку на паузу і чекають, хто стане президентом США. І до цього моменту можна говорити лише про позиційних маневрах, а не про серйозні кампаніях.
Всі спроби підштовхнути в Росії громадську думку до того, що питання з Донбасом можна і потрібно вирішувати прямо зараз, є дезінформацією і провокацією. До виборів у США взагалі неможливо зрозуміти, скільки важить і коштує Зеленський і які у нього життєві перспективи. Тим більше що після введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2» вага позицій всіх сторін майбутніх переговорів сильно зміниться.
І тому Росії не варто поспішати вступати в переговори до того, як її позиції будуть значно посилені. Кажуть, що Росія довго запрягає, але потім швидко їде. Це виходить тому, що тут саме головне – знати, коли починати їхати. Всі рішення повинні бути прийняті в самий відповідний для цього час, і вміння чекати тут є вирішальним критерієм.
Олександр Халдей
Thanks!
Our editors are notified.