Перші тролейбуси Ленінграда: Чому їх вважали атракціоном, а у війну трохи не пустили по Ладозі

У довоєнному Ленінграді тролейбус вважався транспортом підвищеної комфортності – він коштував дорого, але городяни були готові за нього платити. Навіть незважаючи на те, що одного разу поїздка у тролейбусі обернулася для пасажирів катастрофою, що забрала 13 життів. Зручні і місткі машини, які не потребують бензину, працювали в місті навіть в блокаду. Їх навіть хотіли пустити по Ладозі і це було цілком можливо…

Диво техніки спочатку було не дуже надійним

Перші в світі тролейбуси з’явилися 1882-му одночасно на території двох міст Німеччини. Одна лінія була запущена між Берліном і прилеглим до нього містечком Шпандау. Другу проклали в Кенигштайне недалеко від Дрездена, в так званої Саксонської Швейцарії.

Так виглядав тролейбус, розроблений інженером-електриком Вернером фон Сіменсом і запущений в передмісті Берліна./Фото:alternathistory.com

Тролейбус в Німеччині: початок минулого століття. /Фото:alternathistory.com

А ось в СРСР пасажирські тролейбуси пустили тільки у 1933 році – спочатку в Москві, а потім і в інших великих містах.

Перші тролейбуси мали абревіатуру «ЛК», що розшифровувалося як «Лазар Каганович». У цих машин був цілий ряд недоліків і, перш за все – несучі дерев’яні елементи. В результаті у непогожу погоду (особливо в дощовому Ленінграді) відбувався витік струму на корпус машини. Крім того, в ЛК не було склоочисників і його салон не опалювався, що для північної столиці знову ж таки було важливим.

На зміну ЛК-1 прийшли більш нові моделі «кагановичей»: у другій половині 1930-х років у Ленінграді експлуатувалося сім тролейбусів ЛК-5 і один – ЛК-3. Втім, з цими моделями пов’язана одна драматична історія, після якої ЛК вивели з експлуатації, і вони довгий час були практично забуті.

Один з перших тролейбусів в Ленінграді. /Фото:getmuseum.ru

Це сталося 26 грудня 1937 року. У ЛК-5, який віз пасажирів від Фінляндського вокзалу по набережній Фонтанки, лопнуло переднє колесо. Тролейбус розвернуло і він упав у воду. Трагедія забрала 13 життів.

Реакція радянської влади послідувала негайно: тієї ж ночі заарештували начальника Тролейбусної служби, головного інженера тролейбусного парку та багатьох інших співробітників, яких слідчі органи порахували в тій чи іншій мірі винними у страшному ПП. Всіх їх засудили до розстрілу. Що ж стосується тролейбусів ЛК, то після цього інциденту їх визнали небезпечними, і більше на маршрут вони не виходили. У місті стали використовувати тільки тролейбуси марки ЯТБ (ярославського виробництва).

Саме ЯТБ-1 відкривали тролейбусний рух в Ленінграді в далекому 1936-м. до Речі, на відміну від ЛК, вони були більш округлими за формою і в цілому більш зручними. Втім, хоча ці тролейбуси і були зовні покриті сталлю, каркас все-таки залишався дерев’яним. Електрична апаратура також, як і в ЛК, була погано захищена від проникнення води, тому ЯТБ часто ламалися.

Захоплюючий атракціон

Для ленінградців 1930-х років покататися на тролейбусі вважалося шиком, він сприймався як транспорт підвищеної комфортності, адже у нього були м’які сидіння, фіранки на вікнах. Крім того, він був розрахований на певне число місць, а значить, салон був не так сильно забитий пасажирами, як у трамваї.

ЯТБ-4/Фото:avp23649.livejournal.com

Зрозуміло, що за комфорт потрібно платити: якщо проїзд в трамваї ті часи коштував 15 копійок, причому незалежно від протяжності шляху, то на тролейбусному маршруті кожна зона коштувала 20 копійок. Тим не менш, від пасажирів не було відбою – ленінградці готові були серйозно переплачувати заради того, щоб прокотитися на такому красивому і зручному транспорті.

Багато хто сприймав його як атракціон – в тролейбусі тата і мами в якості розваги катали дітей, а юнаки – своїх дівчат. Згідно зі спогадами очевидців, особливо «закатавшихся» пасажирів, наматывающих по кілька кіл, випроваджували з салону міліціонери, пояснюючи, що, мовляв, вони тут не одні й іншим теж потрібно прокотитися.

З 1937 року тролейбуси стали возити ленінградців і гостей міста навіть ночами – тепер транспорт ходив до половини четвертого і при цьому досить часто. Незважаючи на ряд недоліків ЯТБ, в північній столиці їх використовували аж до кінця 1960-х.

Єдиний примірник тролейбуса ЯТБ-1, відновлений в наші дні знайденого на одному з дачних ділянок кузова/ Фото: А. Каверзін

Тролейбуси в блокаду

В 1941-му, коли почалася війна, тролейбуси продовжували виходити на маршрути. Їх рух не припинився і в блокаду. Обстріли, обриви електромережі, снігові замети, сильний мороз – у таких складних умовах працювали транспортники. Рух на тролейбусних лініях припинилося тільки в кінці 1941 року – причиною стали перебої з електроенергією і складні погодні умови.

Тролейбус в блокаду. /Фото:getmuseum.ru

Вервечки застиглих на вулицях Ленінграда тролейбусів, а також трамваїв (вони теж перестали ходити) – зледенілих і занесених снігом – надавали місту, в якому безперервно вмирали люди, ще більш страшний вигляд.

У середині квітня 1942-го в блокадному Ленінграді відновлено рух трамваїв. А ось запускати тролейбуси влади порахували недоцільним. За допомогою все тих же трамваїв «рогаті» машини були перевезені з міських вулиць в так звані місця консервації (автотранспорт для цих цілей не використовували, оскільки не було бензину). Буксирування відбувалася так: одна тролейбусна штанга («плюс») з’єднувалася з трамвайним струмоприймачем, а друга («мінус») – з корпусом, після чого дві машини їхали поруч.

Буксирування тролейбуса в парк. Ленінград, 1942 рік. /Фото:fotocdn.net

Перед наступним зимовим сезоном тролейбуси все-таки вирішили пустити – правда, не по міських вулицях, а по замерзлій Ладозі. Їх хотіли використовувати замість вантажівок для доставки в Ленінград необхідних боєприпасів, продуктів, а також для евакуації городян. Розрахунки інженерів показали, що ідея цілком здійсненна. Однак зима видалася не такою морозною, лід міг не витримати великого ваги, і влада вирішила не ризикувати. Крім того, в середині січня 1943-го радянські війська прорвали блокаду.

Повернення на вулиці Ленінграда

Перших пасажирів ленінградські тролейбуси прийняли тільки в травні 1944-го, після майже 30-місячної перерви. Процес запуску виглядав дуже урочисто: машини пофарбували в червоний колір, та й сама тролейбусна мережа до цього часу була серйозно модернізована.

Запуск тролейбуса. /Фото:getmuseum.ru

У 1946 році до ЯКБ додалися більш сучасні машини, виготовлені на Тушинському авіазаводі, які в народі одразу ж назвали «сині тролейбуси». Саме їх увічнив у своїй творчості Булат Окуджава.

Так намываемый синій тролейбус. /Фото:getmuseum.ru

До речі, у повоєнні роки міська влада часто використовували і агітаційні тролейбуси з інформаційними написами і плакатами на бортах, а також з гучномовцями. Вони приїжджали на найбільш аварійні в плані ДТП ділянки міста, де з ленінградцями працювали агітатори: вони нагадували городянам про правила дорожнього руху та техніки безпеки.

Агітаційний тролейбус. /Фото:getmuseum.ru

Текст: Анна Бєлова, за матеріалами Музею електричного транспорту